- Знаєте, кому належить готель, в якому Ви мешкаєте? – запитав мене молдовський колега. Розмова відбувалася у доволі фешенебельному як для Молдови кишинівському готелі «Кодру», де в жовтні 2012 року проходив міжнародний семінар для журналістів.
- Ні, не знаю, – зізнався я.
- Ну, як же? Це ж власність Влада Плахотнюка – віце-спікера парламенту, одного з найбільших багатіїв країни.
Я тоді пригадав собі, що натрапляв на це ім’я, досліджуючи новини про кишинівські події 2009 року. Тоді молдовани, невдоволені результатами парламентських виборів, на яких знову перемогли комуністи на чолі з тодішнім президентом Володимиром Вороніним, вийшли на багатотисячний протест і ледь не спалили будівлю законодавчого органу.
Місцеві журналісти в той час згадували Плахотнюка як навколополітичного спритника, котрий до згаданої революції фінансово підтримував Компартію Молдови й був неофіційним радником президента Вороніна. Але вчасно зрозумів, хто візьме гору, зрікся комуністів і став на бік революціонерів. З 2010 року він уже фінансував Демократичну партію.
І от минуло 10 років – у Молдові знову відбулася революція, але вже проти Плахотнюка. Революція електорально-парламентська, без насильства і паління будівель. Революція антиолігархічна.
Чому саме проти Плахотнюка? Бо події 2009 року відкрили йому шлях до неофіційного титулу «володаря Молдови», найвладнішого тамтешнього політика, котрий здатен вирішити будь-які питання.
Наведемо кілька тез з його біографії. Народився він 1966 року в селі Пітушка Калараського району. Добре вчився у школі, нагороджений золотою медаллю. Здобув три освіти – інженерну, економічну та юридичну.
Тож видно, що справу маємо з людиною геть непересічною. Плахотнюк був нівроку успішним у бізнесі. Його підприємницька діяльність охоплює такі царини, як нафтовий ринок, фінанси і банківська справа, готельний бізнес, ЗМІ та нерухомість.
Депутатом він стає вперше 2010 року через виборчий список Демократичної партії Молдови, яку згодом очолив. Його зразу ж обирають і віце-спікером парламенту. І відтоді, як би не конфігурувалася урядова коаліція в парламенті, як би не формувався уряд, Плахотнюк завжди мав вирішальний вплив на молдовську владу.
Так тривало до останніх парламентських виборів, які відбулися в лютому 2019 року. За їхніми підсумками, Партія соціалістів, котра неприховано симпатизує Кремлю, набрала найбільший відсоток голосів – понад 31%. На другому місці опинилася нова політична сила – проєвропейський блок ACUM (26,1%), який об'єднує партії «Дія і солідарність» під керівництвом Маї Санду та «Гідність і правда» на чолі з Адріаном Нестасе. Правляча раніше Демократична партія Плахотнюка посіла лише третю позицію з 24%.
Та «володар Молдови» не надто журився. Він був впевнений, що шляхом підкупу та залякуванням через підконтрольну йому прокуратуру вдасться сформувати «правильну» коаліцію і слухняний уряд.
Зрештою, ще кілька років тому, 2016-го, він пережив серйозну електоральну поразку. Тоді молдовани теж намагалися провести антиолігархічну революцію, після того, як виник банківський скандал: з трьох молдовських банків, Banca de Economii, Unibank і Banca Socială, зник мільярд доларів. Усе вказувало на те, що до афери причетний Плахотнюк.
Однак до кінця революцію тоді молдовани так і не довели, щоправда, домоглися проведення позачергових президентських виборів, які вперше відбулися не в стінах парламенту, а на загальнонаціональному голосуванні. Президентом став лідер соціалістів, виразно проросійський політик Ігор Додон.
Але Плахотнюк зумів дати собі раду в такій складній ситуації. Попри зміну системи виборів президента Молдова так і залишилася парламентсько-президентською республікою. Причому реально, а не на папері. Тож Плахотнюк характерними для нього методами сформував потрібну йому урядову більшість, яка, попри спротив президента, далі проводила свою політику. А оскільки підконтрольним олігархові був і Конституційний суд, то за потреби судді виносили рішення про тимчасове усунення Додона від президентських повноважень. Тоді потрібний закон підписував прем’єр-міністр.
Проте цьогоріч щось склалося не так для Плахотнюка. Блок ACUM, який фактично заволодів «золотою акцією» в парламенті, вперто не бажав долучатися до Демпартії. Не надто бажали молоді проєвропейські політики формувати альянс і зі Соціалістичною партією. Але відведений час на формування коаліції невблаганно минав, треба було щось вирішувати.
І в останню мить ACUM таки вирішив, що краще спершу подолати олігархічний режим в країні, бо без цього все одно на даси собі ради з промосковськими силами. 8 червня Соцпартія і ACUM оголосили про створення урядової коаліції. Соціалісти диспонували 35 місцями в парламенті, ACUM мав 26 депутатських багнетів, тобто разом їм якраз вистачало голосів для формування більшості (загалом у парламенті 101 депутат). Без зволікань новостворена коаліція обрала лідерку партії «Дія і солідарність» Маю Санду на посаду прем’єр-міністерки республіки. Було затверджено на посадах і решту членів уряду.
Плахотнюк зрозумів, що втрачає владу, а з нею і свої статки, а може й свободу. Цього допустити він ніяк не міг, тож зробив хід конем. Плахотнюк увів у гру Конституційний суд. А той без жодних докорів сумління зміг по-своєму потрактувати Основний закон країни. Так, судді вирішили, що закріплене у тексті Конституції формулювання про «три місяці», надані на формування коаліції, є «умовним». А насправді йдеться про 90 днів, які спливли за день до оголошення сформованої коаліції, тобто 7 червня. Відтак КС ухвалив, що коаліція не чинна, уряд нелегітимний, парламент повинен бути розпущений, а президент Додон повинен призначити дату позачергових виборів.
Але новостворені коаліціанти теж були не в тім’ячко биті, вони й не думали здаватися без бою. Тим паче, що їх підтримали потужні глобальні гравці. Ідеться про США, Євроунію та Росію, тактичні інтереси котрих несподівано збіглися в Молдові, і вони всі стали на бік нової коаліції та нового уряду. Відтак у Молдові деякий час паралельно співіснували два кабінети міністрів. Старий кабінет очолював представник Демократичної партії Павел Філіп, новий – Мая Санду.
Мая Санду
Невідомо, чим скінчилася б для Молдови ця ситуація двовладдя, якби в неї жорстко не втрутилися американці й не поставили питання руба. Відомо, що представники Державного департаменту Сполучених Штатів зустрілися з Владом Плахотнюком і жорстко поставили перед ним вимогу не перешкоджати роботі новоствореного уряду. Таке ж побажання висловив Брюссель. Москва теж сказала своє слово, хоча навряд чи воно було важливим для Плахотнюка.
Тож старе зашкарубле й корумповане мусило відступити перед новим проєвропейсько-проросійським. Конституційний суд спершу скасував свої укази, а потім саморозпустився. Старий уряд подав у відставку. А Плахотнюк та близькі до нього політики зі старої влади поспішно подалися на еміграцію. Молдовські ЗМІ повідомляли, що 14 червня з летовища в Кишиневі один за одним злітали приватні літаки. Бізнес-джети летіли то в Стамбул, то в Одесу, то в Лондон, то в Цюрих, то ще кудись.
Сам Плахотнюк опинився в Сполучених Штатах. Згадану розмову з представниками Держдепартаменту він сприйняв як те, що Вашингтон дає йому притулок і захист від можливого кримінального переслідування в Молдові.
А ще напередодні втечі Плахотнюка прем’єрка Санду пригрозила йому в’язницею за спробу узурпації влади. «Скоро незалежна юстиція покарає громадянина Плахотнюка і тих, хто порушив закон, підпорядковуючись йому безпосередньо», – заявила керівниця уряду.
Так воно й сталося: щойно змінилася влада, прокуратура без зволікань відновила справу про той вкрадений мільярд, з якого все й почалося. У рамках цієї справи накладено арешт на майно Плахотнюка, зокрема на будівлі, зареєстровані на підконтрольну йому компанію Finpar Invest.
Зараз нова молдовська влада порушила питання про екстрадицію олігарха зі Сполучених Штатів. Видасть його Вашингтон чи стане на його захист? Невже під час розмови олігарха з представниками Держдепартаменту останні не дали йому гарантій недоторканності? Як стало відомо з інтерв’ю посла США в Молдові Дерека Гоґана молдовському каналу PRO TV, Вашингтон не давав жодних гарантій Плахотнюкові. «Не було жодних домовленостей між США і Плахотнюком щодо демократичної передачі влади в Молдові, наприклад про те, що якщо він йде, то отримує якийсь захист – такого не було», – запевнив американський посол.
Так що олігархові, найімовірніше, незабаром доведеться постати перед рідними слідчими органами й відповісти за всі свої корупційні й узурпаційні діяння. А під час розслідування справи Плахотнюка може вималюватися зв'язок з Україною. Адже відомо, що молдовський утікач був якщо не другом, то близьким бізнес-партнером Петра Порошенка.
Журналісти програми «Схеми: корупція в деталях» (спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») з’ясували, що напередодні першого туру виборів президент України Петро Порошенко погодив зняття санкцій з «Молдовського металургійного заводу» (ММЗ), який є одним з основних платників податків у невизнаній «Придністровській молдовській республіці». Відбулося це формально на прохання тодішнього прем’єр-міністра Молдови Павла Філіпа, а реально – на прохання Влада Плахотнюка. Останній, як встановили журналісти, опосередковано пов’язаний з роботою цього підприємства.
«У випадку зі заводом у “ПМР”, схоже, спрацювала “давня дружба”, про яку каже сам Плахотнюк, між на той момент офіційним лідером України та неофіційним лідером Молдови – і відкрила шлях до прямого постачання брухту на раніше підсанкційний завод у невизнаній республіці у Придністров’ї», – йдеться у розслідуванні.
Тому не можна відкидати, що антикорупційне розслідування щодо Плахотнюка торкнеться і лідера партії «Європейська Солідарність». Можливо, випливуть на світ Божий й інші схеми, окрім згаданого ММЗ.
Хоча, говорячи про міжнаціональні паралелі, про екстраполяцію, не хотілося б, щоб вона обмежилася виявленням ймовірної причетності окремого українського політика до оборудок молдовського олігарха. Хотілося б, щоб Україна ефективно використала молдовський досвід боротьби з олігархами, підлаштувавши його під особливості нашої ситуації.