Ніколи не можна недооцінювати можливості російських пропагандистів. То фейсбучну сторінку вчительки-свободівки хакнуть і від її імені привітають небіжчика Гітлера з Днем народження. То підсунуть українському консулу в Німеччині торт з написом Mein Kampf, і поки досвідчений дипломат встигне висловити своє несприйняття нацистської ідеології, зроблять пропагандистське фото. Або мер міста Сколе, коли діло запахло криміналом через хабарництво, почне фонтанувати антисемітськими промовами.
Мало того, що вороги підставляють цих достойних людей, так ще й створюють ілюзію підтримки цих ворожих меседжів широкими масами. Тут і мітинг на підтримку звільненої вчительки, і численні коментарі з сакраментальним питанням: а що тут такого?
Справді, нічого нового чи дивного нема. Коли справи йдуть «не альо», дрібка ура-патріотизму з нотками скандалу завжди допомагає. А з логікою в наших широтах історично не склалося. Як і з емпатією. І не лише в середовищі політиків містечкового масштабу, але й серед трудових мас.
Тому, наприклад, «Жидівська кнайпа», де треба торгуватися з пейсатим євреєм – це нормально. Творчо, креативно, провокаційно. За іншої геополітичної ситуації креатив міг би бути іншим, наприклад, пекарня «1933» або «Три колоски». А що тут такого? Туристи б відвідували, і на тлі ряджених енкаведистів би фотографувалися. І не торгуватися треба було б, а обдурити «тупого хохла» на виході. Бо «хохол» – це історична назва українців в російській мові, а його тупість – частина російського фольклору. Перебор? Звичайно. А напис «Майн паркінг» з орлом біля розважального закладу не перебор? Ніби ні, бо не про нас, а співчуття та емпатія відсутні.
Щоправда, все це вже давно проговорено, а жодних конструктивних результатів, так виглядає, нема і не буде. Залишається хоча б з’ясувати: звідки це почуття расової вищості? Як з’явилися ці ілюзії? Чому «буряки» вирішили, що мають якісь вроджені переваги над кимось? Бо якийсь німецький офіцер у 1941-у погладив чиюсь біляву тоді бабусю по голівці? Пригостив шоколадкою?
Якщо логічно подумати, то це тупо. В нацистському рейтингу «рас» українці не були дикими тваринами чи паразитами для негайного знищення, але ж були робочою худобою? Влаштовує такий статус? Якщо так, то треба це відверто визнати, застовпити за собою роль улюбленого «унтерменша» і, поряд з вихвалянням перед «нижчими», почати нарешті славити «вищі» раси.
Тоді не гоже нашим доморощеним «арійцям» вихвалятися своєю цивілізаційною місією, навіть не зважаючи на те, що Європа «вже не та». Тим більше, що «правильна Європа», за заповітами Гітлера, будується зараз в Росії. Там і сильний лідер, і духовність, і лібералів загнали на маргінес. Навіть міст відкрили через Керченську протоку, про який мріяли нацисти в сорокових роках.
Наразі ж український расизм є смішною еклектикою, де з одного боку – естетика Третього Райху зі смолоскипними походами, а з іншого – більшовицька зневага до «загниваючого Заходу», де «курица – не птица, Польша – не заграница». Те, про що писав Дмитро Донцов, втілилося не в «нове життя на грані двох світів», а в пародію на обидва ці світи. Апогеєм апофеозу є участь українських «націоналістів» у форумі правих Європи, де про майбутнє «білої раси» разом думу думають російські імперці, угорські «йоббіки» і наші «свободівці». Націоналістичний інтернаціонал прийшов на зміну соціалістичному, куратори залишилися.
Джерелом такої шизофренії може бути важке радянське минуле, адже не випадково образ «націоналіста» у виконанні українських професійних патріотів (не плутати зі справжніми) майже повністю відповідає карикатурі з журналу «Перець». З тією лише різницею, що з антигероя радянського коміксу вперто ліплять героя. Далі все просто: якщо для радянського тоталітаризму ворогом був Гітлер, значить, не такий він вже й поганий. Про Америку запам’яталося: імперіалізм, хижацький капіталізм і визискування країн третього світу. Не участь в антигітлерівській коаліції, зрозуміло. От чим досі оперують захисники «своєї, Богом даної землі». Те, що не Гітлер, а країни вільного світу, головно США на чолі з президентом Рейганом, успішно поховали совок, не було надруковано в газеті «Правда», тому ця інформація не надто запам’яталася.
Неймовірно, але факт: в країні, що пережила Голодомор, тоталітарні репресії, де від рук комуністів і нацистів загинули десятки мільйонів людей, праві політики відверто заявляють про свої симпатії до нацизму, до сильної руки чи до наведення порядку. Їхніми гаслами не стали ані декомунізація, ані лібералізація (від слова «свобода», але не всеукраїнське об’єднання, а в нормальному значенні цього слова). І навіть не створення противаг і запобіжників проти повторення помилок минулого. Ні, вони просто кивають на своє дзеркальне відображення, яке ностальгує за Сталіним і його «порядком». Парадокс.
Зрештою, бувають випадки, коли суто візуально воно не лізе в жодні ворота. Згаданий вже мер міста Сколе далеко не білявий супермен-вікінг, і спокійно міг би «закосити» під лідера палестинців. Тим більше, що за багатьма пунктами його виступ збігається з риторикою ХАМАС. А може, це діють санкції «загниваючого Заходу», і Кремль через брак фінансування почав готувати однакові методички для українських «патріотів», європейських ультра-правих і друзів з Близького Сходу?