Президент США Рональд Рейган називав СРСР «імперією зла». Якщо розвивати цю думку, сучасну Російську Федерацією варто іменувати «імперією брехні». Враховуючи події останнього десятиліття, війну Росії проти України, навіть «імперію терору». Сутністю Росії, з її міфічною «душею», є тиск і шантаж. Цивілізований діалог та повага до партнерів, сусідів – не про них. У всьому росіяни вбачають обман і самі завжди діють підло.
Ця модель поведінки дуже показова. Брехня, шантаж і терор – завжди про непевність, невпевненість у собі. За намаганням вводити в оману, дурити і блефувати, видавати бажане за дійсне, рідко криється добрий намір. Російська Федерація хоче бути геополітичним лідером, але стан розбитого корита їй не дозволяє. Тому перераховані інструменти там використовують без упину. Своє борсання в болоті вони компенсують пропагандою. Стати її жертвами просто – підтверджено багатьма поколіннями українців.
Створити проблеми, щоб було що «вирішувати»
Російська пропаганда працює в Україні, але не тільки. Також в Африці. Там уже здогадуються про масштаби російської брехні. Проте ще сумніваються. Тому їх годують казками, що Африка не виживе без російського зерна. Хоча саме контакти з росіянами, присутність терористів з «Вагнера» і зменшують шанси на нормальне життя в регіоні. Росія – це і є загроза. Якщо її не дистанціювати від важливих процесів, сценарії можливі різні, але не позитивні.
Платівку про свою незамінність росіяни вмикали для українців. Вони постійно транслювали на наш простір вигадки, що без росіян ми нічого не варті і не зуміємо: а) створити щось серйозне, б) втримати державу, в) забезпечити спокій та безпеку громадян. Цей бруд не переставав литися з напханих грошима горлянок пропагандистів. Так підривали віру в нашу державу і готували ґрунт та виправдання злочинів, які росіяни зараз чинять в Україні. Тому головна загроза для України, держави та громадян, – саме Російська Федерація.
Продуковані у Москві вигадки не мають нічого спільного із життям. Україна – гідна демократія, яка стукає у двері Європейського Союзу і йде своїм шляхом. Є недоліки і помилки, але їх намагаємось виправити. Цього не скажеш про Росію, де владу узурпували. Для них нічого не варті норми і цінності, людське життя. Про демократичні вибори там забули, а влада міняється лиш після смерті царя. Більшість процесів в Україні відбуваються під прапорами гідності та свободи, а в Росії люди мруть як мухи за шкурні інтереси кривавого диктатора.
Помазаник і його підніжки
Російська влада бреше, але правду все одно дізнаються. Можливо, навіть росіяни. Поки що вони отарою йдуть на забій за керівництво, за трупну владу, що байдужа до людей. Якби рейтинг Путіна залежав від війни з пеклом, він розпочав би «спєциальную апєрацию» проти полум’я і наказав би солдатам носити розпечені казани та форсувати ріку з сіркою. Найгірше те, що пішли б. Росіяни звикли помирати «за власть» і схвалювати тероризм. Там правитель завжди правий, може й вірять, що він помазаник Божий, а вони – лиш нікчемні людці. Гідність і людяність для них ніщо. Там визнають силу, бо бояться диктатора в Кремлі.
Проте чомусь не себе, а українців росіяни зневажають. В існуванні не російської нації та держави сумніваються. Це в ситуації, коли українці взяли до рук зброю і мужньо ведуть боротьбу з переважаючим ворогом. Коли Україна, з якої насміхалися, дає бій і виконує свої обов’язки в надскладних умовах! Що ж росіяни?
«Рускій» бурят і російська національність
Необґрунтовані звинувачення більше кажуть про звинувачувача, ніж про звинуваченого. Так і з Росією. Їхні вигадки про «нацистів», «радикалів», «невдах» в Україні не варті уваги. Що є насправді, бачать усі: людиноненависники, шовіністи та ксенофоби – самі росіяни. Вони ненавидять всіх і вся, але не контролюють навіть своєї держави – нею керують злочинці. Росіяни перебувають у полоні стереотипів і вигадок, у полоні в свого військово-політичного керівництва, яке використовує їх як розмінну монету і гарматне м’ясо. Це жалюгідна роль, яка з ними завжди.
Тому досить про «давню» історію та «велику» культуру. Звірства російської армії найкраще свідчать про сутність Росії. Недаремно вони вже переписують підручники, зомбуючи учнів на ще більш «правильне» сприйняття історії, «спєциальнай апєрациі» та жорстокості, що росіяни чинять в Україні. Колись спотворили для «насєлєнія» історію Другої світової війни, а зараз хочуть відбілити російських вбивць та людоїдів зразка ХХІ століття. «Знищуй, стирай та владарюй» – формула життя по-російськи. Винищуючи народи, їхня імперія терору працює і над фільтруванням пам’яті, а тоді – накиданням своєї влади.
На нас вони намагалися поставити тавро ноунеймів, яких завжди принижували й утискали. Це в ситуації, коли мешканці українських територій були співтворцями багатьох держав: Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, Речі Посполитої, навіть Російської імперії. При цьому місцевому люду вдавалося зберігати самобутність. Натомість саме росіяни – перекотиполе. Їхній національний проєкт, в імперії та СРСР – через невіддільність від владного курсу був невиразним, жалюгідним. Росіяни хотіли бути титульним народом і не пройшли «курс» націєтворення у ХІХ–ХХ столітті, не мали свого центру влади в СРСР: у Москві був лише загальносоюзний. Ширма імперії Романових, а потім імперії радянської, так і не дала зрозуміти, хто такі росіяни. Ситуація не змінилася донині. Вони досі не знають цього.
Росіяни – імперіалісти, сталіністи і навіть путіністи. Принаймні допоки діє режим. Щойно він падає і цього потребує кон’юнктура – перефарбуються. Вони про людське око засудять війну і скидатимуть всю провину на нинішнього кривавого диктатора. Хоч зараз злочини путінського режиму мають значну підтримку в російському суспільстві. Ось така «загадкова» душа: усіх ненавиджу і зневажаю, оббріхую і спопеляю. Для чого? Щоб не зізнаватися у власній нікчемності і пустоті, яка стоїть за вічними криками про «велич» і «скрєпи»? Знищувати іншого, щоб не казати правду про себе, не зізнаватися у власній сутності! Скільки ще треба доказів, що не з нами, а з росіянами щось не так, щоб перестати дивитися в їхній бік і шукати з ними порозуміння? Видається, що ці речі давно мали б усвідомити в Україні та світі, але ні!