Ні, реально вже замучили своїми мотиваторами із "азарізмами" в неті. Микола Янович, хоч і є піонером вітчизняного мовотворення, але ж не настільки!
Тим паче, що і "папєрєдніків" має солідних.
Головним чином, прем'єр відчуває труднощі із тими підступними "і" та "о".
"Ось звідки ноги у цього ростуть", - осінило, коли відкрив "Землю" Ольги Кобилянської.
"… і хлопець пігнав воли з місця", "Розпічнеш із ними ґаздувати…", "надскакував коло нього, мов воробець…", "… в мене нема ні жміньки землі…", "Я тобі принесу файний перстінь…"
Реверанс перед Буковиною?
"Зосі не сподобалася така швидка побіда над хлопцем", - пише Нечуй-Левицький. "Зацвітуть Україна і Русь після днів світової побіди, і тоді я додому вернусь", - обіцяє Сосюра.
Вперше зустрівся зі словами "нарід", "побіда" наприкінці 80-х – початку 90-х у листівках, а потім і у газетах. Вони якось одразу й зрифмувалися самі собою у дусі часу:
"Наш український нарід
До побіди йде вперід".
Неологізми ж на зразок "скігліті", насправді є виявом поваги до північних районів Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей, які по-суті є білоруськими, на відміну від української Берестейщини, котра опинилася в межах Білорусі.
Виходить, що етнічний росіянин Азаров, у якого, нібито естонське коріння і який повертає до активного вжитку позірні русизми й наші прадавні слова, виступає таким собі примирителем, лінгвоінтегратором.
Як віщав кілька років тому Олександр Ірванець:
"Левченко з Донецька, Фаріон зі Львова
Пнуться нам довести, що не та це мова.
Щось одне торочить, друге щось там мимрить,
Та Микола Янович їх усіх примирить".