Він довго чекав, працював, планував, складав гроші. Вісім років, навіть більше. Та багато таких, мільйонів сім, як він, їхали, будуючи плани. От повернемось, досить горбатитись там, в Україні, й почнемо будувати…
Чому зараз, чому тепер, чому не пізніше, не раніше, він поставив крапку на своїх грандіозних планах, зробивши зовсім нерозумний, нелогічний, недорослий вчинок. Він не один, не виключання. Це вже, на жаль, масове явище.
Не знаю, не запитав. Він купив автомобіль. Мало не на всі відкладені гроші. Мрія випускника московського автомобільного інституту. Абсурдно дорогий автомобіль, чудо техніки, ралійна модель. З Іспанії на такому він їздив у Андорру. Так, там де футбол, фрукти, гори, виноград і збірна, складена зі страхових агентів. Він залишив його там, у Барселоні, цей суперкар. Напевно, пригадав, як вдома пробували вкрасти його старе покоцане «Рено», прямо з-під вікон. Він їздив ним додому. З Барселони.
Та цього разу часу було обмаль – прилетів літаком, є такий рейс «Барселона–Катовіце», угорська авіакомпанія літає, є навіть рейс «Вроцлав–Барселона» (це до того, чи готова Польща до прийому гостей). Далі – автобусом.
Чоловік щасливий, він зробив вибір, реалізував мрію, і я не запитав його, чому зараз він відмовився від планів і надій, пов’язаних з Україною. Не тому, що знаю відповідь, ні, у мене є один із варіантів, а тому, що єдиного бетонного аргументу, який можна було б навести, як заперечення, як переконання, не робити цього, цієї помилки, вже не існує. П’ять років тому фраза «почекай, незабаром нові вибори, прийдуть нові люди» мала абсолютно реальне наповнення, мала не просто якийсь сенс, у неї повірили мільйони українців і мільйони наших симпатиків за кордоном, у всьому світі. Хто сьогодні вірить в те, що новий президент (не має значення, чи це буде він, чи вона) щось змінить? Чи новий парламент щось змінить? Це питання, про парламент, принаймні породжує якийсь аргумент.
Ці двоє вже правили, що вони можуть, що вони не можуть, як вони хочуть, до чого вони рвуться, в кого ще залишились якісь ілюзії? (Мова не йде про людей, які будуть голосувати за них завжди.) Хто сьогодні вірить в те, що двоє молодих політиків, які беруть участь у цих президентських перегонах, мають реальний шанс перемогти? Не кажучи про те, що і ці двоє також далеко не невинні і пов’язані міцними вузами з багатими і сильними зі світу тьми.
Чому зараз? Напрошується сказати, що останньою краплею був скандал з педофілами, адже так низько в болото наші політики нас ще не опускали. Ні, це сталося раніше. У Великобританії і Штатах були подібні скандали за участі депутатів парламенту, політиків, вищих чинів силових структур, бізнесу, звичайно, богеми і навіть представників католицької церкви. Але після того люди злетіли з щаблів влади і сіли на нари або заплатили колосальні компенсації. Відбулось очищення.
Наша корупція, беззаконня. Скільки людей вірить в те, що сяде не тільки весь суддівський корпус (адже не один брав), а принаймні самого Зварича посадять? Рудьковський так і не сів, Балога так і не сів, а про Лозінського навіть смішного говорити. У президентському секретаріаті працювали люди без освіти, і це ніяк не впадало в очі. Адже вони нічого не роблять, поки їх не переводять на найвищі посади в СБУ. І журналісти починають шукати їхні дипломи.
Можливо, мій однокласник прочитав книжечку «Звіт президента про 10 кроків назустріч людям», де не просто брехня чи велика брехня, гірше – статистика в стилі епохи застою. Виявляється, він все зробив. Всі 10 кроків. А те, що це аж ніяк не впадає в очі, особливо тим, хто на біржі праці, то пояснено і про 5 мільйонів робочих місць… Особисто мене купила логіка тих, хто писав цей пропагандистський опус, у 5-му кроці, це щодо обороноздатності нашої армії. Виявляється, скорочення строку служби з двох до року сильно посприяло обороноздатності. Може, тоді до місяця зменшити, а чого їм рік по плацу марширувати?
Криза? Так, криза тут і там. Є в Іспанії криза, і вона виявляється і в скороченні робочих днів, і в тому, що іспанці при нагоді, звільняють чужаків і беруть на роботу своїх. Поляки навіть самі повертаються – вдома повно роботи. Але це не криза винна. Ще весною він приїздив сповнений планів: його іспанський бос навіть сам запропонував таку ідею якось співпрацювати, робити щось спільне на ґрунті кооперації Іспанія-Україна.
Радше це той момент коли починаєш розуміти, що вже не сила терпіти цей вал абсурду в якому, дедалі важче щось зрозуміти, що закінчилося сили, які живили оптимізм, що виросли діти… Можливо, це сталося, коли ми пішли до нашої школи на прогулянку, – а школа, шкільний стадіон, площадка, де всі ці прилади для вимірювання вітру, вологості… все потрощено, ями, занепад.
Можливо, в такі моменти людина і приймає для себе таке нелогічне рішення і замість пухкого рахунку в банку і впевненості реалізує свою трішки ризиковану мрію купити суперкар - живемо один раз. Можливо, нам, українцям, коли підемо на вибори, варто ризикнути, зробити нелогічний хід, вибрати зовсім нових не розкручених людей. Це краще ніж просто не піти, всі проти всіх. Чи знову халявні концерти, відеокліпи, музика, копромат… Нам же з ними потім жити, всі ж не виїдемо в Барселону.