Не секрет, що росіяни активно вигадують та експлуатують різні міфи. Зокрема, і про самих себе. Передовсім це історія про «братні народи», якими війна «унормовується» до рівня «сімейної суперечки». Це також і міф про якусь особливу місію, яка ніби й поміщає Росію в контекст західної цивілізації, але одночасно і протиставляє її «загниваючому / ліберальному Заходу».
Це те, з чим ми живемо роками і навчилися або не помічати, або автоматично відсіювати як нав’язливе тло. Натомість менше уваги приділяємо міфам, які супроводжують російську політику в далеких краях – в Азії, Африці, Південній Америці. А там все набагато складніше, аніж нам би того хотілося.
Президент Франції Еммануель Макрон нещодавно досить вдало і, що важливо, лаконічно пояснив африканським журналістам своє ставлення до Росії. Яка, на його думку, веде класичну колоніальну війну проти України і є останньою класичною колоніальною імперією з минулого. Такі слова – приклад правильної інформаційної політики, коли зі співрозмовником говорять зрозумілими словами і термінами.
Але в нас прийнято кепкувати з французького президента за довгі телефонні розмови з Путіним, тому його тези пройшли якось повз вуха українців. А дарма, бо «віковічна боротьба з московитами» – це не те, що цікавить Африку. Африку, як на те пішло, війни всередині Європи взагалі не сильно цікавлять. А от колоніалізм, визискування місцевого населення, хижацька експлуатація природних ресурсів не можуть не хвилювати африканців. Як і українців. Говорити про зерно і продовольчу безпеку правильно, але ж не хлібом єдиним. Зрештою, українці воюють за свободу, а не за зерно.
Проте Африка – це ще «пів біди». Справжній сюрприз прийшов звідти, звідки не чекали, тобто як завжди. Латинська Америка, звідки походить папа Франциск, де міцні впливи Католицької церкви, виявилася переважно «проросійською».
Можна волати про чиюсь дурість, цинізм, про російську брехню і масовану пропаганду, але це не змінить того факту, що Україну в Південній Америці переважно не підтримують. І річ не в тому, що росіяни вкладають гроші в інформацію, а в України їх нема. Проблеми глибші, і їх вартувало б спершу проговорити та усвідомити. Потрібно препарувати міфи, аналізувати їхній вплив, придумати контраргументи.
Латинська Америка – це католицизм, прохолодне ставлення до США, популярність лівої ідеології. Такими є об’єктивні обставини, зумовлені економікою. Натомість Росія для мешканців Південної Америки – це традиційне християнство, хоча і дещо відмінне. Це спадкоємиця СРСР з усією «дружбою народів», боротьбою з «гегемонією США», «допомогою дружнім народам» і так далі. Таким є міф, і він працює.
Наскільки він правдивий, ми знаємо. Але ми не зробили достатньо для того, щоб поділитися цим знанням зі світом. Бо якби зробили, то і в Латинській Америці були би в курсі, що сучасне російське православ’я має такий же стосунок до християнства, як медведчуківські журналісти до свободи слова. Що СРСР не був «соціалістичним раєм», а путінська Росія побудувала систему визискування такого рівня, перед якою бліднуть навіть старі карикатури на «капіталістів-визискувачів».
У Латинській Америці не знають, що найпростіший спосіб вербувати російських солдатів – це іпотека, кредит, борги. Те, чого неможливо уявити «при соціалізмі».
Українці люблять згадувати, скільки пам’ятників Тарасу Шевченку поставлено у світі. Але чи знають у світі, що Шевченко – не лише «національний пророк», але й соціальний? Що це людина, викуплена з рабства? Що Російська імперія ставилася до українських аборигенів не краще, ніж Іспанська до аборигенів сучасного Перу?
Чи знають в Латинській Америці, що українські католики (зокрема, мільйони католиків східного обряду) потерпають від агресії Москви? Москви, яка підняла на стяг православ’я свого, специфічного зразка. Це хіба не привід для поговорити? Не аргумент відчути солідарність з Україною?
Україна могла б стати «ближчою» для мешканців Латинської Америки, якби там про неї говорили як про країну, чиї природні ресурси, землі, ліси роками визискувались колонізаторами.
Коротко кажучи, якщо вже говорити про соціалізм й антиколоніалізм, то це точно більше про Україну, аніж про Росію. Про католицизм теж можна було б поговорити, але він зараз, так виглядає, добряче здав у боротьбі з марксизмом.
Але не про віковічну боротьбу українського народу з росіянами. Просто тому, що ні в Африці, ні в Латинській Америці це нікому не цікаво. Не говорить воно стороннім людям ні-чо-го.