8 липня відбулася одна з наймерзенніших російських терористичних атак по Україні. Під ударом опинилася дитяча лікарня «Охматдит» у Києві. Всього під час чергового ракетного удару росіян загинуло десятки українців. Однак реакція світу на цю жахливу подію і закривавлені кадри з української столиці була доволі стриманою і подекуди навіть байдужою.
Так, ми почули традиційні слова засудження від низки західних лідерів. Посли США і країн Євросоюзу висловили своє обурення терористичним ударом росіян. Дипломати 33 країн відвідали «Охматдит», щоб на власні очі побачити черговий злочин російської армії. Міжнародні організації на зразок ООН та ПАРЄ протокольно засудили російський напад. Лунали вже звичні заяви про те, що Росія має понести відповідальність і що такі методи ведення бойових дій недопустимі. До заяв послів долучилися коментарі від низки провідних політиків Європи й Америки. Але в цілому ми не почули нічого нового. Усе це були вже звичні типові висловлювання, які не виходять за рамки «західної стурбованості».
Загалом складається враження, що трагічні події в Україні не стали топтемою світових медіа. Західні ЗМІ більше обговорювали результати виборів у Франції, ніж нові російські військові злочини проти України. Суспільна реакція теж була млявою. Усе це створює разючий контраст з реакцією на геноцид, влаштований росіянами в Бучі навесні 2022 року. Тоді світ, схоже, заціпенів, дізнавшись страшну правду про московську орду. Але шоковий стан уже майже минув. Тепер ми не побачили масових акцій протесту під російськими посольствами. Схоже, уся планета вже звикла до російського терору в Україні. І сприймає його як щось належне і буденне. На слова співчуття і засудження її ще вистачає. На обіцянки – теж. А от на реальне і негайне покарання агресора – ні.
Показовою є заява координатора Ради національної безпеки США зі стратегічних комунікацій Джона Кірбі. «США не змінюють своєї позиції. Україна і далі може використовувати американське озброєння для ударів поблизу кордону з Росією», – сказав Кірбі 8 липня під час брифінгу. Американський посадовець дав зрозуміти, що знищення «Охматдиту» не вплине на заборону Пентагону завдавати ударів американською зброєю вглиб російської території. Однак США пообіцяли вкотре послати «сильний сигнал» Путіну. «Я не можу підкреслити, що це якесь повідомлення. Але, як я вже сказав, те, що ви побачите протягом цього тижня, це дуже сильний набір сигналів і повідомлень пану Путіну про те, що він не зможе перечекати НАТО, не зможе перечекати Сполучені Штати. Ми будемо продовжувати підтримувати Україну», – додав Кірбі.
«Посилання потужних сигналів і повідомлень» російському диктатору взагалі стало улюбленою темою Заходу, який уже давно застряг у точці між бажанням не дозволити Росії перемогти і програти одночасно. Це вимагає неабиякого таланту і словесної еквілібристики. Можна, звісно, заявляти на весь світ, що «я той, хто зупинив Путіна», як це пафосно нещодавно зробив в інтерв’ю американський президент Джо Байден. Але в реальному житті ознак того, що кремлівський вождь зупинений, чогось не спостерігається. Навпаки, Путін виглядає доволі самовпевнено і показово хизується своєю безкарністю і кровопролиттям. Напевно, він просто ще не знає, що його «вже зупинили».
Щодо решти світу поза межами Заходу, то він фактично не відреагував на російський злочин. Глобальний Південь живе своїм життям. І для нього російська агресія проти України – це щось далеке, байдуже і незрозуміле. Недарма ми не почули ніяких гострих заяв від лідерів Бразилії, Китаю, Індії, ПАР, Індонезії, Мексики, Саудівської Аравії та інших провідних держав цього обширного регіону.
У той час як Росія готувалася нанести свій черговий ракетний удар по Україні, Сі Цзіньпін зустрічався з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном та говорив про мир в Україні. Жодних слів про засудження російської агресії, покарання кремлівської політичної еліти, повернення українських окупованих територій, виплати агресором репарацій там, звісно, не прозвучало. Натомість пролунали абстрактні формулювання про недопущення розширення війни, ескалації бойових дій і провокацій. Схоже, мирний план Сі справді дуже схожий на мирний план Путіна. Цікаво, чи російський терор теж розглядається Пекіном як створення «сприятливої атмосфери для проведення мирних переговорів і мирного врегулювання війни»?
8 липня, у день удару по «Охматдиту», Путін у піднесеному настрої зустрічав у себе вдома лідера Індії Нарендру Моді. Моді прибув до Москви з дводенним візитом і назвав російського диктатора своїм «другом». Обидва політики гарно провели час у неформальній обстановці, розважалися спогляданням «кінного шоу» та ласували солодощами. Не схоже, що Моді відчував докори сумління, коли українці гинули під російськими ракетами. Товарообіг між Росією й Індією зростає. Співпраця поглиблюється. А те, що Кремль веде агресивну війну проти суверенної держави, Індію якось не дуже хвилює.
Загалом пасивна реакція світу на російську атаку по «Охматдиту» не вселяє оптимізму. Поки що немає ознак того, що світ справді хоче покарати Москву за її злочини. Він фактично змирився з її терористичною сутністю. Сприймає її як щось належне. Робити рішучі кроки, які справді здатні примусити Росію до миру, немає бажання і мужності. Зброю, яка здатна завдати поразки агресору, Україні не дають. Санкції не працюють належно. Російські нафта, газ, метали та інша сировина активно продаються на світових ринках. Прибутки від міжнародної торгівлі поповнюють російську казну і дозволяють вкладати гроші у продовження війни й виробництво смертоносної зброї. Росія навіть може отримувати через треті країни чимало підсанкційних товарів і світова спільнота нічого із цим не здатна зробити.
За понад два роки після початку великої війни Путін почувається не найгірше. Він може одночасно робити кілька справ. Вести війну на знищення, руйнувати українські електростанції, житлові будинки, лікарні, виробляти зброю і душевно спілкуватися з багатьма світовими лідерами, розповідаючи про українських «нацистів», погане НАТО і Захід. Путіна знову приймають за кордоном і до нього на гостини їдуть глави держав з низки країн світу. З ним ведуть торгівлю. З ним не проти поговорити про мир і розплатитись за нього українськими територіями. А окремі особливо цинічні диктатори, на зразок Кім Чен Ина, постачають Москві мільйони снарядів, якими вона вбиває українців, і підписують договори про стратегічну співпрацю. Слабкість цивілізованого світу завжди надихає терористів та мерзотників.