Сьогодні – 79-ті роковини одного з найжахливіших символів Голокосту – масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр у Києві, які нацисти вчинили у 1941-1943 роках. День пам’яті Жертв Бабиного Яру Україна відзначає щороку 29 вересня.
29-30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року вони вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч людей, в тому числі і дітей. 34 тис. людей нацисти вбили за перші два дні розстрілів. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом, – ще близько 17 тисяч осіб.
Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинули чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 осіб. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами тіл, зверху їх присипали землею.
Як пише «Укрінформ», єврейська громада у довоєнному Києві була другою за чисельністю після української. Згідно з переписом 1939 року євреї складали 26,48% міського населення (українці – 53,21%). Після нацистської окупації фактично всіх євреїв, які залишилися в окупованому Києві, було вбито.
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, полягло від 100 до 150 тис. людей – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричних лікарень та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.
У серпні 1943 року, незадовго до визволення Києва радянськими військами, нацисти вирішили знищити сліди своїх злочинів – для цього полонених примушували викопувати тіла вбитих і спалювати їх у печах, побудованих з пам’ятників, з розташованого тут же старого єврейського кладовища. Неспалені рештки дробили й розсипали по яру. Людей, яким довелося це робити, вбили в Бабиному яру останніми.
За радянських часів про страшну подію воліли мовчати. Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який 29 вересня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».