Оглядачка ZAXID.NET Катерина Сліпченко передає з Берліна.
***
Для українських глядачів (вони ж в даному випадку і вболівальники) основні події 68-го Берлінського кінофестивалю фестивалю почнуться 19 лютого, коли режисер Сергій Лозниця покаже свій «День Перемоги» у рамках програми «Форум». На 20 лютого призначений показ у конкурсі другої за значенням фестивальної програми «Панорами» фільму Марисі Никитюк «Коли падають дерева».
А наразі фестиваль йде своїм ходом, потішивши доброю анімацією від Веса Андерсона на відкритті і якось сильно сповільнивши хід після нього.
«Острів собак» Веса Андерсона обіцяють показати у прокаті наприкінці весни. Проте берлінські вулиці уже рясніють афішами фільму. Наразі він утримує лідерство і за оцінками преси, і за кількістю охочих його подивитись.
Історія про те, як правитель вирішує вислати на острів усіх псів, і хатніх улюбленців, і безпритульних волоцюг, аби вони не розносили інфекцію, є ляльковою анімацією. Проте у ній режисер зашифровує серйозні меседжі про відповідальність, диктатуру, екологію тощо.
Стрічку варто подивитись усім собачникам, шанувальникам Веса Андерсона та просто тим, хто любить добре кіно.
Для режисера «Готелю “Будапешт”» та «Королівства повного Місяця» «Острів собак» став другою роботою у якості аніматора. Після справді чарівного «Чарівного містера Фокса».
Тільда Свінтон - одна із небагатьох зірок, які знають, що у лютому в Берлні холодно
Озвучували ролі у мультфільмі ціла купа зірок, зокрема Тільда Свінтон. До речі, після гучних заяв дирекції фестивалю про те, що тепер у Берліні дрес-код - справа десята та цілком особиста, зірки продовжують тим не менше дефілювати у відкритих вечірніх сукнях (навіть за відсутністю морозу лютневий Берлін важко переплутати з травневими Каннами, хоч дехто намагається). А от Свінтон поставилась до цих заяв із повним розумінням, прийшовши на червону доріжку у строгому костюмі. І була, як завжди, бездоганною.
Цього року на Берлінале йде боротьба із дрес-кодом
Попри намагання бути максимально різножанровим (Берлінале традиційно закидають надмірну політизованість) фестиваль тим не менше наразі не вразив якісними картинами. У конкурсі показали вже добрий десяток робіт, проте наразі назвати серед них фаворитів важко.
«Дівиця» Девіда та Нетана Целльнера з Мією Васіковські та Робертом Паттінсоном у головних ролях є доволі невдалою спробою оновити та переосмислити жанр вестерну. Прем'єра фільму пройшла досить гладко, а от на прес-перегляді картину засвистали. У рейтингах вона наразі посідає останнє місце, а бали її такі мінімальні, що скоріше за все на ньому вона і залишиться.
Росіянин Алєксєй Герман молодший привіз до Берліна драму «Довлатов», яка розповідає про декілька днів у листопаді 1971 року з життя опального письменника. Традиційно для цього режисера бездоганне візуальне рішення, проте дуже обтяжене претензійними та штучними діалогами.
«Довлатов»
Француз Бенуа Жако екранізував трилер американця Джеймса Хедлі Чейза, написаний у 1945 році. Книжка уже була екранізована у 1962 році Джозефом Лоузі із Жанною Моро у головній ролі. Дію «Єви» Жако переносить у наші дні.
Молодий письменник (Гаспар Ульєль) привласнює чужий рукопис. Після гучного успіху усі чекають на другий твір. Намагаючись написати щось Бертран вирушає у самотнє шале, де за дивних обставин зустрічає повію Єву (Ізабель Юппер)...
«Єва»
Обійдемося без спойлерів, адже картина вже у березні має вийти в український прокат. Варто лише зауважити, що головним у фільмі є акторські роботи. Ульєль настільки гарний, а Юппер настільки майстерна, що від перших кадрів стає все майже одно, що показують. На них можна дивитись просто як на вогонь. Чи є це компліментом для психологічного трилера, сказати важко.
Німець Крістіан Петцольд так само запропонував екранізацію. І так само він переносить події початку II Світової війни у наші дні. «Транзит» знято за книгою Анни Зегерс. Йдеться у ній про час, коли німецькі війська увійшли до Парижа. Георг тікає до Марселя, намагаючись звідти виїхати до Мексики.
«Транзит»
Те, що події відбуваються у сучасному Марселі робить картину футуристичною та дуже дивною, навіть макабричною. Проте холодною та надто прорахованою.
Натомість просту життєву драму запропонувала італійка Лаура Біспурі. Головні ролі у «Моїй доньці» зіграли Валерія Голіно та Альба Рорвахер.
«Моя донька»
Історія стосунків двох жінок, одна з яких є біологічною матір'ю головної героїні Вітторії, а друга її виростила, не відкривають нових світів, ані ментальних, ані кінематографічних. Проте фільм зворушує і дивитись його цікаво. Наразі це найемоційніша стрічка конкурсної програми.
Шведська «Нерухомість» Акселя Петерсена та Манса Манссона є жорсткою сатирою на сучасне суспільство країни. Старша жінка після смерті майже сторічного батька має якось дати раду із будинком, що дістається їй у спадок. Ситуація змушує її вдатися до радикальних заходів.
«Нерухомість»
Дивно знятий фільм переставляє традційні акценти з ніг на голову: загнаними в кут опиняються не слабкі та гнані, а ніби-то господарі життя.
Поза конкурсом свою режисерську роботу показав відомий британський актор Руперт Еверет. «Щасливий принц» розповідає про останній період життя Оскара Вайлда. Уже засуджений, гнаний на батьківщині, він втікає до Франції, але і там не може знайти спокою.
Еверетт сам зіграв головну роль. Для цього красунчику довелося перетворитись на грубого та старого Вайлда. Вийшло непогано. Компанію йому склали Колін Ферт та Емілі Вотсон.
«Щасливий принц»
Фільм вийшов не так для шанувальників фестивального кіно, як для аматорів старанних історичних реконструкцій та Оскара Вайлда.
То саме можна сказати й про фільм, який навпаки розповідає про ранні роки життя іншої письменниці – Астрід Ліндгрен. «Молода Астрід» Пернілли Фішер Крістенсен виглядає саме так, як називається. Історія кількох років життя Астрід Еріксен від її 16 років і до того я вона стала Астрід Ліндгрен крутиться довкола народження сина поза шлюбом.
«Молода Астрід»
Мило зроблений фільм для тих хто любить Астрід Ліндгрен, але мало про неї знає.
А тим часом у другій половині фестивалю – прем’єри нових фільмів Гаса ван Сента та Стівена Содерберга, 4-годнинна картина Лава Діаса (названий на честь Лаврентія Берії режисер цього разу змилосердився і скоротив фільм) та багато інших фестивальних випробувань. Чекаємо.