Так співпало. Випадково, не випадково - не знаю.Дві події, які дуже далекі географічно і змістовно, але які мають прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Пів дня німіла від злості, що купка недолюдків взяла на себе відвагу вирішувати долю величезної країни. Все виглядала у вікно, коли, наприклад, на ковзанці на Ринку перестане грати веселенька музичка і намалюють на льоді, наприклад, прапор ЄС або ще щось. Та ні. Всі обивательськи радісно і фігурно каталися на ковзанах.
Ввечері того ж дня на відкритті фестивалю, який вважаю однією із нечисленних сенсовних міжнародних культурних подій Львова, говорила з молодою жінкою, яка вже багато років його організовує. Її вважаю однією із небагатьох світлих особистей міста. Кандидат історичних наук, освічена, багатомовна, з величезним досвідом і харизмою. І в якийсь момент вона почала плакати. З розпачу і безсилля.
Кажете, ми хочемо в Європу?
Ми підписуємо угоди, і навіть не збираємося їх виконувати.
Ми брешемо і підставляємо один одного.
Нам лінь підняти дупу і бодай щось зробити. Абсурд, але не хочеться робити навіть те, що принесе тобі ж користь чи навіть прибуток.
В наших установах або рабовласницький лад з кращим чи гіршим рабовласником, або повний некерований хаос, де білетерка може запросто зруйнувати велику роботу цілого колективу фестивалю, бо … А навіть не знаю, чому!
Ми заздрісні, злобні і недовірливі. Ми не підемо на виставу сусіда, чи, не дай Боже, приїжджу, бо ми і так найкращі.
Ми сидимо в болотистих окопах, і квакаємо, що нам би бюджету на болітце побільше.
Ми заражаємо цим всім молоді душі, деморалізуємо їх ще на зльоті їхнього життя і клонуємо собі подібних.
Асоціація повинна статися, в першу чергу, в головах. Те, що ми маємо зараз – це результат того, як ми живемо щодня.І кого обираємо.
P.S. Оксанко, вибач, що зробила Твої сльози публічними.