БАНДЕРА. Спроба роздумів

19:47, 9 лютого 2009

Цикл публікацій на ZAXID.NET про Степана Бандеру показав цілком прогнозовану ситуацію – у кожного «свій» Бандера і своє розуміння його ролі, як і погляд на ОУН та УПА. Ми можемо обмінятися думками, але заледве чи переконаємо один одного. Бо позиція кожного залежить від приналежності до певного табору і яку інформацію отримали в дитинстві, якими були легенди наших родин.

А також наскільки ми здатні піднятися над стереотипами і комплексами, відмежуватися від штампів національної боротьби та поглянути у вічі якщо не правді, то об'єктивній інформації. Поглянути по-новому - як громадяни власної незалежної держави, вільні від потреби виясняти правоту чи помилковість кожного угрупування, котрі різними способами за цю державу боролися.

Як особа далека від професійних історичних досліджень, я висловлюю суб'єктивні думки і погляди пересічного українця, котрому болять наші промахи і невдачі. Мене мало хвилює битва істориків за істинного Бандеру, позаяк більшість українців того і так не прочитає. Вони будуть і надалі оцінювати Бандеру, базуючись більше на інтуїтивних, а не аналітичних факторах.

Наскільки ми можемо відмежувати те, що говорив і робив Бандера, від того, що йому приписують, чи того, що на свій розсуд чинили його не завжди мудрі послідовники під гаслом його імені? Наприклад, мене бентежить питання: наскільки причетний Бандера до фактів нищення «мельниківських» загонів, котрі хотіли вести боротьбу на власний розсуд і не погоджувалися приєднуватися до «бандерівців»? А про таке братовбивство я чув - проливалася кров патріотів. Наскільки важко дослідити, що було розпорядженням Бандери чи Проводу, а що - рішенням, прийнятим окремим командиром загону на власний розсуд?

Бандера щойно був зачатий у лоні матері, коли митрополит Шептицький проголосив свою знамениту проповідь «Не вбий!», засудивши у 1908 році вчинений українцями теракт. Так він протиставив себе позиції переважної більшості української спільноти. Як священник, він не міг вчинити інакше - Божі Заповіді не можуть бути залежними від політичної кон'юнктури. Хоча в опозиції до митрополита була велика група українських священників, котрі думали цілком інакше, вважаючи допустимими всі методи боротьби за українську справу. Цікаво - до якого з цих таборів належав отець Бандера, батько провідника? На відміну від митрополита значна частина української еліти наївно вважала, що Франкова теза «Менше крові, а більше поту - се повинен бути оклик нашої будущої історії» є недостатньо ефективною і кров швидше принесе нам бажаний результат. У наступні десятиліття власне старозавітна позиція «око за око» стала визначальною у плануванні та здійсненні української визвольної боротьби. Не так у часи Першої світової війни із благородною романтикою січового стрілецтва, як власне у жорстокі часи польської, німецької та радянської окупацій з їхніми яскраво вираженими фашистськими режимами.

Тисячі людей можуть заперечити: лютувала пацифікація, а потім війна, нас вбивали і мордували, як ще мала захищатися бездержавна нація? Але я впевнений - порушення Заповідей не може мати оправдання, бо така тактика ні до чого доброго привести не може. Ланцюжок причин і наслідків мені невідомий, але результат очевидний - наші невдачі у 20-му столітті. І не лише у вигляді поразок та репресій, але і як велике розчарування таким  форматом держави, який ми спостерігаємо сьогодні. Держави, побудованої і керованої людьми, що зневажають, або по-фарисейськи на власний розсуд інтерпретують Заповіді.

Давайте  визначимося - християни ми чи ні? Якщо християни, то маємо розуміти, що Господь всім  керує і невиконання Його Заповідей рано чи пізно приводить до особистих та суспільних катастроф.

Легендарний Василь Кук якось сказав мені, що Шухевич, він та інші члени вищого командування серйозно проробляли досвід, отриманий від діяльності ОУН-УПА на  центральних та східних теренах і скоректували свої програмні засади з врахуванням ментальності та пріоритетів населення всіх регіонів України. Можливо, створення УГВР було одним із результатів цієї ідеологічної модернізації. Але такі зміни не сприйняли Бандера та його соратники, котрі більшу частину війни просиділи у німецьких концтаборах, не маючи змоги ознайомитися і перейнятися поглядами та пріоритетами населення Великої України. Тому після їхнього виходу на волю ідеологічні зміни, до речі, дуже загрозливі для радянської пропаганди, так і не були запроваджені. Більше того, Кирило Осьмак - голова УГВР - якось так надто швидко і легко був арештований. Це при тому, що СБ УПА на той час не мала собі рівних. Як на мене, тут не все ясно і, можливо, не все чисто. Боюся, що тут ми бачимо результат ще одного великого гріха - колективної гордині, переконаності у виключній правильності лише власної ідеології, лише своєї точки зору і готовності знищення шкідливих, позаяк інакомислячих опонентів.

Гарячі голови не втомлюються пропагувати радикальні методи боротьби і механізми покращення стану сучасної України. Для молодих осіб така позиція є натуральною - молодим завжди притаманний радикалізм. Однак коли дурнуваті гасла типу «Злодіїв на палю!» проголошують особи старшого віку, то це свідчить про їхню інфантильність, цілковитий брак мудрості та християнської моралі. Цікаво, як би виглядала сучасна Україна, в якій правильно розуміють і виконують Божі Заповіді, а концентрація придурків не перевищує критично допустимої? Далебі значно краще, ніж виглядає зараз.

Пам'ятник Бандері у Львові також є своєрідною ілюстрацією стану нашого травмованого  суспільства. Не ідеться про його сумнівний мистецький рівень, а більше про ілюстрацію наших страхів та комплексів. Бо гігантоманія ілюструє все ще наявний комплекс меншовартості. Три проведені конкурси не дали змоги вибрати чогось путнього і тому вирішили будувати найкраще з того, що є. Чому так - боялися, що Україна скоро завалиться і треба спішити, щоб поставити хоч який-небудь? Чи що прийде до влади молоде покоління і поставить такий, який не до шмиги смакам ветеранів? Нас не треба переконувати, ми і так бандерівці, то для кого ми ставимо - для себе чи для нащадків? Чи здаємо собі справу, що  незашорені ідеологічно правнуки подивляться на онне творіння і спитають одні в одних - які ж це мудаки таку халтуру легендарному провідникові відгрохали?

Бандерою варто гордитися. Він є визначним прикладом сили духу - як людина може змінити себе і покращити свою «карму» внаслідок послідовного самовдосконалення, дисципліни і щирого пріоритету високих цінностей над меркантильними. Це яскравий приклад для сьогодення, коли корозія хрунівства і подвійних стандартів роз'їдає душі сучасних українців.

ОУН була фактично лицарським орденом, як і Січ Запорожська. Бо лише такі структури могли вижити і діяти у ситуаціях повної безвиході. Але як кожна жорстко дисциплінована структура, окрім героїчних чинів вона робила і помилки, а в напрузі безнадійної боротьби проливалася часом і невинна кров. Тому правильним християнським вчинком і хоч малою платою за жертовне життя борців за волю України має бути наша молитва за їхні душі.

А найкращим пам'ятником - побудова гідної і сильної держави.

 

Богдан Панкевич, почесний консул Королівства Нідерландів у Львові, для ZAXID.NET