Асимільовані нацменшини: угорський досвід

Особливі права угорської меншини на Закарпатті давно стали інструментом маніпуляцій і тиску на Україну з боку Угорщини. Будапешт вдало і доволі цинічно користається залежністю України від європейської допомоги. А також розглядає курс нашої держави на вступ до Євроунії як додаткову можливість для шантажу й досягнення власних цілей. Однак сам здійснює послідовну асиміляційну політику щодо нацменшин усередині Угорщини.

Нещодавно український уряд був змушений піти на неоднозначні поступки Будапешту, пообіцявши значне розширення прав угорської меншини. Домовленості, про які українці дізналися постфактум, ще стануть предметом гострих дискусій. Можливо, не всі з них будуть реалізовані на практиці. Проте загалом можна стверджувати: деякі пункти домовленостей з Угорщиною суперечать основам національної безпеки. Вони створюють сприятливе середовище не так для захисту освітніх і культурних прав угорців, а радше гарантують можливість угорської меншини не інтегруватися в українське суспільство. Не володіти українською мовою і не відчувати себе частиною українського простору. Напевно, саме це й було стратегічною метою Угорщини в переговорах з Україною. І вона змогла досягти значного успіху.

У медіа фігурують промовисті цифри, які демонструють утворення на Закарпатті окремого анклаву. У старому Берегівському районі (який існував до адміністративної реформи 2020 року) угорці становили 75% населення. ЗНО з української мови у 2017 році не склали 63% випускників. Є села, де 100% учнів провалили тестування. Якщо домовленості з урядом Петера Мадяра вступлять в силу, кількість таких учнів лише зросте. А Берегівський район перетвориться на неформальну автономну двомовну одиницю у складі України.

Крім того, дискримінаційним є зобов'язання українського уряду фінансувати школи нацменшин навіть у разі зменшення кількості учнів, тимчасом як невеликі українські школи в сільській місцевості масово закривають. Дублювання угорською мовою вивіски на Закарпатській облраді і двомовний документообіг – це ніщо інше як намагання Будапешту створити ілюзію, начебто усе Закарпаття – це частина єдиного угорського простору. Хоча за останніми підрахунками, кількість угорців, які мешкають у регіоні, становить менше ніж 80 тисяч осіб з понад 1,2 млн населення.

Угорщина використовує не лише вразливе становище України, а й відверту слабкість нашої дипломатії, яка часто демонструє нездатність відстоювати національні інтереси. Якби українські урядовці поцікавилися реальним становищем національних меншин в Угорщині, вони могли б почуватися більш впевнено на переговорах. І наводити влучні контраргументи. Річ у тому, що Будапешт, який активно бореться за особливі права угорської меншини за кордоном, сам проводить політику асиміляції власних нацменшин. Але вміло прикриває її начебто якісною законодавчою базою.

Зовнішній фасад угорського законодавства про нацменшини виглядає привабливо і прогресивно. Закони гарантують меншинам право мати своїх представників у парламенті, культурну автономію і можливість створювати власні органи самоврядування. Але на практиці таке законодавство ухвалене лише тому, що нацменшини в Угорщині є розпорошеними, угорськомовними й асимільованими. І не проявляють жодного бажання брати участь у політичному житті країни як окремий автономний суб’єкт. Будапешт нічим не ризикував, на папері надаючи меншинам значні права. Проте отримав підстави вимагати від сусідів аналогічних законів для угорських меншин, оскільки зацікавлений у їхньому збереженні, а не асиміляції за прикладом словаків, німців, румунів, хорватів, українців на власній території.

Офіційне законодавство Угорщини визнає існування 13 нацменшин. Але солідна юридична база є переважно формальністю. Звіт Ради Європи щодо мов меншин в Угорщині, опублікований у березні 2026 року, вказує на подвійні стандарти. Підтримка Будапешту часто зосереджується на символічних або фольклорних елементах, а не на повсякденній соціальній та економічній інтеграції.

Незважаючи на правові й політичні гарантії, права меншин на мови рідко реалізуються на практиці. Частково через брак кваліфікованих вчителів та обмежену видимість мов меншин. А частково через відсутність попиту, оскільки більшість меншин в Угорщині давно інтегровані в угорське суспільство. Також залишаються проблеми із забезпеченням ефективної участі меншин у процесах ухвалення рішень. Мови нацменшин рідко використовуються в судах або в контактах з адміністративними органами, незважаючи на наявні правові можливості. Освіта мовами меншин та двомовна освіта стикаються із значними труднощами, зокрема з нестачею підручників та вчителів, здатних викладати предмети мовами меншин.

Рівень асиміляції нацменшин в Угорщині є одним із найвищих у Центрально-Східній Європі. Це особливо помітно, якщо порівняти кількість осіб, котрі декларують етнічну ідентичність, з тими, хто декларує мовну ідентичність. За переписом населення 2022 року, близько 77% осіб, які належать до національних меншин, вважають своєю рідною мовою угорську. А багато хто взагалі не володіє мовою своєї національності. З 98 тисяч німців Угорщини лише для 28 тисяч німецька є рідною. Із 25 тисяч словаків тільки 10 тисяч назвали словацьку рідною. 90% ромів розмовляє угорською. З 2011 по 2022 рік кількість осіб, для яких рідною є мова однієї з 13 меншин, впала зі 148 до 112 тисяч. Скоротилася також загальна кількість населення, яке ідентифікує себе як представників національних меншин: з 638 до 492 тисяч осіб. Наведені дані є наочним доказом політики асиміляції, яка здійснюється в Угорщині.

Головним пріоритетом Угорщини завжди була не турбота про меншини всередині країни, а про угорців ззовні. Вимагаючи від України розширених прав для угорців Закарпаття, Будапешт обмежується красивими декораціями вдома. Меншини в Угорщині можуть ідентифікувати себе з етнічною групою, але рідною мовою називають переважно угорську. Їхня національна ідентичність символічна і розмита. Школи нацменшин є переважно угорськомовними, у яких національна мова вивчається як іноземна. Нацменшини в Угорщині можуть мати красиві офіси й отримувати гранти на культурну діяльність. Але вони не мають жодного політичного впливу чи перспектив формування територіальної автономії. І повною мірою інтегровані в угорське суспільство.

Україні варто не піддаватися на шантаж, а ретельніше вивчити угорський досвід поводження з меншинами. Це може пригодитися в майбутніх дискусіях із сусідами та в просуванні власних національних інтересів.