Незважаючи на агресивну загарбницьку війну проти України, Росія зберігає значний рівень сентиментів серед частини населення як умовного Заходу, так і Глобального Півдня. Окремі політики-популісти не соромляться публічно висловлювати свою прихильність до Кремля та регулярно озвучують проросійські тези. Цікаво, що серед симпатиків держави-агресора часто є представники діаметрально протилежних політичних таборів. Чим же Росія змогла завоювати їхні уми та серця?
Москва володіє унікальною здатністю пристосовуватися, мімікрувати. Вона експортує не тільки нафту, газ, метали і зброю, а й ідеологію. Багатоликість образу Росії, який пропонується для сприйняття світу, вражає. Для когось вона є консервативною країною, хранителькою традиційних цінностей. Для інших видається такою собі противагою пануванню Америки у світі й альтернативою західній цивілізації. Ще хтось бачить у РФ державу, яка щиро дбає про інтереси країн Глобального Півдня та є їхнім адвокатом перед багатим Заходом. Насправді Росія не відповідає жодному із цих образів. Усі вони є міфами, створеними для потреб внутрішньої аудиторії і на зовнішній експорт. А допомагають у поширенні цих міфів за кордоном сили, які часто перебувають у взаємовигідній співпраці з Кремлем.
Російський диктатор Владімір Путін любить апелювати до теми «унікальної російської ідентичності та духовності». У його виступах і заявах час від часу прослідковується ідея, що РФ начебто виконує місію захисту «традиційних цінностей» від різноманітних ворогів. Часто Путін намагається подати Захід як джерело морального занепаду. Потрібно визнати, що російський диктатор майстерно апелює до різних неоднозначних процесів, які справді відбувалися у країнах західної цивілізації. Це і питання мультикультуралізму, і гендерної ідеології, і культури скасування та інших явищ, які розколюють суспільства в Америці та Європі. Однак доволі дивно чути заяви, що Росія сьогодні є світовим бастіоном традиційних цінностей. Бо ще не так давно Москва була центром світового комунізму і всіляко зневажала релігійність, традиції, духовність та консервативні ідеї.
Так само фальшиво звучать заяви Путіна про те, що Росія ніколи не проводила колонізаторської політики. Мовляв, упродовж всієї своєї історії Москва тільки й те робила, що намагалася підтримати інші народи і нації. І жодним чином не вдавалася до політики загарбання та знищення. Дивно, у який же спосіб така «миролюбива країна» змогла стати найбільшою на планеті, а численні підкорені народи втратили свою ідентичність?
Зараз Росія активно використовує щодо Глобального Півдня меседжі, якими користувався СРСР. Москва дійшла до того, що називає проголошення незалежності колишніми колоніями в Африці та Азії власною історичною заслугою. Щоб ще більше сподобатися країнам Глобального Півдня, Путін регулярно апелює до того, що основна причина їхньої бідності – держави «золотого мільярду», які грабують нещасних через кредитно-фінансову систему.
Цікаво, що так звана прихильність до консервативних цінностей не заважає масово пускати в РФ мільйони мігрантів та створювати штучні міграційні кризи для Європи. Крайні ліві, які теж мають особливі сентименти до Москви, чомусь не помічають офіційної політики Кремля проти ЛГБТ, нехтування питань збереження довкілля і того, що за антиамериканською риторикою ховається російський імперіалізм. А країни Глобального Півдня ігнорують той факт, що Росія – це та сама колоніальна імперія, яка жорстко придушує будь-які національно-визвольні рухи.
Щодо країн Азії, Африки та Латинської Америки, то збереження там певних сентиментів до Росії пояснюється, серед іншого, історичною спадщиною. Інерційне мислення виявилось досить сильним серед жителів держав Глобального Півдня. Свого часу СРСР дуже постарався сформувати у світі образ борця за визволення від колоніалізму і західного імперіалізму. Хоча це ніколи не заважало Москві успішно практикувати колоніальні методи до підкорених та завойованих територій і народностей на просторах Азії й Європи.
Ось і зараз Росія відкрила центри з вербування жителів Африки для війни в Україні. Для Москви мешканці Глобального Півдня – просто гарматне м’ясо, яке можна використати у своїй загарбницькій війні. Інший аспект «братньої підтримки» Росії проявляється в її експлуатації природних багатств африканських країн. Російські найманці в Африці чи в інших куточках світу перебувають там зовсім не зі шляхетною місією. Допомагаючи певним кланам у боротьбі за владу, Росія отримує контроль над експлуатацією корисних копалин і природних багатств континенту. Кремль після початку повномасштабного вторгнення в Україну заробив понад 2,5 млрд доларів на торгівлі африканським золотом і продовжує заробляти, використовуючи для цього так звану групу «Вагнер». Тобто робить те, що колись робили колонізатори.
Політичним елітам, які перебувають при владі в Китаї, Ірані, КНДР, багатьох державах Африки та Азії, близька по духу російська форма правління. Авторитарні режими завжди набагато охочіше співпрацюватимуть з іншими авторитарними режимами. Політичний режим у Росії зрозумілий та близький по духу Сі Цзіньпіну, Кім Чен Ину, іранським аятолам чи авторитарним корумпованим диктаторам в Африці. Їм вигідна співпраця з Москвою. А ще їм комфортно мати справу з державою, якій абсолютно байдуже на права людини та інші абстрактні поняття.
Суперечливість і нещирість Путіна в його бажанні бути одночасно захисником традиційних цінностей та відстоювати права жертв західного колоніалізму очевидні. Але вони зрозумілі тим, хто володіє серйозними аналітичними здібностями та глибоко розбирається у світовій політиці. На жаль, більшість громадян навіть у розвинених державах світу не належать до цієї категорії. Люди мислять переважно емоціями і воліють не заглиблюватися в дослідження геополітичних реалій. Проте це не стосується тих політиків-популістів, які публічно підтримують Кремль і його наративи.
Не треба думати, що політичні симпатики Путіна у країнах західної демократії настільки наївні, що не усвідомлюють фальшивості риторики Кремля. Сумнівно, що умовний Віктор Орбан або Сара Ваґенкнехт щиро вірять у те, що Росія є оплотом справжнього консерватизму чи планетарним центром боротьби зі західним капіталізмом та американським імперіалізмом. Ліві чи праві популісти в Європі та Америці розуміють, що риторика Путіна розрахована на внутрішню аудиторію і на маси, якими легко маніпулювати. Вони відчувають «симпатію» до Кремля передусім через фінансову та інші форми підтримки. Десятиліттями Росія вкладала ресурси в політиків і політичні сили на Заході. Це була взаємовигідна співпраця, продуктивний корисливий симбіоз. Політики отримували гроші і можливість зміцнювати свій політичний вплив, а Москва – транслювати свою позицію і деструктивно впливати на процеси в державах Заходу. Частково це продовжується й тепер.
Росія – особливо підступна і цинічна імперія. Небагато держав здатні одночасно бути жорстоким агресором і приміряти на себе образ невинної жертви, яку спровокували. Називати загарбання інших країн «відновленням історичної справедливості» та «самозахистом» і відверто брехати всьому світу про причини вторгнення в Україну. Постійно апелювати до норм міжнародного права, регулярно його порушуючи. Активно використовувати майданчики світових організацій для поширення неправди і не відчувати з цього приводу жодних докорів сумління. Засуджувати світовий колоніалізм та імперіалізм, проте активно користуватися його практиками.
Будь-яка ідеологічна риторика для Росії завжди була димовою завісою, прикриттям її агресивних намірів та способом поширювати свій вплив на планеті. Москва чудово навчилася пропонувати на експорт фальшивий образ, який не має нічого спільного з реальною Росією.