Владислав Чарнецький (11 червня 1895 – 18 лютого 1983). Архітектор–урбаніст, будівничий, науковець, письменник, професор Познанської Політехніки.
Відколи Польща та Україна здобули право проводити фінальну частину чемпіонату Європи з футболу і визначилися міста, в яких будуть проходити матчі Євро-2012, стало доброю традицією у кожному з тих міст щороку організовувати змагання юних футболістів (не старших 14 років) під назвою «Євроґенерація – 2012». На початку серпня такий турнір дванадцяти команд відбувся у Познані, де, крім футбольних поєдинків, проходили також численні зустрічі представників обох країн, обмін думками, спогадами. Якось, прогулюючись містом зі спортивним директором Великопольської федерації футболу магістром Мирославом Янковським, я почув від нього цікаву розповідь про Владислава Чарнецького, архітектора зі Львова, який будував Познань і залишив по собі дуже добре враження. Ми дійшли до парку, який носить ім’я Чарнецького – там стоїть пам’ятник цій визначній людині. А наступного дня пан Мирослав подарував мені книжку колишнього львів’янина, в якій той розповідає про свою роботу, приватне життя у Познані, але постійно повертається спогадами до рідного Львова, де народився і навчався, де здобув фах, який дозволив йому зайняти авторитетне становище в чужому місті й передавати свої знання наступним поколінням архітекторів.
Я знав, що у Познані на початку тридцятих років минулого століття працював професором музики у місцевому університеті й диригентом в оперному театрі відомий львівський композитор і шахіст Лев Туркевич, але на сторінках книжки Чарнецького зустрів і чимало інших львівських імен.
Автор цих спогадів Владислав Чарнецький народився 11 червня 1895 року у Львові, на Личакові у купецькій сім’ї. Після закінчення середньої школи розпочав навчання на відділі архітектури Львівської Політехніки. Перша світова війна багатьом перервала навчання, і 19-річний Владислав мусить іти до австрійського війська. 1916 року потрапляє до російського полону і майже п’ять років проводить у холодному Сибіру поблизу Красноярська. До Львова повертається аж 1921 року, щоб продовжити обрані студії і 1923 року отримує диплом з відзнакою, а до того ж - державну нагороду за зразкові знання.
Працю розпочав у приватному архітектурно-інженерному бюро будівельної фірми «Tries», спочатку у Львові, а потім у Варшаві. Тут познайомився з майбутньою дружиною Яніною Вішньовською, теж архітектором, з якою взяв шлюб 25 квітня 1925 року… А потім цілком випадково потрапив в Познань, про що розповідає так. «Якось під час сніданку, переглядаючи «Кур’єр Варшавський», я натрапив на повідомлення, що Магістрат міста Познані оголосив конкурс на посаду міського архітектора. Пропозицію з відповідними документами слід було надіслати до 15 вересня. Заради цікавості я надіслав ці папери, не очікуючи для себе якогось результату. Я уявляв собі, що там вже підібрані свої люди, а конкурс оголошено для формальності. Жодного вуйка чи тітки в Познані я не мав, про місто мало-що знав та й ніколи у ньому не бував. На моє превелике здивування, 16 вересня я отримав телеграму такого змісту: «Вашу пропозицію прийнято. Прошу негайно прибути. Ратайський».
І так почалося. Чарнецький досить докладно описує свої перші кроки в новому місті, організацію роботи архітекторів, контроль за будівництвом. Особливо відзначає бажання президента міста вникати у проектно-будівельні справи. І ще: вразила чистота вулиць, якої не бачив у Львові, а тим більше – у Варшаві. Виявляється, Ратайський щодня на роботу і з роботи їхав іншим маршрутом, щоб побачити порядок на міських вулицях. Непереливки було тому начальнику, на чиїй території були якісь недоліки.
«Тайойки»
Автор часто порівнює звичаї у новому для себе місті з тим, що було у Львові. Наприклад, помітив, що зазвичай познаняки дотримувалися якоїсь дивної провінційної цнотливості. Жінки не мали права самі ходити вечірніми вулицями. На пропозицію одного з членів міської ради було ухвалено усунути з вулиць лавки, щоб вечорами на них не діялися «справи, що зачіпають публічну мораль». Чарнецький із сентиментом згадує безліч лавок і лавочок на львівських вулицях, алеях і в парках. Підсумовує цю ситуацію так: «Місцевих мешканців позбавили усяких приємностей життя». Зате йому імпонували сумлінність, працьовитість, пунктуальність, порядність познаняків. Особливо відзначав високу дисципліну праці на будові, де не бачив «перекурів», так звичних на будовах в інших містах.
Приватні заробки на користь справі
Американці кажуть, що найважче заробити першого долара. У архітекторів найтруднішим є отримати перше приватне замовлення. Наступні прийдуть самі. Тож коли Чарнецькому вдалося підзаробити на приватних проектах, на ці гроші поїхав у відпустку до Німеччини. Був знайомий з тим, що у Ессені виробляють пристрої для обігріву штукатурки при роботах у холодну пору року. Поїхав туди, познайомився з новинкою, замовив дві такі машини і згодом будівельні роботи у зимовий період робилися значно швидше.
Павільйон Львова на Крайовій виставці 1929 року
На виставці лише місто Львів отримало право мати свій власний павільйон. І до Познаня приїхав Януш Вітвіцький (майбутній автор знаменитої пластичної панорами Львова), лауреат конкурсу на цей павільйон. Він був молодшим колегою Владислава по Львівській Політехніці, тому Чарнецький прийняв на себе обов’язок йому допомагати контролювати хід будови Композиція павільйону була простою, але цікаво розташована просторово. На шести потужних колонах стояли високі трикутники, змонтовані з металевого кутника, які творили скелет для даху і нагадували велику корону. Трикутники були засклені по всій поверхні і давали чудове освітлення приміщення верхнім світлом. А між колонами Вітвіцький влаштував ніші, у яких була панорама старого Львова з мурами, вежами і брамами. Все це було дуже ефектно і цікаво розв’язано. Людина всередині павільйону мала враження, що розглядає місто ззовні .Тож оригінальний павільйон під час виставки був найбільш відвідуваним і всім тут дуже подобалося.
Бачевський проти «Osram Lampe»
Познань, який довго перебував під німецькою владою, ще довго не міг позбутися німецьких вивісок на магазинах, публічних будівлях, приватних закладах, а при їхній заміні іноді траплялися веселі історії. Чарнецький розповідає гумористичний інцидент, який виник при розташуванні рекламних надписів під час Крайової виставки. Головним постачальником електротехнічного обладнання була німецька фірма «Osram Lampe», яка вимагала розмістити свою рекламу на висотному будинку на площі Свободи. Одночасно те саме місце просила відома львівська горілчана фірма «Бачевський». Бачевський був президентом Торгово-Промислової палати, з яким рахувалися. Архітектор Єжи Тушовський мав певні труднощі з тим, як розташувати дві реклами в одному місці. Але ж то був львів’янин і мав непересічне почуття гумору. В якусь мить оголосив всім, що знайшов чудовий вихід і показав, як треба розташувати обидва надписи.
J.A. BACZEWSKI
OSRAM LAMPE
Польською вийшло до непристойності потішно. Рекламу виконали згідно з проектом і, неоновий надпис, викликаючи загальний сміх, висів до закінчення умови про місце на рекламу.
Генеральний план розбудови Познані
Навесні 1931 року Владислав Чарнецький був призначений керівником відділу розбудови міста. Під його керівництвом відділ опрацював перший генеральний план розбудови Познані. План, дбаючи про гармонійний розвиток, визначав напрями розбудови – системи комунікації, розбудову громадсько-торгових квартальних осередків, систему озеленення тощо. Керівництво міста поставило завдання: «Познань повинен бути красивим і великим містом, повинен постійно розвиватися, не повинен відставати від німецьких міст, які критично до нас ставляться» Дійсно, Познань належав до міст з доброю господаркою, вмілим адміністративним керівництвом.
Був навіть проект організувати спеціальний курс для міських комунальних чиновників з різних міст Польщі, які би могли отримати потрібні теоретичні знання і бачити, як на практиці вони впроваджуються у Познані. Особливо відзначалася система озеленення як найбільше досягнення генерального плану, яку потім довго наводили як приклад. План розвитку Познані став одним з найкращих досягнень передвоєнної польської урбаністики. Після ІІ світової війни був відправним пунктом, з якого стартували загальні плани розвитку зруйнованих міст.
Частіше брав до рук олівця, ніж зброю
На жаль, війни та воєнні конфлікти не сприяють будівничим. 1 вересня 1939 року Владислав Чарнецький зустрів у військовому мундирі й змушений був відступити з польським військом до Угорщини. Два роки був працював офіцером зв’язку у справах перекидання польських військовиків до Франції. Пізніше потрапив до Карпатської бригади, з якою перейшов увесь шлях війни і опинився 1944 року у Великобританії. Почав викладати у Центрі підготовки технічних груп Польського війська в Шотландії, наступні роки працював у Польській школі архітектури при університеті у Ліверпулі. 1946 року отримав звання професора Лондонського університету і став членом британського інституту планування міст.
А 1947 року повернувся в Познань. Був видатним педагогом та організатором, професором архітектури Політехнік у Вроцлаві та Познані, автором капітальних підручників з урбаністики, зокрема, багатотомної роботи «Планування міст та селищ».
Ставши пенсіонером, взяв до рук перо і написав понад 2800 сторінок, що склало 12 томів, описуючи період свого життя від студентських часів до повернення з Англії. Чимало сторінок присвятив своєму вчителеві з факультету архітектури Львівської Політехніки Івану Багенському(1883 – 1967), чиї принципи і настанови йому допомагали не раз вирішувати складні питання. Писав цю історію очима архітектора і воїна, бо багато років провів за креслярським кульманом або у військовій формі. Але навіть коли був при війську частіше брав до рук олівця, ніж зброю.