Згідно з даними Центру «Соціальний моніторинг», чинного президента Петра Порошенка підтримують тільки 8% українців. Він посідає п’яте місце, поступаючись Юлії Тимошенко, Анатолію Гриценку, Юрію Бойку та Олегу Ляшку. Водночас віддати голос за лідера «Батьківщини» нині готові 20,3% виборців, які визначилися і прийдуть на дільниці.
За іншими даними, Порошенко поступається навіть коміку Зеленському і ділить п'яте місце зі співаком Святославом Вакарчуком. Більше того, Порошенко очолив антирейтинг кандидатів майбутніх виборів глави держави – за нього в жодному разі і в жодному турі не віддадуть свого голосу майже 52% респондентів. За Юлію Тимошенко не голосували б тільки 20,8%. Тож через чотири роки після обрання Петро Порошенко не виходить навіть до другого туру президентських перегонів, які відбудуться за півроку. Це означає, що Тимошенко може стати наступним президентом, однак такий варіант неприйнятний для команди Порошенка.
Непереконливий Порошенко
Провальна боротьба з корупцією, військові поразки під Іловайськом та Дебальцевим, постійні підвищення цін та комуналки і систематичне використання брехні, особливо щодо конкретних дат отримання безвізу, призвели до втрати довіри українських виборців. Усі «144 реформи», про які любить згадувати Порошенко, безвізовий режим та президентські ініціативи щодо отримання Томосу для Української православної церкви, очевидно, не допоможуть главі держави піднятися в рейтингу вище ніж 8%.
Безвіз, який зображали неабиякою перемогою Порошенка і яким позавішували всі білборди на дорогах, на практиці став дуже обрізаною версією уявлень українців про безвізовий режим, адже не дає ні права працювати в країнах ЄС, ані здобувати освіту без візи. Такий «безвіз» розрахований лише на туристів, покупців європейських товарів та старих автомобілів, на гостей, що відвідують родичів. На всіх тих, хто приїжджає в ЄС ненадовго, щось купує, витрачає гроші та їде назад.
Історіям про «стабільність» українці повірити не захочуть, як і не сприймуть лозунгів про «дипломатичні успіхи» у Мінському форматі. Що ж робитиме Петро Олексійович у березні 2019 року, коли українці оберуть новим президентом Ю. Тимошенко чи когось іншого? Як же чинний президент збирається виграти вибори за такої безнадійної ситуації? І навіть попри той факт, що БПП не підтримує легалізації марихуани, очевидно, що в Порошенка повинен бути план.
Козирі Порошенка
Найімовірніше, що для підвищення рейтингу президент не збирається по-справжньому боротися з корупцією, адже значно вигідніше цю справу очолювати. До того ж після тривалого опору створенню Антикорупційного суду та судових провалів усіх найгучніших корупційних справ протягом чотирьох років президентства ніхто вже не повірить в імідж Порошенка-антикорупціонера.
Не стане аргументом й така невдячна справа, як розвиток та інвестування економіки, адже в цій сфері треба працювати на країну, а не на кишеню. А, як відомо, відро ніколи не буде повним, якщо не позбутися дірок у дні, як і не вийде збудувати будинок, не припинивши водночас красти для себе цеглини. Як можна, наприклад, розвивати успішний вітчизняний автопром на рівні світових стандартів без стимулюючої конкуренції? Але що на цьому заробиш в короткостроковій перспективі? Кому потрібні якісні українські автівки, якщо можна створити митні перешкоди для закордонних конкурентів і монопольно примусити українців купувати неякісні вітчизняні «Богдани» та «Ланоси» – тоді всі гроші українського авторинку будуть у руках «своїх людей».
Тож Україна наразі займає 46-те місце в Європі (тобто останнє) за легкістю ведення бізнесу, оскільки іноземні інвестори віддають перевагу інвестувати в Китай, Індію чи Південно-Східну Азію з їх відкритими для бізнесу можливостями. І ніхто не хоче мати справу з корумпованими українськими чиновниками та рейдерами, жоден з яких досі не був покараний за перешкоджання бізнесу, тобто за перешкоджання розвитку держави.
Тому Порошенко спробує засівати гречкою та застосувати адмінресурс, чим можна здобути частину голосів бюджетників, пенсіонерів, працівників поліції та прокуратури. Вибори – це не рейтинги, а насамперед організація на місцях. Кажуть, що саме тому влада не чіпає Труханова в Одесі чи Кернеса у Харкові, адже сподівається на організацію «правильних результатів виборів» «господарями регіону». Однак надмірне вживання адмінресурсу виглядатиме явними фальсифікаціями, а їхні масштаби для кандидата з п’ятим місцем у рейтингу повинні бути вражаючими. Тож Порошенко мусить пам’ятати результати фальсифікацій Януковичем у 2004 році, як і схильність українців до революційних протестів. До того ж фальсифікації можуть не пробачити європейські кредитори, тому основну частину виборців доведеться переконувати все-таки чимось іншим.
Найбільш ходовим товаром, на який може купитися український виборець, як і чотири роки тому, буде загроза російського вторгнення та реваншу антиукраїнських сил, тож цілком ймовірно, що Порошенко торгуватиме нею. У 1999 році, коли Леонід Кучма йшов на вибори, його рейтинг був на рівні 8%, але він переміг на президентських виборах, як і Борис Єльцин у 1996-му, бо вони використовували зручних опонентів – в обох випадках комуністів. Тож основних конкурентів президента буде затавровано як агентів Кремля, а народ знову буде змушений обирати між «більшим» і «меншим злом».
Ще одним ефективним засобом утримання влади в руках глави держави завжди була зовнішня загроза, а заклики до загального об’єднання навколо президента в критичний для країни час добре працювали серед патріотичної та націоналістичної частини електорату. Тож напередодні президентських виборів на Донбасі може відбутися якесь загострення, наприклад, наступ сепаратистів чи агресія РФ в Азовському морі. Це може статися з вини Росії або бойовиків, хоча можливий варіант і «втрати терпіння української влади» через систематичні обстріли чи затримання українських кораблів.
Безпрограшна війна
Ще успішнішим електоральним кроком, який дозволить підібрати весь патріотичний електорат країни та всіх розчарованих, була б невелика військова перемога. Українці вже настільки втомилися від багаторічних поразок та втрат, нам так остогидло бачити свою країну безпорадною жертвою, яка тільки чекає допомоги від міжнародної спільноти, що демонстрація сили і навіть невеличка перемога на сході країни спричинить сплеск гордості та патріотизму, які, безумовно, асоціюватимуться з президентом. Визволення цілого райцентру на Донбасі, приміром Дебальцевого, за умов масштабного піару, здатне підкинути президентський рейтинг вгору. Заради такого можна навіть домовитися із сепаратистами в обмін, наприклад, на скасування блокади чи вигідні умови для вугільного і металургійного ринку.
Однак воєнна ескалація на Донбасі чи Приазов’ї на цей час для України подібна до російської рулетки, бо для успішного рейтингу потрібно так вдарити Росію, щоб не одержати руйнівного удару у відповідь. Адже українська армія, попри президентські заяви про боєготовність, наразі значно поступається росіянам в ефективності. Тож у такій воєнно-електоральній спецоперації дуже легко втратити контроль над ситуацією, і Петро Порошенко може не наважитися на симетричну відповідь.
Щоправда, воєнна ескалація на сході країни вигідна для президента як у випадку «маленької перемоги», так і у випадку повторення «котлів» чи анексії чергової частини території після повномасштабного російського вторгнення. У першому випадку президентський рейтинг підскочить вгору і забезпечить Порошенкові перемогу з іміджем кризового менеджера, без якого не обійтися, і рятівника нації. У другому випадку російське вторгнення дозволить ввести воєнний стан, за умов якого вибори відкладуться на період, вигідний чинному президентові. Тож єдина надія Порошенка на другий термін залишається лише на Росію і продовження війни.