Що далі заглибишся у вивчення правового скандалу довкола майна холдингу IDS Group Ukraine, який російське слідство пов'язало з Борисом Березовським, то більше знаходиш порушень, а іноді – навіть прямих суперечностей з українським законодавством.
Невчасне вручення постанов про порушення кримінальних справ їх фігурантам, ігнорування у постанові Сихівського районного суду (з нею детально можна ознайомитися тут) закладених в Конституції і законах майнових принципів, дивні збіги дат – все це лише посилює підозри, що заводи мінеральних вод холдингу IDS мають справу не з відповідальністю за протиправні дії своїх керівників, а з квазі-узаконеним рейдерством.
Постріл дуплетом
Так, під час більш детального вивчення усіх подій, які стосуються зараз підприємства IDS Group Ukraine, з'ясувалося що ще у жовтні цього року правоохоронці прийняли дві постанови про порушення кримінальних справ. 18 жовтня старший слідчий з особливо важливих справ слідчого управління ДПС у Полтавській області підполковник міліції О. Сєряков порушив кримінальну справу за фактом умисного ухиляння від сплати податків відносно генерального директора ПАТ «Миргородський завод мінеральних вод», а через вісім днів аналогічну кримінальну справу щодо директора ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» порушив прокурор Львівської області О. Василенко.
Клікніть на іконку, щоб побачити документ цілком
Здавалося б, ці кримінальні справи і арешт майна Бориса Березовського можуть і не мати нічого спільного, хоча в такі збіги й складно повірити. Однак тут є один важливий нюанс: постанови про порушення кримінальних справ підозрюваним вручили аж 6 і 8 листопада (про що представники IDS повідомили у відповідних скаргах), тобто не раніше того самого дня, коли Сихівський районний суд ухвалив постанову про арешт майна Бориса Березовського.
Згідно із законом, копію постанови про порушення кримінальної справи мають вручати підозрюваному того ж дня, коли справу порушено, або як тільки виникне така можливість. Тож є дві версії, чому все відбулося саме так, як відбулося.
По-перше, можна припустити, що тут мала місце в цілому стандартна процедура: справу порушили, але для того, щоб не сполохати обвинуваченого і не дати йому можливості негайно почати щось приховувати, про це одразу не повідомили. Постанова Сихівського районного суду, втім, втрутилася в таку процедуру, викривши порушення закону, і надалі приховувати кримінальні справи вже не було можливості.
По-друге, і це – аж ніяк не менш імовірно, можна розглянути варіант, за яким атака правоохоронців на підприємства IDSGroupUkraineготувалася заздалегідь, аби врешті (за наявності відповідної «відмашки» з російського боку?) вистрілити дуплетом 6 листопада.
Про прямий зв'язок між постановою Сихівського районного суду і порушеними кримінальними справами свідчить і те, що на офіційному сайті ДПС про «офіційну позицію щодо ситуації довкола підприємства ПАТ «Миргородський завод мінеральних вод» повідомили лише 8 листопада, тобто вже на наступний день після того, як інформація про арешт майна і активів IDS Group просочилася у ЗМІ (теж, до речі, далеко не з офіційних джерел).
Так чи інакше, навіть якщо не зважати на те, що звинувачення в «ухилянні від сплати податків» вказаних підприємств дійсно видаються непереконливими (2,9 млн грн у Миргороді і 3,1 млн грн у Моршині за фінансових оборотів цих підприємств – це ледь не мізер), і що загалом до них є низка зауважень (з ними читачі можуть ознайомитися тут, тут і тут) треба констатувати дві речі.
По-перше, прокуратура Львівської області і ДПС у Полтавській області відверто порушили закон, не повідомивши у передбачений ним термін обвинувачених про порушення справ. По-друге, синхронність повідомлень про ці справи і рішення Сихівського суду видається надто вже невипадковою, аби не вбачати в них прямої вказівки на рейдерську атаку.
Сихівський правовий абсурд
Треба сказати, що ледь не всі юристи, з якими доводилося спілкуватися з цього приводу, вказували на сумнівність постанови Сихівського районного суду про арешт майна, яке «фактично належить» Борису Березовському. Деякі з них відверто говорили про правовий абсурд. Для його пояснення, щоправда, не вдасться обійтися без певного заглиблення в українські правові норми.
Річ у тім, за словами згаданих юристів, що суддя Сергій Борейко просто ігнорує закріплені в українському законодавстві (зокрема у Конституції) принципи непорушності права власності й індивідуалізації юридичної відповідальності. У постанові вказано, що арешт накладають на майно Бориса Березовського, а вже у наступному абзаці виявляється, що насправді – на нерухоме майно та активи, належні ПАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», ТОВ «Аква-Еко» та ПАТ «Миргородський завод мінеральних вод».
Водночас стаття 96 Цивільного кодексу передбачає, що юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників). У ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» написано, що акціонерне товариство не відповідає за зобов’язаннями акціонерів і до товариства не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.
Іншими словами, фізична особа Борис Березовський і юридична особа-акціонерне товариство – це дві різні особи, і накладення арешту на майно однієї з них не може автоматично призводити до арешту майна другої. Навіть у разі арешту майна одного з акціонерів товариства можна арештувати його частку (пакет акцій) в цьому товаристві, однак аж ніяк не всі акції чи, тим більше, майно, яке належить товариству. А в цьому випадку Березовський, очевидно, навіть акціонером згаданих заводів мінеральних вод не є (принаймні, про це голосно заявляють Микола Кміть та Всеволод Білас, які навряд чи надавали б відверто неправдиву інформацію, яку запросто перевірити правоохоронним органам).
Трохи іншою є ситуація щодо ТОВ «Аква-Еко». У випадку з товариством з обмеженою відповідальністю українське законодавство передбачає можливість стягнення частини майна товариства, пропорційної частці учасника (в даному випадку, гіпотетично, - Бориса Березовського) у статутному капіталі, але лише за умови, що його інше майно не покриває цієї частки. Знову ж-таки, Борис Березовський не є абсолютним власником, і, очевидно, не є навіть учасником ТОВ «Аква-Еко», тому незрозуміло, на якій підставі суддя вирішив арештувати майно цього підприємства.
Навіть якщо припустити, що суддя опирався виключно на клопотання російської сторони, виконуючи рішення Басманного районного суду Москви про арешт майна Березовського, це не скасовує того факту, що постанова, яка стосується українських підприємств і платників податків, суперечить українському ж законодавству. Адже якщо, скажімо, Пекінський суд завтра прийме рішення, що треба за допомогою тортур отримати покази в затриманого українця, Сихівський суд навряд чи піде всупереч українському законодавству і задовольнить відповідне клопотання? Аналогія, звісно, утрирувана, однак принцип – той самий.
Юристи запевняють, що про все це суддя Сихівського районного суду Сергій Борейко просто не міг не знати, а отже, напрошується припущення, що він підписав постанову, яка завідомо суперечить українському законодавству.
Ба більше, правники звернули увагу й на те, що досі чинний КПК України не передбачає можливості арешту майна судом; слідчим – так, судом – ні. Така можливість закладена лише у новій редакції КПК, яка досі не набула чинності. Водночас вони не виключили, що в разі клопотання з-за кордону таке теоретично може статися, але наголосили, що в будь-якому разі йдеться про надзвичайно рідкісну процедуру, та й жодного посилання на міжнародний договір у судовій постанові немає.
Наразі невідомі
Отже, порушення – більш, ніж очевидні, що дозволяє не просто підігравати, а буквально розпалювати версію про рейдерство. На жаль, наразі залишається незрозумілим, хто саме і звідки – з Росії чи України – може бути в цьому рейдерстві безпосередньо зацікавленим і за ним стояти (з деякими версіями на цю тему можна ознайомитися тут). Нічого про це не кажуть і в IDS Group Ukraine.
Тож поки що залишається лише припускати. Враховуючи при цьому, звісно, цілу низку можливих варіантів. Зокрема, не виключно, що йдеться не так про намагання банально відібрати бізнес, як про спробу лише занизити вартість майна та активів холдингу, аби потім дешевше його купити.