Львів у жовтні зібрав кілька мистецьких фестивалів: міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев», фестиваль сучасної музики «Контрасти», фестиваль ковальства «Залізний лев» та інші не менш цікаві події.
Референти жовтневого аудиту у Центрі культурного менеджменту, що є ініціатором проведення аудиту, не оминули цих подій.
Культурними подіями місяця стали:
1. Міжнародний театральний фестиваль «Золотий лев» - єдиний на території України регулярний фестиваль для професійних театрів. Для студентів акторських і театрознавчих відділень вищих навчальних закладів Львова – це прекрасна і рідкісна нагода побачити вживу вистави й акторів з-поза театрального Львова. До «плюсів» референти зарахували те, що продовжив своє існування фестивальний бюлетень «Антракт», що дав змогу щоденно читати рецензії на вистави, а також відгуки (і студентські). Якщо цю традицію зберегти і розвинути, то це може вийти окремий культурний продукт, майданчик для публікацій критичних і театрознавчих матеріалів під час фестивалю і після нього.
Мінуси: практично не було яскравих, зіркових вистав (Т.Федорчак). Стає уже відчутною відсутність стратегії розвитку фестивалю. Кожен наступний фест (попри той плюс, що він таки відбувається) не відрізняється від попереднього, не має тієї родзинки, яка б запам’яталася, немає новішого мислення – організаційного, менеджерського, креативного. «Фестиваль відображає ситуацію, яка є… Коли ви чули про виставу, на яку хотілося б поїхати до Києва», - зазначила Катерина Сліпченко. «Фестиваль має створювати життя, бурління, середовище, в якому буде кипіти все», - наводив аргументи Тарас Федорчак. Не твориться ширша «тусовка» ані театралів, ані глядачів, ані мистецьких студентів. Чому? Варто подумати.
Наслідок пов’язаний зі сказаним вище – Фестиваль стає регіональним і провінційним (на відміну, як не дивно, від фестивалю аматорських театрів «Драбина», який дуже стрімко розвивається і мислить уже по-іншому).
2. Фестиваль сучасної музики «Контрасти» – за невтрачену сміливість і концепції. Особливо варто відзначити концерт-відкриття: речиталь Йожефа Єрміня (чотири фортепіанні концерти сучасних українських композиторів із оркестром – за героїзм), виступи ГАМ-ансамблю з Москви – повернення авангардових традицій «Контрастів» та приїзд турецького диригента Ішина Метіна (Ліда Мельник).
3. Фестиваль ковальства «Залізний лев» – добрий приклад цехової самоорганізації і майже самофінансування. Плюси: на всіх фестивалях (а це вже четвертий) ковалі, окрім своїх окремих індивідуальних робіт, роблять одну спільну композицію; інтерактивність – усе дійство відбувається на площі, у вільному доступі для усіх охочих, відкриті майстер-класи захоплюють і старих, і малих. На відміну від інших фестивалів, які, зазвичай, платні і снобістські, Залізний лев – справжня забава для міста із істотною культурно-освітньою складовою. Та попри те, що ковальські мистецькі вироби залишаються у Львові, місто не експонує їх. Немає площі для цього. Ковалі готові були прикрасити місто викуваною картою України, але ось вже другий рік їй нема де притулитися у славному місті.
Шкода, що Академія мистецтв, яка має спеціалізацію «ковальство», практично ніяк не бере участі у підготовці і проведенні фестивалю, хіба що окремі художники як персональні учасники.
4. Симпозіум скла ( Львівська область, Яворівський район, с. Новий Яр) – попри те, що це унікальна культурна подія – єдина в Україні, вона за час свого існування помітно втрачає позиції. Головна причина – банкрутство Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Виправдане перенесення Симпозіуму туди, де є новозбудоване виробництво «Галицьке скло» (Яворівський район, с. Новий Яр) автоматично винесла Симпозіум скла поза контекст міста і зробила «річчю у собі» для дуже вузького кола фахівців.
5. Пленер СклоКоко (Музей ідей) – він якраз і став нехай мініатюрним (відповідно до можливостей Музею ідей), але сповненим живого творчого духу «полігоном креативу» для всіх охочих спробувати свої сили у склі. Виставка робіт учасників пленеру продемонструвала саме той потенціал азарту творчого змагання, якого так бракувало цьогорічному Симпозіуму скла. Виставлені роботи були дуже емоційними і душевними, в них відчувалась не тільки школа, але й думка, не тільки «Як?», але й «Для чого?» Тож так виглядає, що приватна структура здатна мобільніше і адекватніше реагувати на одну з найбільших і найболючіших проблем сучасної української культури – відсутність території повноцінного творчого дискурсу. А Академія мистецтв наразі залишається у позаминулому столітті і, що найгірше, навіть не хоче цього зауважити, не те, щоб прореагувати і змінитися.
6. Виставка нотодруків початку ХХ ст. (каварня «Штука») – за оригінальність ідеї, відданість колекціонерів. Справді продовжує приємно дивувати свіжість ідей і наполегливість цього закладу, що розташований у зовсім невиграшному місці, творити культурне середовище і життя різними способами.
7. Кінопоказ Азія-кіно (к-тр «Київ») – великий плюс – чудово складена програма, хоча складена не у Львові, бо це централізовано робиться київською дистрибуторською компанією Артхаузтрафік. На цьому плюси закінчуються і починається тернова дорога глядача-любителя артхаузного кіно. Не було програми по днях – тобто дізнатися, який фільм у який день демонструватимуть, було неможливо. Інформація на афіші не збігалася із інформацією у буклеті. (К.Сліпченко) Одне слово, з боку прокату це був повний провал. Затяті, звісно, домагалися свого і таки потрапляли на перегляди, навіть якщо це була несподіванка і показували зовсім інший фестивальний фільм. Такі покази є елементом набагато ширшої проблеми прокату артхаузного кіно у Львові. «Наворочені» кінопалаци не хочуть цим займатися, бо це комерційно невигідно.
8. Виставка Зеновія Флінти – до 75 річчя з дня народження (Національний музей у Львові) – чудова виставка, яка, на жаль, черговий раз (як і у випадку із ювілейною виставкою Є.Лисика та іншими) ілюструє тенденцію, яка склалася серед музеїв Львова: презентація творчого спадку видатних художників Львова чи Західної України передусім є клопотом родини цих художників. У випадку Флінти маємо найкращий приклад популяризації мистецької спадщини, коли родина художника працює як дослідницька інституція, виконуючи насправді функцію музею замість нього. До кожного ювілею З. Флінти донька художника Ірина Данилів не тільки пропонує концепцію оригінальної виставки, яка розкриває дотепер невідомий ракурс творчості митця, але й обов’язково видає каталог (!!!). Цього року вона на початку року презентувала у галереї Примус виставку «Несподіваний Флінта: пошук нової реальності» і оце тепер велику ретроспективну виставку в залах Національного музею, де музейні працівники урочисто її відкрили і підсумували зроблене не ними.
9. Виставка Василя Бажая «Сковорода»(Мистецьке об’єднання Дзиґа») – дуже естетичне і цілісне ностальгійне есе про культуру «рукописів» ХІХ ст.. Візуально «смачна» виставка.
10. Виставка Назара Гулина (Львівська галерея мистецтв) – відкриття творчого спадку дуже талановитого художника, який трагічно загинув у молодому віці. Знову старанням родини. І добре, що хоч так. А талант був справді непересічний.
11. «Ікон-арт» (відкриття нової галереї і виставки Миколи Молчана «Вечеря. Квадрат». вул. Вірменська) – мініатюрне, але дуже дбайливо, навіть прискіпливо відновлене приміщення під галерею. Увага зверталася на найменші деталі – відновлені ключ, замок, браму, розписи. Таке ж цілісне враження справляє і перша виставка однієї картини. Концепція митця і розміри галереї збіглися. «Вечеря. Квадрат» викликає безліч асоціацій на теми Тайної вечері, унікально експозиційно вирішена, добрий рисунок. (Н.Космолінська).
Референти: Наталка Космолінська, Божена Городницька, Аліна Небельмес, Тарас Федорчак, Андрій Падур, Катерина Сліпченко, Ліда Мельник, Олена Голишева; модератор аудиту - Ірина Магдиш.
Нагадаю, однією із засад аудиту є відсутність рейтингу, оскільки ініціатори проведення такого щомісячного обговорення хочуть уникнути ситуації «боротьби за місце у рейтингу» і цілком не претендують на абсолютність своїх оцінок. Метою аудиту є швидше системне, фахове, зацікавлене обговорення того, що відбувається у культурному житті Львова для того, щоб створити прецедент найбільш узагальненого і різнобічного погляду на події виробників та споживачів культурного продукту. Важливими також є взаємозв’язки між гравцями на ринку культурних подій і взаємна оцінка культурних продуктів.
Повна версія аудиту на сайті Центру культурного менеджменту.