Напевно, серед усієї численної когорти народних депутатів від «Слуг народу» важко знайти особу, яка викликає стільки суперечливих емоцій і гострих дискусій, як Мар'яна Безугла. Основне вістря жорсткої критики народної депутатки вже доволі тривалий час спрямоване проти українського генералітету. Якщо коротко підсумувати усе, що каже Мар’яна Безугла за останній рік, то воно зводиться до формули: головна причина труднощів і невдач України у війні з російськими загарбниками – ретроградні неефективні українські генерали.
Саме Мар’яна Безугла стала інформаційним тараном, який у 2023 році розпочав активну фазу кампанії критики колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Депутатка від президентської фракції звинуватила тодішнього головнокомандувача ЗСУ в тому, що він не надав плану дій на наступний рік. А всі його пропозиції щодо нової хвилі мобілізації зводяться до залучення у війну якомога більшої кількості людей без істотних змін у роботі ТЦК та всієї структури армії. Нардепка першою закликала військове керівництво країни піти у відставку. Це викликало шквал критики на її адресу. Але доля Залужного вже була вирішена, і 8 лютого він був звільнений з посади.
Цікаво, що критика популярного в народі генерала відбувалася на тлі невдалого українського контрнаступу та появи соціології, яка демонструвала, що Залужний має більшу підтримку серед українців, ніж Зеленський. Однак новий Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, попри відсутність політичних амбіцій, теж дуже швидко став об’єктом прискіпливої уваги Мар’яни Безуглої.
«Медовий місяць» між Безуглою та генералами після звільнення Валерія Залужного тривав недовго. Уже через кілька місяців народна депутатка звинуватила нового головкома в «авторитарності» і «поверненні до радянських методів управління». А ще у «приховуванні правди, розриві підрозділів, ручному контролі, російській жорстокості і випалюванні всіх конкурентів та креативних у війську». І це ще далеко не повний перелік претензій, які Безугла озвучила до генералів Генштабу й особисто до Сирського.
Відсутність тенденції до покращення ситуації на фронті, просування російських окупантів на Донбасі та низка скандальних генеральських призначень, які викликали обурення серед військовиків, стали хорошою поживою для кавалерійської атаки Безуглої на генералітет. Політикиня сповна скористалася провалами в комунікації Генштабу. А ще спробами прикрасити реальність і приховати деякі не дуже хороші новини. Зокрема, про втрату першого літака F-16 з досвідченим пілотом. Також суспільство дуже обурила інформація про призначення начальником штабу Командування сил безпілотних систем Романа Гладкого, якого раніше підозрювали в державній зраді. Додаткові питання до Генштабу виникають через незрозумілу логіку формування нових бригад зі щойно мобілізованих, замість того щоб спрямовувати поповнення в уже діючі досвідчені військові підрозділи. І це лише вершина великого айсберга проблем. Загалом зміст претензій Безуглої зводиться до того, що «старі генерали знищують шанси України виграти війну».
Про бурхливу діяльність народної депутатки та її особливе привілейоване право публічно озвучувати проблеми у війську висловлюються різні припущення. Хтось вважає, що за Мар’яною Безуглою стоять таємничі могутні покровителі з Офісу президента. І вона висловлює те, що не наважуються озвучити вголос інші високопосадовці. Хтось переконаний, що Мар’яна Безугла все ж більше діє з власної ініціативи, хоча наразі напрям її діяльності загалом влаштовує владу.
Визнаючи до певної міри справедливість критики Безуглою атавізмів радянщини й інших зловживань у структурі командування ЗСУ, не можна не зауважити низку важливих обставин. Мар'яна Безугла представляє правлячу політичну силу, яка сформувала першу в історії України монобільшість. Вона працювала головою, а зі середини липня 2024 року займає посаду заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки.
У 2019 році політична діячка обіймала посаду старшого інспектора з контролю за виконанням доручень відділу цивільних експертів Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. З вересня 2019 року до листопада 2023-го була головою підкомітету запровадження цінностей і стандартів НАТО, міжнародного військового співробітництва й миротворчості. Тобто обіймала посади, на яких мала непогану нагоду посприяти реформуванню ЗСУ. Зокрема, що стосується люстрації неефективних управлінців і генералів. Було б також добре запровадити персональну відповідальність командирів за великі втрати серед підлеглих. Створити більше можливостей для кадрового просування здібних та обдарованих офіцерів. Позбутися безглуздої бюрократії. Налагодити нормальну рекрутингову систему. Розібратися зі зловживаннями у сфері ТЦК і ВЛК. За це мала би взятися чинна влада разом з урядом і парламентом. Але ніяких фундаментальних змін не відбулося.
На жаль, українська влада з часу відновлення незалежності взагалі не займалася реформуванням ЗСУ. Армію лишили саму на себе. І навіть після 2014 року зроблено було занадто мало, щоб говорити про якісний стрибок у модернізації ЗСУ. Ідеться не тільки про нове озброєння й техніку. А про відносини всередині армії, професійну підготовку, кадрову політику, питання кар'єри і відповідальності вищого командного складу. Психологічну атмосферу й розумне поєднання принципу ієрархії з довірою й повагою до нижчої офіцерської ланки і рядових солдатів. Усе це було не на часі. І зараз ми платимо за пасивність і байдужість політиків високу ціну.
У квітні 2020 року було ліквідовано Проєктний офіс реформ Міністерства оборони України, який пропрацював п'ять років. Згідно з офіційним звітом, за час роботи офісу було запроваджено реформу оборонних закупівель, реформу харчування в ЗСУ, реформу військової освіти, закладено основи логістичного забезпечення ЗСУ за стандартами НАТО. З короткого переліку зрозуміло, що реформи не були доведені до логічного завершення і стосувалися лише кількох аспектів функціонування української армії. Але владу, напевно, все влаштовувало, якщо вона вирішила закрити офіс реформ при Міноборони.
В історії непростих відносин Мар'яни Безуглої та українських генералів є два важливі моменти. З одного боку, критика нардепки не виникла на пустому місці. У ній є раціональне зерно, подобається це комусь чи ні. З іншого боку, Безугла, часто справедливо висловлюючи зауваження щодо провалів генералітету, скандальних кадрових призначень, нюансів мобілізації й неналежної підготовки військовозобов’язаних, ніколи не вдається до критики політичної влади. Вона продукує не дуже об’єктивну тезу: у наших проблемах, поразках і труднощах винні лише погані генерали. Але це трохи далеке від істини формулювання. Бо українські політики, як сучасні, так і минулі, також відповідальні за стан справ у Генштабі, за посадові призначення, за кумівство і частково радянський стиль відносин між вищою і нижчою командними ланками. Як і за непідготовлені фортифікаційні споруди, дефіцит озброєнь та інші сумні речі. Проте Мар’яна Безугла, справедливо порушуючи окремі злощасні питання, всіляко уникає у своїх дописах згадок про відповідальність влади, уряду, міністрів і самого президента.
У зв’язку із цим важко зрозуміти, яка істинна мета Безуглої: боротися за покращення якості командування і з проявами радянщини в управлінні ЗСУ чи перекласти усі невдачі і втрати на фронті тільки на генералів, знявши цю відповідальність з українських політиків?