Видавництво Vivat готує до друку книгу Едуарда Андрющенка «Архіви КГБ. Невигадані історії».
Документи радянських органів держбезпеки, розсекречені в Україні, стали справжнім клондайком для дослідників і журналістів. Місяць за місяцем, рік за роком історії, знайдені Едуардом Андрющенком в архівних справах, перетворювалися на статті для українських та закордонних видань. А тепер вони видані під однією обкладинкою. Героями цих історій стали видатні митці та цинічні вбивці, агенти та чекісти, втікачі та шпигуни. Всі епізоди дозволяють краще зрозуміти складне й повне протиріч життя українців в умовах радянського тоталітаризму.
В очікуванні появи книги у книгарнях (очікуємо на це 21 листопада) пропонуємо уривок з неї.
***
Справа № 613
Вистава тривалістю два місяці
Серед усіх іменитих іноземців, які побували в Україні в повоєнні роки, ці двоє посідали особливе місце. Джон Стейнбек і Роберт Капа. Перший – живий класик літератури, другий – фотографії. У 1947-му вони влаштували подорож Радянським Союзом.
З двох місяців мандрівки дев’ять днів – із 6 до 15 серпня – американські гості присвятили Києву та його околицям. Крім огляду основних пам’яток української столиці, вони спостерігали, як місто відновлюють після війни, познайомилися з місцевими письменниками й побували в селах.
Радянських вражень Стейнбекові вистачило на цілу книжку «Російський щоденник». Майстерні знімки Капи стали для неї ілюстраціями. У наш час добірки цих фотографій кочують по історичних спільнотах соцмереж, незмінно набираючи сотні коментарів та репостів.
Коли читаєш «Російський щоденник», варто розуміти: письменник і фотограф зі США побачили в СРСР тільки те, що їм хотіли показати. Усі поїздки відбувалися за наперед складеним планом і з супроводом, а людей, з якими гостям потрібно було спілкуватися, добре проінструктували.
Інакше в тій країні і в ту епоху й не могло бути. Радянська влада розуміла, що розповідь Стейнбека про побачене почують у всьому світі, тому зведення призначених для нього «декорацій» стало питанням державної ваги. Як наслідок, наприклад, українські села в книжці постають перед нами краєм достатку та процвітання, мешканці якого ледь не силою загодовують американських гостей делікатесами. На масові голодні смерті, що відбувалися в селах кількома місяцями раніше, тут немає найменшого натяку. Жоден день перебування Стейнбека та Капи в СРСР не обходився без контролю з боку Міністерства держбезпеки. Про те, що за ці дев’ять днів дізналися про візитерів українські чекісти, розповідає знайдене в архіві СБУ повідомлення, адресоване московському керівництву МГБ.
«Забезпечені повсякденним агентурним і зовнішнім спостереженням»
У березні 1947 року Стейнбек і Капа сиділи у нью-йоркському барі та обговорювали надруковані в газетах новини з Радянського Союзу. Письменник і фотограф зійшлися на думці, що американці нічого не знають про життя простих людей у СРСР. Тож виникла ідея вирушити туди, подивитися все на власні очі й розповісти читачам. Так сам Стейнбек у «Російському щоденнику» описує передісторію книжки.
Чекісти в це не вірили.
[...]
Інакше кажучи, у радянських органах держбезпеки вважали: ці двоє приїхали, отримавши завдання від американської влади. Влади однозначно ворожої, адже це був час протистояння СРСР і західних країн, що ввійшло в історію як Холодна війна.
За один із безперечних доказів такої версії в МГБ вважали зустріч Стейнбека з американським послом невдовзі після прильоту до СРСР.
У чому могло полягати завдання? У повідомленні є спроба відповісти й на таке запитання: «Ці устремління урядових кіл США спрямовані на те, щоб, використовуючи статус Стейнбека як письменника та його політичний авторитет у Радянському Союзі, вести через нього проамериканську пропаганду…» МГБ рапортує, що Стейнбек і Капа, перебуваючи в Києві, «були забезпечені повсякденним агентурним і зовнішнім спостереженням, а також______». Прогалину в машинописному документі мали заповнити від руки. Так іноді робили, щоб приховати від машиністок, які набирали документи, особливо секретні подробиці, наприклад імена агентів або вождів. У цьому разі, очевидно, пропустили назву одного із літерних заходів. Імовірно, ідеться про те, що американців прослуховували. У документі подано короткі біографічні довідки на американців. Стейнбекові присвячено буквально кілька рядків, а ось у минулому Роберта Капи знайшлися цікаві для МГБ нюанси. Він нібито стверджував, що народився на Закарпатті. У наш час як місце народження фотографа зазвичай згадують Будапешт, хоча деякі джерела стверджують, що це було місто Надькапош, яке тепер має назву Вельке-Капушани й розташоване в Словаччині, за кілька кілометрів від Закарпатської області України. Обидва міста на момент народження Капи належали до складу Австро-Угорщини. Згадано й перебування фотографа в Іспанії під час Громадянської війни. А ось факт, що Роберт Капа – це псевдонім, а насправді його звуть Ендре Ерне Фрідман, у повідомленні не вказано.
[...]
Тост за Сталіна
У повідомленні зазначено псевдонім одного з агентів, які спілкувалися з американцями, – це була «Александрова», працівниця УТКЗ.
«Александрова», зокрема, передала МГБ такі слова Стейнбека: «Тенденційність американської пропаганди щодо СРСР – це відповідь на новий тон Радянського Союзу щодо США».
Американський гість протиставляв настрої простих людей і влади в СРСР: народ – миролюбний, верхівка – агресивна. У СРСР ще з довоєнних часів добре знали роман Стейнбека «Грона гніву». Твір про тяжку долю американських селян часів Великої депресії подавали як ілюстрацію жахів капіталізму. Очевидно, радянська сторона очікувала почути від закордонного гостя щось подібне, але той заявив, що тепер фермерам у його країні живеться набагато краще, а держава їм допомагає.
Увагу МГБ привернули і слова письменника про те, що Америка зобов’язана допомагати Європі, рятуючи в такий спосіб себе.
Стейнбек не висловлював симпатій щодо відомих «прогресивних діячів» на Заході, як у СРСР називали прорадянських іноземців: Елліотта Рузвельта (сина Франкліна Рузвельта), Джона Прістлі та американських комуністів.
Десятого серпня Капа та Стейнбек побували в гостях у голови республіканської Спілки письменників, драматурга Олександра Корнійчука. На обіді, крім самого господаря та американців, були літератори Ванда Василевська (дружина Корнійчука), Натан Рибак, Юрій Смолич та Олексій Полторацький (за сумісництвом заступник голови УТКЗ), а також перекладач на прізвище Уманський.
Смолич був агентом МГБ із псевдонімом «Стріла». У його робочій справі є повідомлення з докладним описом того обіду. У документі також зазначено, що оперативник заздалегідь проінструктував Смолича, що тому робити та як поводитися під час зустрічі.
Українсько-американська компанія сиділа чотири години, добряче випивала, обмінювалася люб’язностями та анекдотами, обговорювала літературу й політику. За словами «Стріли», під «лушпинням ввічливості» Стейнбека він роздивився щиру симпатію до радянського життя. Водночас деякі фрази американця пролунали якось двозначно. Наприклад, про відвідані українські колгоспи він сказав:
«Добре працюють, та… дешева робоча сила».
Найбільше Стейнбека вразили слова якогось хлопця в колгоспі: «Дивіться, американець, а зовсім як наш».
В іноземного письменника спитали, що він розповість у репортажах, повернувшись додому. У відповідь Стейнбек переказав діалог із дружиною Ґвіндолін (Ґвін) Конґер, який нібито трапився перед його подорожжю.
Конґер: Ти маєш написати правду про Радянський Союз.
Стейнбек: Але за це я потраплю у в’язницю.
Конґер: Ну що ж, сідай у в’язницю.
Радянські письменники зустріли історію бурхливим схваленням і тостом за Ґвін.