Фільмом Джима Джармуша «Мертві не вмирають» розпочався 72-й Каннський фестиваль. Вибір фільму-відкриття вже під час оголошення програми викликав чимало запитань. Якось жанр зомбі-горрору не надто пасує до такого зібрання. Дехто навіть звинуватив організаторів у блюзнірстві, адже вони присвятили церемонію відкриття видатній французькій режисерці Аньєс Варда, її ж фотографія прикрашає і фестивальний плакат.
Події картини відбуваються у зовсім маленькому містечку американської глибинки. Раптом у містечку мертві встають з могил і, як належиться порядним зомбі, нападають на живих. От тільки джармушевські зомбі прагнуть не лише скуштувати живої плоті та крові, а й повернутись до улюблених занять. Наприклад моторошний зомбі у виконанні Іггі Поппа прагне випити кави.
Джим Джармуш
Тим не менше криваві жертви серед мирного населення змушують поліцейських (Хлоя Совінь’ї, Адам Драйвер та Білл Мюррей, який тепер може похвалитись не лише полюванням на привидів, але й на зомбі) вийти на стежку війни. Хвацько дає раду з зомбі і дивакувата власниця моргу, яка блискуче володіє самурайським мечем (Тільда Свінтон).
А ще у небезпеці опиняться тінейджери з центру для важких підлітків, власник крамниці Генк (Денні Гловер), фанат хоррорів Боббі (Калеб Лендрі Джонс), фермер-шовініст Френк (Стів Бушемі), яким доведеться пережити чимало неприємних хвилин.
Білл Мюррей
На відміну від глядачів, для яких увесь цей зомбі-апокаліпсис не лише стане смішним, віртуозно розіграним та дуже динамічним.
А ще він стане тестом на знання кіно, хорошего та різного, літератури та музики (спойлер: Іггі Попп та Том Вейтс вміють не тільки співати).
Селена Гомес
А ще дивним чином Джармушу вдається одночасно зняти бадьорий зомбі-горрор та залишитись вірним власному меланхолійному та споглядальному кіно.
Сам режисер назвав зомбі метафорою. Справді, у своєму фільмі він говорить про расизм, погану освіту, зміни клімату і навіть по Трампа. Говорить, звісно, аж ніяк не прямо. Проте меседж очевидний: у зомбі-ленді виживуть не всі.
Тільда Свінтон
Картині бракує декаданської вишуканості «Виживуть тільки коханці», бракує довершеності та тонкості «Паттерсона». Це скоріше дещо дедактична забавка майстра. Не бракує доброго гумору, крові та прекрасних акторських робіт.
Так що чекаємо нового Джармуша у прокаті, а тим часом каннський конкурс триває.