У видавництві Vivat побачила світ книга відомого іспанського журналіста та письменника Антоніо Ітурбе «Бібліотекарка з Аушвіцу».
Аушвіц, 1943 рік. Чотирнадцятирічна єврейка Діта Адлерова опиняється в сімейному блоці табору смерті. Біль, бруд, голод та розпач, але свої шрами в’язні табору змогли перетворити на броню. Діта дізнається про підпільну бібліотеку, створену в’язнями. Діта отримує завдання: приховувати від нацистів 8 видань, які вдалося зберегти для навчання малечі.
Пропонуємо уривок з книги.
***
Бібліотека виявилася невеликою. Насправді вона налічувала лише вісім томів, причому деякі з них були в поганому стані. І все-таки то були книжки. У цьому темному місці, де людство перетворилося на власну тінь, присутність книжок слугувала свідченням менш похмурих і більш милостивих часів, коли слова лунали переконливіше, ніж кулемети. Йшлося про свідчення минулих епох. Діта обережно брала в руки томи один за одним, ставлячись до них із ніжністю матері, яка тримає новонародженого.
Першою книжкою був обдертий атлас, де бракувало кількох сторінок і були зображені давно зниклі країни й імперії. Колірна гама політичних карт нагадувала мозаїку яскравих фарб – багряних, яскраво-зелених, помаранчевих, бірюзових, – що утворювала разючий контраст із сірістю, що оточувала Діту: темно-коричневе багно, вицвіла вохра стін бараків, попелясте захмарене небо. Гортаючи сторінки атласу, Діта неначе злітала над землею: вона перетинала океани; огинала миси з дивовижними назвами – мис Доброї Надії, мис Горн, мис Таріфа; долала гори; перестрибувала через протоки, що майже торкалися одна одної – Берингова протока, Гібралтар, Панамський перешийок; її палець рухався за течією річок – Дунаю, Волги, а потім Нілу. Здавалося неймовірним, що на такому крихітному просторі вміщалися всі ці мільйони квадратних кілометрів морів, лісів, усіх гірських хребтів Землі, усіх річок, міст і країн. Тільки книжка могла творити такі дива!
Фреді Хірш мовчки дивився на Діту, радіючи її реакції – вона зосереджено проглядала атлас, розімкнувши губи від подиву. Якщо він мав якісь сумніви щодо свого рішення покласти відповідальність за зберігання книжок на цю чеську дівчинку, тієї миті вони остаточно розвіялися. Він зрозумів, що Едіта старанно дбатиме про бібліотеку. Вона належала до тих небагатьох людей, що вміють встановлювати незбагненний зв’язок із книжками. Певне змовництво, непритаманне йому – занадто енергійному, аби піддатися магії друкованих слів і заплутатися у цьому павутинні. Фреді надавав перевагу активним діям, фізичним вправам, пісням, промовам… Однак він збагнув, що Діта мала рідкісний дар – перетворювати жменьку аркушів на свій особистий Всесвіт.
Друга книжка – «Початки геометрії» – зберіглася краще. На її сторінках розгорталася інша геометрія: краєвид із рівнобедрених трикутників, восьмигранників і циліндрів, рядів цифр, упорядкованих у рівні шеренги воїнів арифметики, структурованих у формі хмар або паралелограмів, що нагадували химерні комірки.
Третя книжка змусила Діту широко розплющити очі. То був «Нарис історії» Герберта Джорджа Веллса. На цих сторінках жили первісні люди, єгиптяни, римляни, індіанці майя… цивілізації, що заклали основи імперій, які згодом розпадалися, поступаючись новим.
Четверта книжка мала назву «Російська граматика». Діта геть нічого не розуміла, але їй подобалися загадкові літери, немовби створені для того, щоби переповідати легенди. Оскільки Німеччина вступила у війну з Росією, росіяни стали її друзями. Діта чула, що до Аушвіцу привезли багатьох російських військовополонених і нацисти ставляться до них із надзвичайною жорстокістю. Вона не помилялася.
П’ятою книжкою був французький роман – геть облізлий, з відірваними сторінками та плямами від вогкості на деяких аркушах. Хоча Діта не знала французької, вона вирішила знайти спосіб розшифрувати сюжетні хитросплетіння. Шостою книжкою був науковий трактат «Нові шляхи в психоаналізі», написаний якимось професором на прізвище Фройд. Сьома книжка – ще один російський роман – не мала обкладинки. А восьмою книжкою виявився чеський роман у жахливому стані – кілька крихких аркушів, ледь скріплених парою ниток на корінці. Діта не встигла торкнутися книжки – Фреді Хірш схопив її раніше. Вона зиркнула на нього з типовим виразом незадоволеної бібліотекарки, бажаючи, аби на її носі красувалися окуляри в роговій оправі й вона могла би глянути на Хірша поверх них, як це зазвичай роблять серйозні працівниці бібліотек.
– Ця книжка дуже пошарпана. Не годиться.
– Я приведу її до ладу.
– До того ж… вона не призначена для дітей. Тим паче для дівчаток.
Діта ще ширше розкрила свої величезні очі, демонструючи роздратування.
– За всієї поваги, пане Хірш, я маю чотирнадцять років. Невже ви справді вважаєте, що мені краще не читати це? Нагадаю вам, що я щодня бачу, як каструля з нашим сніданком зіштовхується з возом із трупами, і щодня спостерігаю за тим, як десятки людей заходять до газових камер у віддаленому кінці табору. Гадаєте, що мене може вразити бодай щось, описане в цьому романі?
Хірш здивовано глипнув на неї. А здивувати його було непросто. Він пояснив їй, що йдеться про «Пригоди бравого вояка Швейка», написані пияком і богохульником на ім’я Ярослав Гашек, що роман містить скандальні судження про політику й релігію, а також сумнівні з погляду моралі епізоди, протипоказані читачкам її віку. Невдовзі Хірш усвідомив, що радше намагався переконати самого себе без особливого успіху, начебто дівчинка з проникливими блакитно-зеленими очима рішуче дивилася йому у вічі. Хірш потер підборіддя, немовби бажаючи прибрати щетину, що виросла за день. Тяжко зітхнув. Відкинув волосся назад і зрештою здався. Віддав їй і цю обдерту книжку.
Діта роздивлялася книжки і ніжно гладила їх. Вони були потертими, заляпаними, замацаними, пошкодженими, з червонуватими слідами від вогкості… Але то був скарб. Крихкість робила їх іще ціннішими. Вона розуміла, що має дбати про них, як про стареньких, що вижили після катастрофи. Їхній порятунок мав вирішальне значення: без них могла загубитися вся мудрість, що накопичилася за століття цивілізації. Географічні карти, що допомагають нам скласти уявлення про світ; мистецтво літератури, що дозволяє читачеві прожити десяток паралельних життів; науковий прогрес, відображений у математиці; історія, що нагадує нам, звідки ми родом, і може показати шлях у майбутнє; граматика, що сприяє встановленню контактів між людьми… Відтоді Діта стала не просто бібліотекаркою, а цілителькою, яка лікувала книжки і доглядала за ними.