Пацієнт більше мертвий, ніж живий. Це перше, що спадає на думку, коли перечитуєш кінцеву редакцію закону 5655. Мене з професійного погляду цікавили норми, що стосуються охорони культурної та історичної спадщини.
Давайте почнемо з того, що закон більше схожий на юридичний вінегрет – інакше не назвеш всі ці безкінечні правки (їх дві тисячі сторінок), які водночас вимагають додаткових правок до ще щонайменше двох десятків інших законів і нормативних документів.
І от, коли нарешті пробираєшся через всю юридичну еквілібристику, розумієш: з історичною спадщиною буде біда.
Балкон, обшитий вагонкою, на пам’ятці архітектури? «Запросто», – каже нам закон 5655.
Нагадаю, у Львові в офіційному переліку культурних пам’яток – понад 2,5 тисячі позицій. А площа історичного Середмістя становить 141,5 га. Плюс під охороною ще ансамбль собору Святого Юра… І все це із набуттям чинності закону 5655 опиняється під загрозою добудови, перебудови, знищення і неякісної реконструкції.
Недосконалий на тлі такої «реформи містобудування» Закон про охорону культурної спадщини просто зразок для наслідування.
Коротко про головне. Закон 5655 суперечить Закону про охорону культурної спадщини:
- позбавляє органи місцевого самоврядування повноважень на видачу висновків щодо проектів реставрації пам'яток, проектів будівництва в межах територій пам’яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історичних ареалів і далі за списком. Загалом органи самоврядування вилучені у питаннях охорони культурної спадщини в процесі будівництва;
- обмежує повноваження державних органів охорони культурної спадщини, оскільки передбачає погодження лише документації на реставрацію та проектної документації щодо об'єктів, розташованих на територій об'єктів всесвітньої культурної спадщини чи їхніх буферних зон.
Нагадаю, закон про охорону культурної спадщини передбачає погодження проектної документації щодо всіх архітектурних перетворень, реалізація яких може позначитися на стані всіх пам'яток, їх територій і зон охорони.
По суті, закон 5655 це заперечує і при цьому вітає будь-яке будівництво в історичному ареалі.
Ще одна норма, яка стала особисто для мене таким собі юридичним тригером, це погодження за замовчуванням:
Стаття 31 дозволяє замовнику (проектанту) самостійно підтвердити на запит Реєстру будівельної діяльності факт знаходження (чи не знаходження) проектованого об'єкту у межах території пам'яток культурної спадщини, зон їх охорони, історичних ареалів тощо. І далі ще більше – ця ж стаття дозволяє «погодження за замовчуванням2 проектної документації на реставрацію пам'яток культурної спадщини.
Однак і це ще не все. Стаття 31 стала просто доленосною для культурної спадщини. Бо запроваджує ще одне ноу-хау: у разі нового будівництва в межах території пам'ятки чи історичного ареалу закон дозволяє здійснювати експертизу проектної документації через залучення умовного «фахівця з охорони культурної спадщини». Не органу охорони культурної спадщини, а якогось «фахівця». Хто це має бути – не уточнено. Мабуть, за принципом чорних реєстраторів: умовний історик-архітектор-будівельник, який знає щось про історію отримає якийсь сертифікат і зможе «проводити експертизу».
Тобто висновків від органів місцевого самоврядування не потрібно, в реєстрі замовник пам’ятку та її територію визначає самостійно (може її не знайти і за те нічого не буде), погодження проекту відбувається за замовчуванням і експертизу видає на-гора умовний «фахівець з охорони культурної спадщини».
І при цьому всьому будівництво загалом контролюють якісь приватні контори (швидше за все, близькі до забудовників), штрафувати порушників зможе хіба суд, дозвіл на порушення благоустрою не потрібно, а все що залишили органам місцевого самоврядування – моніторинг без заходу на місце будови.
Якщо завершити медичною термінологією, з якої почала, то діагноз такий: терапія тут безсила, а для реанімаційних заходів, виглядає, вже запізно. Хіба що можлива трансплантація якісно новим текстом закону.