Маю велику любов до старих мап. Продиктована вона, мабуть, тягою до пошуку згадок про рідну Теребовлю всюди, де лише можна. А що на картах, починаючи від Русі аж до третього поділу Польщі, Теребовля трапляється часто, то й робити це можна довго і з великим задоволенням.
Кілька років тому, досліджуючи котрусь із мап XVI ст., натрапив на поселення поруч із Теребовлею, що називалося Labentwela. На карті воно розташовувалося майже на одному рівні з моїм рідним містом. Правда, трохи західніше й північніше, майже над Підгайцями. Мимоволі вирішив, що це, мабуть, якесь село, що колись могло бути доволі значимим містом. Таких в одному лиш Теребовлянському районі зовсім не бракує – Струсів, Буданів, Долина (Янів), Золотники, Підгайчики та ін. Усі вони колись втратили своє право бути містом і перетворилися на невеликі поселення. Для Галичини це цілком традиційна, хоча й доволі сумна ситуація.
Угледівши Лабентвелу ще на кількох картах приблизно того ж періоду, вирішив все ж пошукати, що це за місцина. Пошук у ґуґлі видав цілих сім згадок про загадковий топонім. Виявилося, що не одного мене турбує це питання. Правда, таких цікавих зовсім небагато. Лише одне джерело виявилося науковим – книга Дмитра Вирського «Річпосполитська географія України (XVI – середина XVII ст.». При спробі означити населені пункти на мапі Станіслава Сарницького «Descriptio veteris et novae Poloniae[...] Sarnicius. – Kraków, 1585», Вирський згадує про Лабетаволу, що розташована за координатами 5.50.5.45, котру в примітці називає ймовірним варіантом назви Лабентвели, що є на мапі Гродецького біля Теребовлі. Одразу слід зазначити, що координати на картах тих часів є поняттям дуже умовним, тому пошук невідомого міста за цими даними є вкрай умовними. Це спричинено тим, що тодішня картографія базувалася здебільшого на здогадках, переказах тих, хто бував у цих землях, чи на основі попередніх мап, дещо їх вдосконалюючи. Самі ж автори карт бували в невеликій лише частині місць, котрі помічали, а то й могли взагалі не бути.
Labentwela на мапі Poloniae Finitimarumque locorum descriptio Auctore Wencelslao Godreccio, видана Абрагамом Ортеліусом в Антверпені в 1580 році
З цієї причини пошук було продовжено і він привів до обговорення на одному з краєзнавчих форумів, де про невідоме галицьке поселення була створена ціла тема.
Нещодавно, пишучи ще одного есея про рідну Теребовлю, знову шукав її на стародавніх картах і ще не раз натрапив на містичну Лабентвелу, котру вперше можна знайти на картах уже згадуваного Вацлава Гродецького, кілька варіантів яких побачили світ з 30-х (за іншими даними – 50-х) по 90-ті рр. XVI ст. Вирішивши приділити більше уваги невідомому місту, цій галицько-подільській Атлантиді, знову потрапив на форум «Замки-Крепости», де краєзнавці знайшли багато додаткової інформації й висунули низку припущень щодо можливості існування Лабентвели, її конкретного місця знаходження тощо. Щоби не вникати в історичні та краєзнавчі тонкощі, раджу перечитати всю тему – там багато цікавих здогадок та теорій.
Labentwela на мапі Poloniae finitimarumque locorum descriptio Вацлава Гродецького 1596 року, видана Йоаном Буссемехером
Зупинимося ж на кількох важливих деталях і тому, що не вказано у відповідній темі на згадуваному форумі. Щодо можливості існування цього міста, як правильно зазначає один з учасників обговорення, є три ймовірних варіанти:
- автор помилився: такого міста ніколи не існувало. Можливо, картограф отримав недостовірну інформацію, неправильно переклав кириличний топонім чи сплутав розташування цього населеного пункту;
- таке місто існувало і продовжує своє життя, але відоме нам під іншою назвою;
- Лабентвела зникла з лиця землі.
Перший варіант є доволі ймовірним, адже картографія того часу, як уже згадувалося, була далеко не точною. Однією з умов цього є згадка на картах відповідного періоду Амадоцького озера, Амадоцьких гір та Амадоцького болота, яких зараз немає, а правдивість їхнього існування так і не було доведено. Прикметно, що розробка питання існування Амадоцького озера цікавить і істориків, і географів, картографів та краєзнавців. Цим питанням цікавився зокрема Ярослав Дашкевич. Думки дослідників щодо можливості існування озера із такою назвою розійшлися – дехто схиляється до думки, що воно було, але висохло, перетворившись у болота, чи зникло зовсім; дехто, як пан Дашкевич, це заперечували і називають Amadoca lagos не чим іншим, як вигадкою. Якщо ж дискусія щодо озера є можливою, то гори видаються саме фантастикою.
Амадоцьке озеро на мапі Європейської Сарматії 1570 року Aндрія Пограбія
Проте Амадоцьке озеро є ще цікаве й тим, що вказує на інші нестиковки на картах, де воно зображене, адже воно ніби з’єднує собою як мінімум три басейни річок – Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Крім того, на нім знаходиться місто Grodek, котре, припускаємо, є сучасним Городком Хмельницької області. На деяких мапах на берегах Amadoca lagos зображений Збараж, проте не на всіх. З одного боку, це може засвідчувати, що озеро правдиво існувало і пересихало (чи, до прикладу, робило це в літній період і перетворювалося на Амадоцьке болото, а в весняний та осінній повнилося водою й ставало цілком собі озером). Хоча про аномальну спеку в ті часи достеменно нічого невідомо. З іншого ж – що автори мап мали лише приблизне уявлення про його існування, принаймні, у територіальному плані. Теоретично, це може дати підстави для припущення, що Амадоцьке озеро та болото – це територія, де 1540 року Ян Тарнавський заклав Тернопіль. Своє місто Тарнавський створив якраз на берегах болотистої місцевості, частину котрої перетворили на озеро, щоб убезпечити новостворене поселення від зазіхань ворогів, зокрема турецько-татарських нападів, війська яких пустошили галицьке Поділля. Тим паче, що болотиста місцевість досі існує довкола Тернополя, це легко можна помітити, якщо їхати залізницею зі Львова чи Хмельницького. Але все це – лише припущення. Повернімося ж до Лабентвели.
Отже, чи може бути помилкою запис про існування цього міста? На мапах воно згадується у різних варіаціях – Лабентвоса, Лабентуоса, Лабентвола, Лабентуола, Лабентовела та ін. Такої ж долі зазнали сусідські Теребовля (Требовля, Тренбовля, Трамбовля та навіть Трамблова), Підгайці (Подгайче, Подайче, Подгунце), Сухостав (Сухіста, Сухістав, Сухистав) Хоростків (Хорасков, Хоростов), Гусятин (Усятин, Всятин) і т.п.
Ріка, на берегах якої розташована Лабентвела на мапі Гродецького 1580р., тече також попри Бучач, Теребовлю, Дунаїв, Луцьк, Клевань та ін. І ця ріка – Стир, що абсолютно не відповідає дійсності. Також на цій мапі Кам’янець розташований приблизно на одному рівні з Лабентвелою та Теребовлею, але трохи східніше, а Хотин – на рівні Бучача і теж східніше, хоча обидва міста (Кам’янець та Хотин) знаходяться куди південніше за Теребовлю та Бучач. Список невідповідностей чи помилок можна перелічувати ледь не до безкінечності. Себто покладатися на точність розташування позначених на мапі об’єктів не доводиться.
Тепер розгляньмо можливість, що це місто досі існує, проте відоме нам під іншою назвою. У коментарі під дописом одного з користувачів ЖЖ щодо невідомої Лабентвели відомий краєзнавець Ірина Пустиннікова припускає, що це Бережани. Звісно, не будемо вважати допис в чужому блозі як реальну позицію пані Пустиннікової, проте, якби це правдиво були Бережани, мабуть, місцеві краєзнавці точно знали б про це. Хіба що це поєднання двох варіантів – і першого, і другого, себто те, що Бережани названі Лабентвелою помилково. На вже не раз згадуваному форумі один з користувачів припустив, що назва таємничого поселення може походити від імені його власника (як Струсів – власність Струсів, Тернопіль-Тарнопіль – Тарнавських і т.д.) чи засновника. Це досить ймовірно, адже приблизно на тій території, де на мапах Гродецького зображена Лабентвела, володів кількома містами Ян з роду Лабонт.
Labentowela на мапі «Карта Литви» Ґерарда Меркатора, видана в Амстердамі 1609 року
Третій варіант є не менш імовірним, адже XVI-XVII ст., коли на мапах згадується поселення під назвою Лабентвела, відомі не лише нечіткістю в картографії, а й, як уже згадувалося, частими нападами турецьких і татарських військ. Атаки їх були такими, що рідко коли містам-фортецям вдавалося вціліти і відбити напад. Майже кожен такий успішний захист перетворювався на легенду (як, до прикладу, історія облоги Теребовлянської фортеці 1675 року). Нападникам часто вдавалося здобути прикордонні галицькі та подільські фортеці, а охоронців замку та мешканців поселення знищити чи забрати в полон. Достатньо було одного-двох нападів, щоб місто перетворилося на село, і жодні королівські звільнення від мита та отримання права на ярмарки не допоможуть. А ще одного нападу було достатньо, щоб і взагалі зникнути з мап чи лиця землі. Часи були такі. Та й сусіди не кращі.
Зараз складно уявити, що місто може просто так безслідно зникнути. Всюдисущість інтернету не мала би цього дозволити. Власне, він і зараз допомагає в пошуку правди щодо міста-привида чи то міста-легенди Лабентвели.
Значна частина міфів про наші міста стосується якраз приблизно тих часів. Ці легенди про привидів у замках (як примари з підземелля Микулинецької твердині) та палацах (Біла Пані в Олеську), про скарби та неіснуючі тепер споруди (церква Покрови в Теребовлі, що пішла під землю). Лабентвела поєднує все це в собі – поселення-привид, котре зникло у невідомому напрямі, і розгадка цієї таємниці може стати справжнім скарбом.
Вся ця історія чудово ілюструє життя у нашому регіоні – життя на стику не лише кількох культур, а й кордонів кількох держав, що завше мали свої плани на ці землі. Це типова історія пограниччя, і будь-яке з тих міст, що тоді вціліли й досі існують за певних обставин, теж могли перетворитися на таку примару. Стати Атлантидою, чимось міфічним, ніби розчинившись у просторі й залишившись лише на кількох картах. Стати легендою чи приводом для роздумів. І вже подальші покоління сприйматимуть все це як чергову байку, цікаву історію, яку можна розповісти туристам, водячи їх площею Ринок.
Так і вся Галичина схожа на цю Лабентвелу, на привида, котрого хтось із старших бачив і пам’ятає, але того когось вже скоро вважатимуть за божевільного або спишуть усе на старечий маразм. А спроби нагадування про її існування називатимуться єрессю та відпрацьовуванням чиїхось грошей.