У четвер, 18 липня, в український прокат (після української прем'єри на Одеському кінофестивалі) вийшов фільм Педро Альмодовара «Біль та слава», де головні ролі зіграли улюбленці режисера Антоніо Бандерас та Пенелопа Крус.
Педро Альмодовар
Бандерас у Каннах отримав нагороду за найкращу чоловічу роль (заслужено), Альмодовар не отримав нічого (не заслужено). Двадцять років тому його чи не найкращий фільм «Все про мою матір» змагався із «Розетою» братів Дарденнів. Саме іспанець вважався тоді фаворитом. Проте перемогли Дарденни, знаменувавши у кіно прихід нової епохи, стилю та підходу.
За двадцять років постдок Дарденнів вичерпався, Альмодовар зняв кілька слабких фільмів, проте їх імена у конкурсі Канн все одно привертали увагу. «Молодий Ахмет» Дарденнів – хороше, проте очевидне та дещо моралізаторське кіно. А от «Біль та слава» Альмодовара перервала низку його невдач.
Антоніо Бандерас
Так, «Біль та слава» також трохи «втомлене» кіно, але це кіно втомленого генія.
Фільм розповідає історію життя Сальвадора Малло (Антоніо Бандерас), немолодого, колись дуже відомого режисера. Він хворіє, та згадує своє життя. Доля підкидає йому шанс не лише осмислити минуле, але і змінити майбутнє.
Історія постарілого режисера змушує проводити паралелі із життям самого Альмодовара та називати його картину автобіографічною. Звичайно, він привносить у фільм власний досвід, проте наполягає, що його історія стала лише поштовхом.
Пенелопа Крус
Звичайно, тут є досвід і Антоніо Бандераса, великого актора, який починав у Альмодовара та Саури, а потім, переїхавши до Голлівуду та підписавши там невдалий контракт, тривалий час змушений був грати усе підряд. У цьому фільмі Бандерас грає одну із найкращих ролей у своїй кар’єрі.
Його авторська палітра, діапазон можливостей рамках однієї ролі просто безмежний. На цей фільм обов’язково треба піти у кіно. Тільки магія великого екрана здатна передати усі нюанси вишуканого і водночас яскравого стилю Альмодовара.
Кадр з фільму «Біль та слава»
Його вміння працювати із колоритом кожного кадру досягає тут вершини. І ще цей фільм дуже важливо додивитись до кінця: фінал передбачити просто неможливо.
Тож варто просто піти у кіно.
Фото Катерини Сліпченко