Восени 2002-го року вперше потрапив на всесвітньовідомий Франкфуртський книжковий ярмарок. Тисячі квадратних метрів виставкових залів, від презентаційних стендів різних країн очі розбігалися. Нарешті добрався й до рідного, українського. На чільному місті – фотоальбом про діяльність Леоніда Даниловича, поруч – плакат з його ж усміхненою фізіономією, збірка виступів нашого гаранта. Книжка «Україна – не Росія» у ті дні лише творилася, тому помилуватися ще й нею світова громадськість, на жаль, не могла.
«Гідно репрезентували нашу державу», - зробив висновок я і тишком-нишком відійшов подалі, бо не достойно було б мені, непричетному, грітися в променях чужої слави. Й тут зауважив ще один стенд з книжками українських авторів, значно скромніший і водночас – відчутно симпатичніший. За ним старша, але надзвичайно жвава пані розповідала якимось німцям про українську літературу.
Підійшов до неї, привітався спершу по-німецьки.
- Вас теж цікавить українська література? – запитала пані.
- Так, але далеко не вся, – відповів я, й, аби більше не грати варята, зізнався, що я – журналіст з України.
- А мене звати Анна-Галя Горбач, – репрезентувалася вона.
Хто така пані Горбач пояснювати мені не було потреби, про неї чув я чимало добрих слів і від свого батька й від друзів у Німеччині. Навряд чи хто зробив більше за неї задля популяризації українського слова у країні Шилера і Ґьоте.
Мило поспілкувавшись ми розійшлися, я не смів відволікати її від важливої місії на Франкфуртському ярмарку. Потім ми ще неодноразово спілкувалися телефоном.
Та от отримую від друзів сумне повідомлення: Анни-Галі Горбач вже немає з нами…
Найповажніша німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung опублікувала некролог, витяг з якого пропоную увазі читачів.
Померла Анна-Галя Горбач – великий запізнілий видавець
У середині дев'яностих Анна-Галя Горбач заскочила свою родину заявою, що має намір заснувати видавництво. У той час їй було вже сімдесят років. Видавництву вона дала ім’я своєї малої батьківщини на Буковині: «Бродина» . Саме це видавництво свого часу познайомило німецького читача з українською літературою, саме в «Бродині» видавалися перші переклади творів Юрія Андруховича німецькою мовою.
«Жодна слов'янська література не завдячує одній людині так багато, як українська література Анні-Галі Горбач», – зазначив якось славіст з Бонна Ганс Роте. Вона зростала у південнобуковинських Карпатах, у світі Рози Ауслендер, Пауля Целана. У її родині спілкувалися українською, румунською та німецькою мовами. Перед самим приходом Червоної армії, у 1939 році її сім'я переїхала до Німеччини. Анна-Галя Луцяк студіювала в Ґьотінґені, захищала дисертацію в Мюнхені й одружилася зі славістом Олексою Горбачем.
У пошуках джерел сучасної української літератури вони на початку сімдесятих років приїхали до радянської Україні, де упродовж "довгої зими" (як називають епоху Брежнєва в українській історії літератури) письменників арештовували й відправляли до Сибіру. Василь Стус, який помер після 13-х років таборів на Північному Уралі, писав:
…пройдімо лабіринтом бід
до свого реченця,
де щонайвища з нагород
і найчесніша — мста
за наш прихід і наш ісход
під тягарем хреста.
Анна-Галя Горбач організувала фонд допомоги політв’язням, відсилала сотні листів і пакетів допомоги. Вона перекладала німецькою всі доступні їй самвидавчі манускрипти українських письменників і поетів.
Вже перебуваючи у пристойному віці вона часто відчувала біль у правому зап'ясті від маси важких книжкових пакетів, які надсилала обхідними шляхами до Радянського Союзу. У її радість від здобуття Україною незалежності 1991 року згодом втрутилося розчарування. «У галузі культури запанували функціонери, котрі набиралися сил ще в комсомольських часах, так вони поводять себе й надалі», – розповідала вона нашій газеті ще кілька років тому. Урешті, стомлена тягарем хреста у віці 87 років Анна-Галя Горбач померла в День Святої Трійці в Оденвальді.
Довідка
Анна-Галя Горбач (з дому Луцяк) народилася 2 березня 1924 року на Південній Буковині у селі Бродина (нині - Румунія). Від 1941 року - на еміґрації в Німеччині, там здобула освіту і науковий ступінь PhD.
Брала активну участь в роботі німецької секції Міжнародної Амністії , у 1960-80-х роках інформувала світову громадськість про політичні репресії в Україні. Була одним із співорганізаторів кампаній на захист В. Стуса, І. Світличного, М. Горбаля, В. Чорновола та інших українських в’язнів сумління, вела з ними активне листування.
Автор праць «Епічні стилістичні засоби козацьких дум», «Ольга Кобилянська і німецька культура», «Українські карпатські казки».
Переклала німецькою мовою й видала твори Ю.Коцюбинського, Г. Хоткевича, В. Стуса, Є.Сверстюка, В. Марченка, І. Калинця, В. Шевчука, Ю. Андруховича та ін., загалом близько 50 перекладів. Упорядкувала й видала німецькою мовою кілька антологій української прози - «Синій листопад», «Криниця для спраглих» та української новелістики про Чорнобиль. Була ініціатором серії німецькомовних перекладів «Самвидав України». Виступала зі статтями в німецьких та українських виданнях з розвідками про українсько-німецькі та українсько-румунські літературні взаємини.
У 1995 році разом із своїм чоловіком, відомим українським мовознавцем Олексою Горбачем, заснувала видавництво «Бродина» (Brodina Verlag), яке видавало і розповсюджувало у Німеччині твори українських письменників.
Подружжя Горбачів було ініціатором створення єдиної у Німеччині спеціалізованої кафедри україністики при Ґрайфсвальдському університеті.
За багатолітню працю із популяризації української літератури у Німеччині та активну громадську позицію Анна-Галя Горбач стала лавреаткою Міжнародної премії ім. Івана Франка Спілки письменників України (1994) та лавреаткою Премії Олени Теліги (2009). У 2006 році її також було нагороджено Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.
Останні роки життя Анна-Галя Горбач присвятила видаванню праць свого чоловіка, Олекси Горбача.
Зокрема у Львові 2006 року вийшло його дослідження "Арґо в Україні".
Похорон Анни-Галі Горбач відбудеться 17 червня 2011 року у місті Берфурті (Beerfurth).
ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!