Листопадовий Львів мав небагато культурних подій, однак два-три потужні проекти трохи підштовхнули до обговорення важливих не тільки суто культурних, а й «межових» - на межі культури і соціуму – тем.
Відтак референти Центру культурного менеджменту, що є ініціатором проведення аудиту, найбільше обговорювали: конференцію про «Львівську Полтву», проект «Самотність-Присутність» у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи та Міжнародний театральний фестиваль «Драбина».
Культурними подіями місяця стали:
1. Міжнародна науково-практична конференція: Львівська Полтва – стан та перспективи (Музей їдей, cпільний українсько-німецький проект Німецького товариства технічного співробітництва (GTZ)). Попри весь скептицизм, з яким можна поставитися до такого роду «романтично-утопічних» науково-практичних зібрань, той, хто таки зацікавився конференцією і побував там, «знайшов» чимало цікавої інформації, а що головне – навіть певне раціональне зерно. Цікавими були історичні розвідки про Полтву, про потоки і потічки, що її живили і дотепер живлять, про засипані або забудовані стави і струмки, які досі даються взнаки провалами на дорогах і заболоченими місцинами. Раціональним здалося дуже правильне і доречне міркування про впорядкування і використання у різний спосіб існуючих джерел, які живлять нашу підземну річку. У Львові таких джерел є більше 140, а використовують тільки кілька (Погулянка, Підзамче, Зелене око…). Решта чистої джерельної води просто впадає у каналізацію. Для «безводного» Львова - це неприпустиме марнотратство. Та й грошей на впорядкування джерел потрібно не так уже й багато. «Тут основна мова йде про те, що розчищення джерел і потічків – це також культура, культура мешканців міста. Від того, у якому вони стані, можна й судити про те, яка культура». (Н.Космолінська, А.Небельмес) Головне почати, а люди потім і самі долучаться, адже дбати про здоров’я своє і своєї родини, готувати на джерельній воді, пити її – стає щораз моднішим. А вже скільки міфів можна було б розкрутити довкола кожного джерела! Йшлося також про відновлення ставу на території зооветеринарного інституту. І це не просто була б водойма, а ціле природне середовище, довкола якого розростався б і соціокультурний простір.
2. «Самотність-Присутність» (у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи") - «комплексна академічно-соціально-мистецька програма про самотність, яка має на меті оновлене переосмислення самотності, заохочує до шанування власної самотності та самотності інших, проте спонукає до пошуку форм відкритості та взаємодії». Цитата від самих організаторів. Референти відзначили комплексність цього філофсько-соціального мистецького проекту: семінари, майстерня для дітей, кінопокази, виставка, літературні заходи. Не зайве відзначити і тривалість проекту – 10 тижнів, вільний вхід на всі імпрези і його важливу психологічну дію для тих, кому передсвяткова метушня напередодні українського рамадану тільки загострює відчуття покинутості і самотності.
3. Альбом Олега Мінька «Живопис як молитва» – монументальний альбом, якого автор дочекався ще за життя(!). Вступний текст київської журналістки Світлани Яременко, можливо, часом грішить дещо патетичними чи банальними метафорами, але за глибиною і докладністю проробленого матеріалу різко-позитивно вирізняється з поміж інших мистецтвознавчих біографічних нарисів, яких у нас досі катастрофічно мало. (Н.Космолінська). Про що говорити: у нас досі не переписана історія українського мистецтва ХХ століття… Більшість митців-сучасників може похвалитися хіба розпорошеними по різних виданнях публікаціями. Альбом про Олега Мінька - дуже точна за фактажем, дуже «багата» на дрібниці, важливі для розуміння нюансів, біографія митця на тлі часу, у контексті подій і тенденцій. Ціна (500 грн), звісно, гризе гаманець і ятрить душу, але часом стільки ж коштують кулінарні книги. Зрештою, ми повинні звикати, що мистецькі альбоми – це елітарний вид книжки.
4. Міжнародний театральний фестиваль «Драбина». Повні зали в усі дні фестивалю. Часто зали холодні і непривітні, часто зранку і в інший не прайм-таймовий час. Інколи на початок вистави чекали більше години, але чекали! Свою неоціненну роль зіграли безкоштовний вхід і дуже насичена програма. Давно забута і знову відроджена практика обговорення вистави відразу після її закінчення зробила фестивальні події інтерактивними, дала змогу публіці і фахівцям із театрального мистецтва висловитися, почути себе і почути виконавців (Т.Федорчак). Міжнародні учасники – від Польщі до екзотичного Лівану. Ефективне залучення волонтерської служби, без якої фестиваль був би неможливим. Рідкісна спроба проведення круглого столу на тему театральної критики, де виявилися тривожні й уже симптоматичні тенденції зверхності, снобізму і зневаги до аматорських театрів. І найважливіше: за словами референтів, фестиваль не має боргів і логістика усієї програми була без провалів.
Були і «мінуси». Але вони є в усьому, а у випадку із «Драбиною» їх чомусь називати не хочеться. З цим погодилися всі референти. Так, суб’єктивно, але таку потрібну і релевантну культурну подію хочеться і варто підтримати.
5. Львівський прокат фільму «Мудаки» - рідкісний український кінопроект безбюджетного кіно, виклик ідейному застою в українському кіновиробництві. Перед авторами було тільки три обмеження: короткометражки (а із них складається стрічка) треба було знімати: тут (тобто в Україні), зараз (тобто не про козаків) і про простих людей (тобто не про закоханих суперменів). І їм це вдалося, це справді унікальна стрічка. Але референтам найбільше йшлося не про кінокритику, а про прокат стрічки у Львові. Він, як подія, практично не відбувся. З різних причини. По-перше, у місті немає відповідної зали чи кінотеатру для переглядів таких фільмів (це говориться щоразу, коли йдеться про артхаузне кіно у Львові). Палац мистецтв, де і відбувався показ, цілковито не пристосований до таких речей: проблеми зі звуком, екраном, та й приміщення холодне. По-друге, не готове до сприйняття таких подій саме львівське суспільство (навіть із простої цікавості, адже у фільмі знімалося чимало галичан). Можливо, ці дві причини взаємопов’язані, адже набагато комфортніше подивитися фільм удома на комп’ютері.
Інші події, які були названі як культурні події листопада 2010 р., але не набрали достатньої аргументації для включення у номінації: виставка Миколи Федюка у Національному музеї у Львові ім. А.Шептицького - попри те, що виставка хороша і триватиме майже три місяці - висить навпроти світла, чим сама собі шкодить. Інавгурація другого диригента Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії – подія, яка була б подією у кожному європейському місті, але не стала подією у Львові. Українсько-польський семінар «Досвід охорони культурної спадщини у Польщі та можливість використання в Україні» - дуже корисний для фахівців із реставрації семінар. Виникає тільки одне запитання: а куди власне поділася львівська реставраторська школа, яка була однією із найсильніших?
Референти – Наталка Космолінська, Божена Городницька, Аліна Небельмес, Тарас Федорчак, Катерина Сліпченко, Ліда Мельник, модератор аудиту - Ірина Магдиш. Учасники – викладач кафедри театрознавства і акторської майстерності Уляна Рой, театрознавець Оля Телипська, студентки-культурологи факультету культури і мистецтв.
Нагадаю, однією із засад аудиту є відсутність рейтингу, оскільки ініціатори проведення такого щомісячного обговорення хочуть уникнути ситуації «боротьби за місце у рейтингу» і цілком не претендують на абсолютність своїх оцінок. Метою аудиту є швидше системне, фахове, зацікавлене обговорення того, що відбувається у культурному житті Львова, для того, щоб створити прецедент найбільш узагальненого і різнобічного погляду на події виробників та споживачів культурного продукту. Важливими також є взаємозв’язки між гравцями на ринку культурних подій і взаємна оцінка культурних продуктів.
Повна версія аудиту на сайті Центру культурного менеджменту.