Таке враження, що ті, хто прийшли до влади, - це, як мінімум, ворожа армія, і тепер у нас період скорботи, бо втратили ми якийсь золотий вік, чи то української культури, чи то української економіки, чи то розквіту демократії. І єдиний вихід з цієї ситуації - негайно замінити, повалити, відправити у відставку всю цю нову владу.
Який у нас був «розквіт» культури з Поплавським, демократії з Лозинським і економіки, де наш весь ВНП – це наш борг… Допустимо що ми, тобто виборці, можемо відразу змінити цю владу на кращу, владу справжніх, істинних і щирих, представників українського народу. І тоді поставимо ми на чолі уряду … і тут виникає безкінечна, як наше весняне болото, проблема: а кого ставити? Претендентів як мінімум троє, як максимум - сім. Якщо всі ті, хто програв вибори, так хочуть добра неньці Україні, то якщо не зараз, перед лицем такої небезпеки і такого ворога, то коли ж їм об’єднуватись? Забути власні дрібні образи і шкурні інтереси. Невже нічого не навчили вибори тих, хто набрав такі мізерні відсотки? Малу вам, хлопці, виборці дулю показали? Тіко, їм все одно і Україна, і ми з вами. Влада – все, що їм потрібно, тому ніколи вони не об’єднаються в одну єдину силу, таку, як був колись, наприклад, Рух.
Подивіться, як вони мило, в кулуарах, коли не на публіку, а так, для себе, балакають. І всі знають, що одна частина і наділі буде пастись, біля теперішньої влади, чекаючи, надіючись і пропонуючи себе – а раптом покличуть. Ну, а друга частина буде ділити корону мученика, офіційного опозиціонера, час від часу, безкінечно скандуючи: «Рятуймо хлопці Україну!», - розуміючи при цьому щось зовсім інше.
Так погано, що зовсім скоро від Закарпаття до Криму всі, хто має реальну владу, від начальника ДАІ, до шефа податкової, міліції і СБУ, не кажучи вже про всю цю партійно-колгоспну гвардію, всіх цих патрайгеноссе, будуть представниками Донбаспрому. Погано, але всі ці люди знайомі між собою особисто, об’єднанні спільним страхом та інтересом, говорять на одній зрозумілій їм мові, можливо навіть переплетені родинними зв’язками. І якщо така вертикаль влади не спрацює, щоб хоч якось втримати наш хаос в стані рівноваги, то вже ніяка не спрацює.
Чудово, що наші студенти так оперативно відреагували на появу нового міністра освіти. Тільки не потрібно втрачати цього молодечого запалу і губити ці акуратні плакатники, а відразу, сходу вимагати від міністерства скасувати заочне навчання, всіх цих паралельних дипломів, скасувати всі ці пільги. І далі, не втрачаючи набраної швидкості, забувши про навчання, брати штурмом власні деканати, де процвітає корупція. Останній засвічений випадок у Львівському політесі, коли пов’язали викладача-хабарника: студент не витримав і здав його міліції. А в університеті Франка взагалі можна цілі факультети в прокуратуру здавати, особливо ті, що пов’язані з правом. Чого так слабо, на одному Табачнику зупинятись? Бо тоді це знову чиясь рекламно-політична кампанія проти когось, щоб самому сісти в крісло або відстояти чийсь вузький, конкретний інтерес або просто засвітитись.
Тому будемо вірити, що протестами проти одного єдиного Табачника, це не закінчиться і студенти продовжать свій революційний марш. Наприклад, запитають в тій же бухгалтерії рідного університету, а чому навчання таке дороге? За що, власне, з вас такі гроші здирають? Яка якість того, що вам викладають? Хай перевірять професійний рівень викладацького складу. А якщо захочуть скасувати ЗНО, то треба бути готовими його відстоювати. Багато ще роботи попереду. Влада не повинна дрімати. Ми не повинні дозволяти їй зазіхати на наше. Для того і є барикади.
Одне зле - скільки часу змарнували. Тільки уявити собі, що таку разючу пильність студенти почали виявляти від самого початку, наприклад, коли Зварича «з дипломом» міністром призначили? Чого тоді ніхто на барикади не рвонув? Коли міністр спорту зі своїм дитячим усміхненим обличчям казав, що у нас все добре, стадіони будують і спортсмени на Олімпіаді себе покажуть. Якщо б ще тоді, коли вони, переможці Майдану, все ділили і ділили, не дати їм спокійно по ополонках плавати, розкладачки журналістам показувати, кататись Європою… Не потрібно було б зараз тим, кого відігнали від корита, вкотре спекулювати на тему, хто більший захисник України. Не відбулось би зміни влади.
Ми вже пережили той час, коли всі були задоволені, бо «наші» перемогли. Наші, бо були з косою, бо мали коралі, бо голосно кричали, що вони, виключно вони, самі є правдиві українці. І все було б добре. Та ціни росли, росли і росли, і закривались заводи, автосалони і супермаркети електроніки. Залишалися цілі квартали непроданого житла, і ніхто не купував українських журналів…
Будемо вважати, що урок засвоїли, що тих, хто не помиляється, не існує, і потрібно бути готовим про це їм, там, наверху, нагадати так, щоб вони відреагували.