Чи мусить нардеп мати вищу освіту? Як не дивно, це дуже дискусійне питання. Коли журналістка видання «Інсайдер» дорікнула деяким нардепам відсутністю дипломів, аудиторія вибухнула обуренням. «Ми не взяли б неосвіченого непрофесіонала до себе у підлеглі, але ми згодні, щоб він нами керував», – написала журналістка про Михайла Гаврилюка.
У списку «напівписьменних» опинилися Юрій Шухевич, Мустафа Джемілєв, Володимир Парасюк та Семен Семенченко, разом – 12 осіб. «Авторка – дурепа! Стаття – лайно», – образилися за своїх кумирів коментатори. Що ж, матеріал і справді вийшов надто різким, якщо не сказати зухвалим. Однак тема профпридатності вітчизняних посадовців заслуговує на найширше суспільне обговорення.
Хто погодиться, аби замість професійного адвоката його захищав у суді сантехнік із загостреним почуттям справедливості? Хто ляже під ніж хірурга, який не має ліцензії? Навіть ремонт смартфонів ми довіряємо сервіс-центрам, а не випадковим умільцям. Однак спокійно обираємо до парламенту людей, чия професія – «щирий патріот» або «відважний активіст». Причина – у хибних уявленнях про парламентаризм, що існують у суспільній свідомості.
Поле діяльності народного депутата настільки широке, що в деяких випадках і справді можна обійтися без вищої освіти і фахових знань. По-перше, Верховна Рада – це представницький орган, в якому висуванці від різних суспільних прошарків та груп намагаються узгодити свої інтереси. Тут від бездипломного Джемілєва, який є визнаним лідером кримських татар, і справді набагато більше користі, ніж від випускника Оксфорду з нульовим авторитетом.
По-друге, народні депутати тією чи іншою мірою є лобістами інтересів своїх виборців, партійців та спонсорів. Особливо це стосується мажоритарників, від яких майже прямо вимагають віддячити мешканцям виборчого округу за квиток до парламенту. Для цього також потрібні не так фахові знання, як уміння «рєшать вопроси» й елементарна чесність. І тут неосвічений Гаврилюк справді може бути ліпшим нардепом, ніж дипломований фахівець.
Третя професійна вимога до народного депутата – принциповість. Якщо нардеп не може опиратися корупційним спокусам, його фахові знання, досвід та суспільний авторитет не мають жодного значення. Домінантою його діяльності є розмір хабара, а не професійні міркування чи політична позиція. У цьому сенсі неосвічений статист-кнопкодав – менше зло, ніж корумпований майстер державного управління.
Однак не менш важливими є фахові знання, тому що Верховна Рада – це ще й законодавчий орган. Саме тут генерують правила гри, обов‘язкові для всього суспільства, і саме тут приймають доленосні рішення для країни. Неможливо стати юристом, маючи лише природне почуття справедливості. Неможливо розробляти дієві законопроекти, спираючись лише на здоровий глузд та життєвий досвід.
Якщо йдеться про роботу нардепа, жодні чесноти і заслуги не компенсують відсутності фахових знань. Юрій Шухевич і справді є знаковою постаттю. Йому випали страшні випробування, які він пройшов з честю. Однак ще у 1990-х його керівництво УНА-УНСО було суто номінальним. Тепер 82-річний інвалід у Верховній Раді приречений бути весільним генералом, як колись Руслана чи Повалій.
Віра у те, що врятувати Батьківщину зможуть просто рішучі патріоти – не більше, ніж інфантильна мрія. Можливо, київські князі справді обходилися лідерськими здібностями та життєвою мудрістю. Але управління сучасною державою – якщо це не прикриття для мародерства – потребує високої кваліфікації.
Звичайно, можна навести ефектні приклади Біла Гейтса, Стіва Джобса та інших успішних видатних осіб, які досягли успіху без дипломів та наукових ступенів. Однак ще більший ефект справляє огляд біографій посадовців передових країн світу. Наприклад, британська державна еліта – поголовно випускники приватних шкіл, коледжів та університетів. Еліта США також переважно формується з випускників престижних університетів.
У нашому випадку освіта є критично важливою з огляду на потребу модернізації країни. Неможливо проводити європейські реформи, якщо країну очолюють куховарки, революційні матроси та апаратчики комсомольського розливу. Власне, через це до Кабміну довелося залучати іноземних фахівців. У цьому випадку відсутність досвіду роботи в Україні – це радше плюс, аніж мінус. Принаймні «варяги» не залучені до корупційних схем та системи кланових стосунків.
Янукович теж був «проффесором» – тому формалістичне ставлення до освіти посадовців неприпустиме. Одному Богові відомо, скільки ще українських нардепів та чиновників придбали свої дипломи та наукові ступені. Таких варто зарахувати до когорти неуків. Неоднорідний рівень вищої освіти в українських ВНЗ автоматично ставить під питання профпридатність інших дипломованих посадовців.
У майбутньому, якщо реформи вищої освіти будуть успішними, Україна зможе забезпечити себе кадрами власного «виробництва». Але в найближчій перспективі нам доведеться імпортувати чиновників або стимулювати місцеві кадри отримувати освіту за кордоном. Якщо вже наших правоохоронців тренують іноземні інструктори, то чиновників – сам Бог велів. Навіть чернівецькі комунальники – і ті користуються допомогою європейських консультантів.
І якщо вже чиновників почали перевіряти на детекторі брехні, то рано чи пізно дійде і до кваліфікаційного тестування. Інакше Україна так і залишиться відсталою країною «рєшал» та бюрократів.