«Бачу, я вчасно священика привів»

Уривок з роману Влада Якушева «Карателі»

26 липня

На початку вересня в українських книгарнях з’являться «Карателі». Це перший роман відомого львівського журналіста Влада Якушева, який раніше публікував короткі оповідання у різних колективних збірках.

В рамках нашого традиційного літературного проекту ZAXID.NET пропонує читачам уривок з роману «Карателі», який вийде у вересні.

***

Кава зі згущонкою

Я завжди тобі радий, навіть якщо ти невчасно.
Кульчитський Сергій, юрист 14-ї ОМБр

На Волині, дивлячись новини по телевізору, отець Ігор думав, що війна починається десь у Краматорську. Приїхавши у штаб 14-ї бригади, почув, що Краматорськ — це глибокий тил. Пробувши якийсь час зі штабним начальством, познайомився із комбатами і зрозумів, що справжня передова починається там, де стоять піхотні батальйони. У штабі бригади була своя капличка і там теж були люди, які потребували поради та підтримки, але капелан не всидів тут і посунув далі на Схід.

— Це вже передова? — запитав він у комбата першого батальйону, оглядаючи руїни та спалені будинки, поміж яких розташував свій штаб Граніт. — Сєпари звідси далеко?

— Це? Ні, передова дальше, — відповів Михайло Михайлович, — звідси до сєпарів далеко. Метрів вісімсот.

Батальйон тільки-но пережив черговий бій, і отець Ігор міг поклястись, що бачив дві свіжі димлячі воронки коло дороги, по якій їхав. «От вона, передова!» — подумав він тоді. І що? Знову помилився?

— Може, кави? — запитав священика батальйонний психолог Віктор.

— Та ні, дякую. Мені б на сам нуль попасти.

— Ми зараз з комбатом у третю роту збираємось. Їдьте з нами. Там бій нещодавно закінчився.

Доки комбат доробляв свої справи, отець Ігор роздивлявся по сторонах. Навколо двоповерхового будинку вирувало життя. Між будинком та автомобільними боксами рухались люди. Хтось бігом, хтось неспішною ходою. Неподалік від кухні спало чотири пса і рудий кіт. З тієї ж кухні вибіг крихітного росту худенький повар, який все ж таки приніс йому приправлену згущонкою каву і армійську булочку.

«Як вони так спокійно ходять, щось роблять, а за сто метрів від них димляться свіжі вирви. Це ж і сюди могли попасти», — думав він.

— Поїхали, — крикнув священику комбат, залізаючи у синій проржавілий джип. — Каску вдягніть.

— А ви?

— Забув. Немає часу вертатись. Поїхали, — сказав Граніт.

Машина проїхалась по центральній вулиці Мар’їнки, повернула наліво і потім якийсь час петляла по коротких вузьких вуличках.

Комбат зупинив біля будинку із зеленими воротами:

— КСП третьої роти. Приїхали.

Скло вікна, яке виходило на вулицю, було пробито кулями, але ніхто, схоже, не збирався його міняти. Заклали зсередини мішками з піском, та й по всьому. Загалом будинок виглядав більш-менш цілим.

Як і у штабі батальйону, за воротами йшло бурхливе життя. На столику під абрикосом двоє людей чистили зброю. Довготелесий солдат замітав віником кулі, що валялись на доріжці. З хати вибіг невисокий лисий чоловік і наштрикнувся на гілку, що лежала прямо перед входом у будинок.

— Саня, — крикнув він довготелесому, — що то за фігня? Ловушок тут на мене понаставляли.

— Сан Саныч, это не мы. Осколком срезало.

— А прибрати ніяк? Все замполіт має робити.

Буркотун схопив гілку і потягнув кудись у садочок поза будинком.

— Товариш полковник, здоров’я бажаю, — привітався з комбатом чоловік із високим лобом та веселими очима.

— От, Сергій Сірко, командир третьої роти. Передова, дальше нікуди, — відрекомендував комбат лобастого.

— Це КСП роти. Тут ще не передова, — посміхнувся Сірко. Он там, у кінці вулиці пост «Матроси». От то вже передова. Від них до найближчих сєпарських позицій 500 метрів.

— А можна мені туди? — запитав капелан.

Ротний подивився на комбата. Комбат кивнув.

— Тільки кави спочатку випийте, — безапеляційно заявив Сергій. — Зараз я попрошу, вас Ураган проводить.

Попивши кави зі згущонкою, капелан вийшов на вулицю у супроводі чоловіка, що десять хвилин тому сварився через гілку, яка впала при вході.

Чоловік представився Олександром та пояснив, що на вулиці є ділянки, які прострілює снайпер, тому йти треба відразу за ним, а у деяких місцях бігти. Якийсь час йшли по одній стороні вулиці, потім перейшли на іншу. Останніх метрів десять до посту пробігли.

На «Матросах» Санича та Капелана зустріли двоє солдат з обличчями, густо вимазаними сажею.

— Ярик, Чиж, що ви, як чорти? — запитав Ураган. — Бачу, я вчасно священика привів. Екзорциста. Будемо з вас диявола виганяти.

— Так там будинок горів, помагали тушити.

— А вмитися потім слабо?

— Так нема коли, якраз на пост треба було заступати.

— Санич, ну чого ви шум піднімаєте? — сказав високий усміхнений чоловік, якого замполіт назвав Чижом. — Сядьте, покуріть, випийте зі святим отцем кави.

— То ви вже на нулі стоїте? — запитав отець Ігор.

— На нулі, - відповів Чиж, розкалатуючи згущонку у кухлі з кавою і передаючи його капелану.

— А сєпари від вас далеко?

— От за пустирем будинки, метрів п’ятсот звідси — це конезавод. Сєпарський укріп-район.

Отець Ігор обережно поставив каву на землю і виглянув з-за укриття. Він добре бачив попереду два будинки з червоної цегли. 500 метрів… І годину тому тут закінчився бій. А тиждень тому він в’їхав у Краматорськ і думав, що вже на війні.

— То ви вже найближчий до них пост? — на всяк випадок перепитав капелан.

— Ні, - розсміявся Чиж, та махнув рукою, — ми, можна сказати, тил оборони. Ви на «Бунгало» підіть. У них взагалі кожного дня бій. Якщо ми на нулі, то вони, можна сказати, на мінус першій позиції.

Повернувшись на КСП роти, отець Ігор заглянув комбату в очі і попросив:

— Я б дуже хотів на «Бунгало» потрапити.

— З’їздимо, — відповів Михайлович, — тільки там небезпечно.

— А тут ні?

— Якщо порівнювати з «Бунгало», то тут тихо-тихо.

Випадкова куля луснула по даху сусіднього будинку, відбивши дрібку шиферу.

Джип комбата пронісся по вулиці, вздовж якої тягнулись ряди особнячків, влетів у якийсь провулок і запаркувався за будинком.

— Дорога, це Граніт, — сказав командир у рацію. — Свої.

— Плюс, — сказала рація, і підполковник дозволив вийти з машини.

За п’ятнадцять хвилин капелан знову пив каву зі згущонкою і розглядав із окопу ворожі бліндажі навпроти «Бунгало».

— То ви вже ближче за всіх до ворога? — запитував священик у високого горбатого хлопця з оселедцем.

«Як його в армію взяли?», — дивувався капелан подумки.

— «Псіхи» ще ближче, — відповів боєць. — Від нас до сєпарів триста метрів, а від них двісті п’ятдесят.

Джип крутився поміж будинків, вибираючись на дорогу, що вела до штабу батальйону.

Священик дивився у вікно на напівзруйновану Мар’їнку і згадував нацгвардійця на блокпосту за сто кілометрів звідси. «Документи! Вийти з машини! Ми на війні!» — кричав той чоловік, з голови до ніг завішаний зброєю.

«Він на війні… а тут п’ятсот метрів до сєпарів, і говорять — безпечно… ми в тилу…», — думав капелан, нарешті починаючи розуміти.

Машина зупинилась перед штабом батальйону, і комбат поклав руку капелану на плече:

— Точно в нас залишаєтесь? Не передумали?

— Не передумав, — сказав отець Ігор. — Я тут потрібен. Тут моє місце.

— Добре. Допомога буде не зайвою. Зараз знайдемо вам житло, а поки давайте по каві. Я тільки на кухні згущонки візьму.

Отець Ігор приклав руку до серця. Воно страшенно калатало — чи то від надлишку кави, чи то від хвилювання.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Головні новини Львова за 21 вересня
Чорна декада для Росії
РАГУlive. Випуск за 21 вересня
На Тернопільщині понад 250 людей отруїлися після обробки полів хімікатами
«Ми з вами віримо, що прокурор не отримує зарплату від криміналітету?»
Помер колишній прем'єр-міністр України Віталій Масол
Львівська мерія дозволила інспекторам штрафувати порушників паркування по фото
Петро Порошенко подав позов проти ВВС за наклеп
До Львова прибули перші безкоштовні бейбі-бокси
СБУ затримала організатора постачання військового обладнання до Росії