В останній день січня у стінах кав’ярні «Штука» відбулася чергова зустріч Клубу шанувальників Галичини. Цього разу з доцентом кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ "Львівська політехніка" паном Олегом Рибчинським, який репрезентував учасникам архітектурне середовище міста Бурштин ХІХ століття.
Бурштин сьогодні – це промисловий центр на Івано-Франківщині зі сформованим переважно у радянський період архітектурним середовищем. Натомість п. Олег запропонував слухачам пізнати місто «з позицій переплетення людських доль і міста, формування простору як ознаки суспільного розвитку, як втілення ідей однієї людини, які є актуальними і тепер».
Олег Рибчинський
Перша згадка про Бурштин датується 1578 роком. Впродовж XVIIстоліття місто страждало від набігів татар і козаків, частих пожеж. Згодом - часто змінює господарів, що тривало аж до 1740 року, коли новим дідичем довколишніх волостей стає варшавський каштелян Павло Беное гербу Тачала. Він засновує у Бурштині монастир оо. Тринітаріїв, стає автором плану міста відповідно до магдебурзької системи. Релікти втілення цього планування ще можна де-не-де віднайти, однак цьому відчутно заважає місцева траса. Підтверджує регулярність планування Павлом Беное Бурштина, який до 1740 року був подібним до села чи то містечка, карта Фон Міга, найстаріша із відомих (1779-1782рр.).
Карта Фон Міга (1779-1782рр.) свідчить, що місто будувалось згідно чіткого і продуманого плану. У той час подібні плани розроблялися професійними архітекторами-урбаністами, які орієнтувалися на італійські ідеї, що втілювалися при проектуванні Жовкви, Станіславова, Калуша, Бродів. Бурштинрегулярно поділений мережею вулиць та сформованих ними кварталів, при кутах ринкової площі розташовано дерев’яну церкву і мурований костел, у південній частині ринку стоїть ратуша, а у північній частині міста розташована прямокутна територія давнього замку з трьома малими офіцинами та великою спорудою палацу, на схід від замку - регулярний парк.
Друга половина XVІII століття після смерті Павла Беное характеризується черговими змінами власників, які проте не внесли у розвиток міста вагомого вкладу. Ця ситуація залишається незмінною аж поки Бурштин не успадкував граф Ігнацій Скарбек, у добу господарювання якого місто активно розбудовується і змінює свій архітектурно-просторовий образ. Тут слід згадати, що фундатором будівництва знаменитого львівського театру, свого часу найбільшого у Європі, став, власне, його молодший брат Станіслав. Кадастрова карта середини ХІХ ст. засвідчує якісне вдосконалення архітектурного наповнення міста, яке було втілене зусиллями графа у зведенихновій ратуші, будинку ваги, заїзді, криниці, величному палацо-парковому ансамблі, перебудованій церкві.
Кадастрова карта середини ХІХст., що засвідчує ряд змін, здійснених Ігнацієм Скарбеком: відсутня північна сторона ринкової площі, змінено розташування та наново збудовано ратушу, на ринку з’явилися будинок ваги, заїзд та криниця, замість дерев’яної побудовано муровану церкву, на місці давнього замку розплановано палацово-парковий ансамбль, у південній частині середмістя формується єврейська дільниця.
Непересічні характеристики міста відмічені й у описі Бурштина, зробленим невідомим автором у 1841 році: «Порядок та чистота надають йому форми краси і незвичності, а також знану першість перед іншими галицькими містечками, у більшості забудованими невпорядкованими дерев’яними будинками. Гарна, на новий спосіб збудована ратуша, прикрашає великий регулярний ринок містечка, що нараховує 2000 мешканців, у більшості русинів і євреїв. Тут є пошта, римо-католицький костел та греко-католицька церква з руською парафіяльною школою. Будинки збудовані з міцного матеріалу, надійні і в прямих лініях, згідно обізнаного в будівництві і розвитку освіти та промисловості в Галичині, вельми заслуженого власника Ігнація графа Скарбка. У вигідніших житлах є більші та менші сади, а в загальному тут панує злагода, краса та порядок». Як стверджує лектор, у дослідженнях численних галицьких міст і містечок йому більше жодного разу не траплялось ринкової площі, будинки якої були б оточені садами. Отже, Ігнацій Скарбек планував середмістя як романтично впорядковану паркову зону, а не як торгівельне осердя.
Гравюра із зображенням частини середмістя Бурштина (1841р.)
Архітектурне вирішення ратуші, заїзду та будинку ваги, ринкових та приринкових будинків поєднує у собі елементи класицизму і готики. Така еклектика є наслідком єдиного авторства. Це дивовижно, але Ігнацій Скарбек запроектував майже всі будівлі у своєму місті, поєднавши риси різних епох. За словами Олега Рибчинського, подібного не зустрінеш ані в історії архітектури, ані в історії людства.
Об’єктами, які формували архітектурне середовище Бурштина ХІХ ст., також були релігійні споруди – церква, костел, цвинтарна каплиця та синагога. Дерев’яну церкву побудували у 1746 році. В Йосифінській метриці Бурштина (1787р.) зазначається, що побудована Павлом Беное церква знаходилася неподалік від Ринкової площі. Під час реконструкції храму влітку 2002 р. було заплановано замінити маківку над цибулястою банею. При знятті обшивки майстри виявили запечатану сургучем пляшку, всередині якої знаходилася записка із текстом польською та латинською мовами: «Року 1824 Ясновельможний Ігнатій Граф Скарбек Підкоморій […] Цю церкву власним коштом зовсім нову разом з вежою тут вимурував».
Будівництво першого, дерев’яного, костелу розпочала Софія з Сенявських Денгофова, ймовірно, за проектом Ж. де Льогау з 1730 року. В момент смерті Павла Беное у 1755 році в Бурштині вже існував новий мурований костел та монастир Тринітаріїв. У візитаційному протоколі 1829 року занотовано, що перед фасадом костелу закладено фундаменти вежі-дзвіниці, зведеної між 1829–1840рр. На ньому простежується особливе інкрустування класицистичної структури псевдоготичними мотивами.
Цвинтарна каплиця у Бурштині була збудована у 1813 році коштом Ігнація Скарбка. В описі каплиці, датованому1820 роком, не вказано, чи вежа, що формує фасад, існувала у той час, але структура будівлі не містить свідчень про конструктивну неоднорідність, тож, ймовірно, вежа є інтегральною частиною каплиці з 1813 року.
У другій половині XVIII ст. в Бурштині мешкала чисельна єврейська громада, а вже у 1826році під час опису юдейських споруд австрійською комісією в містечку була зафіксована синагога.
Невід’ємною частиною міського простору ХІХст. Бурштину був палац Яблоновських, який донька Ігнація Скарбека Єлеонора, вийшовши заміж за князя Кароля Яблоновського, отримала у посаг у 1834 році. Величний палац, що проіснував до Другої Світової війни, походив ще з XVIIIсторіччя. Розташовані на фронтоні герби Скарбків та Потоцьких вказували, що палац був збудований Ігнацієм Скарбком на зламі XVIII– ХІХ сторіччя, а завершений ще пізніше. Водночас Олег Рибчинський не виключає гіпотезу, що палац насправді був значно старшим, а Ігнацій Скарбек його лише ґрунтовно відновив і можливо перебудував. Архітектурний вистрій палацу у Бурштині подібний до вистрою театру Станіслава Скарбка у Львові (1837-1842). Це не є випадковим: Станіслав конфліктував із Ігнацієм, який навіть не пускав брата до свого помешкання. Причиною була його погана слава картяра, яку той намагався згладити будівництвом масштабного театру та сиротинцю у Миколаєві.
Не оминув увагою Олег Рибчинський і господарські будівлі тогочасного Бурштина. Шпихлір збудовано у класицистичному стилі, з брамою, завершеною фігурою сфінкса та двома вазами, різьбленими у камені вапняку. А про велич місцевого млина свідчить поштівка з зображенням шкоди, заподіяної в часі 1-ої Світової війни. Двір початку ХІХ ст. вирішено у класицистичному стилі.
Бурштин ХІХст. – це місто романтичної неоготики. В архітектурних рішеннях міста мають місце італійські готичні композиційні прийоми, що можна пояснити враженнями Ігнація Скарбека, отриманими під час подорожі Італією. Особливо помітні перегуки із сієнською архітектурою. Але цей вибір не був випадковим, адже був втілений у більшості ключових будівель Бурштина.
Вважається, що перший прихід неоготики, на противагу класичній, що існувала у Львові до кінця ХVIст., відбувся на початку ХІХ ст. у середовищі класицизму. До швидкого розповсюдження цього архітектурного стилю долучилася мода на Англію, у якій готика ніколи не згасала і пройшла крізь період нового часу як другорядна течія. Була модною англійська література, а особливо роман жахів, літературний твір, що використовував готичні замки та монастирі як тло оживаючої і жахливої акції. Джерелом готичних форм для архітекторів були насамперед ілюстровані видання, переважно англійські. Друга фаза неоготики припадає на 1812 - 1870 роки. У цей період неоготичний стиль зміцнів завдяки визнанню готики як мистецтва рівноцінного античному. Цей стиль визнано як найбільш відповідний до аристократичних гнізд, що водночас були музеями пам’яток минулого.
Олег Рибчинський звернув особливу увагу на хронологію подій у житті Ігнація Скарбека та розбудові міста. З неоготичних скульптур першою у Бурштині була цвинтарна каплиця з 1813 року. У 1822 році помирає дружина графа, і він залишається наодинці з донькою Єлеонорою. Ігнацій Скарбек дав собі слово не дозволити рости доньці у некрасивому місті з болотистими вулицями, що й послідовно втілив у дійсність: 1824 – замість дерев’яної церкви виростає мурована, 1824-1825 – перебудовується синагога, а у 1829 – костел. З часу смерті дружини аж до своєї Ігнацій Скарбек перетворює Бурштин у місто-сад. Але відданість та любов до доньки, які отримали таке очевидне та дивовижне втілення, не пояснюють вибір неоготики для створення унікального простору Бурштина.
Щоб зрозуміти причину, потрібно прослідкувати історію розвитку неоготичного стилю на Британських островах. У 1834 році у Лондоні згорів старий будинок парламенту. У 1835 році почали його відбудову за проектом Чарльза Беррі у готичному стилі, адже в той час побутувала думка, що виключно готика є символом формування громадянських свобод. Саме прагнення до втілення цих свобод було наріжним каменем у баченні майбутнього простору Бурштина Ігнацієм Скарбком. Бажаючи злагоди між поляками, євреями, українцями та розбудовуючи їхні храми та господарську інфраструктуру, він формує нову спільноту у своєму місті. Ігнацій Скарбек не лише творив візуальне середовище Бурштина, але й громадянське суспільство в першій половині ХІХст. Це не було безконфліктним чи досконалим, але ідея створення романтичного міста-саду з використанням символіки неоготики було реалізовано у Бурштині, що свідчить про унікальність та універсальність міста у минулому.
У Першій Світовій війні під час Брусилівського прориву у 1916 році Бурштин спіткала доля майже усіх галицьких містечок: його цілеспрямовано знищили, здійснивши перше у світі килимове бомбардування. Наслідками стали: повністю знищене середмістя, частково зруйновані костел, синагога, ратуша, будинок ваги та п’ять будинків в сторонах ринкової площі. Опис міста у цей час наведений у листі бургомістра Бурштина: «…місто Бурштин Рогатинського повіту зруйноване і спалене російськими військами у 1914-1915 роках. Внаслідок цих дій завдано великої шкоди майну гміни і ряду приватних осіб. Внаслідок воєнних подій постраждали гмінні будинки, а саме: міська різня, 4 гмінні крамниці на ринку, пекарня, пожежна станція з майном, пошкоджена криниця, кілька мостів, лави, огорожі, стайня для коней, вага і канцелярія на ринку…». І хоч були розроблені плани відновлення міста, через брак коштів, повільний розвиток економіки та політичну неврівноваженість першої половини ХХ сторіччя історичний центр Бурштина так і не був відбудований.
У другій половині ХХ сторіччя місто змінює формат свого функціонування. У цей час воно перетворюється в місто енергетиків. Затирається давня містобудівельна концепція і занедбується середмістя. Натомість закладаються широкі вулиці та будуються соціальні багатоповерхівки.
Станом на сьогодні збереглися ринкова площа, пару будиночків, церква, костел, синагога. У будівлі останньої зараз розташовано лікарню. Палац і парк з довколишніми спорудами вже не існують. Практично втрачено ансамбль міста-саду або романтичного міста.