Цього року зі снігом якось не склалося. Врешті почав падати, але ж півзими вже позаду. А перед тим? Хіба то був сніг? А морози були? А яка ж зима без снігу і морозів? Отож бо й воно.
Ще років 5 тому, пам’ятаю, як вибігав до магазину, то од холоду замерзало все. Потім назад на такій швидкості мчав, що сам Усейн Болт, той що найшвидший на планеті, обзаздрився би. Так і бачу, як переляканий ямаєць біжить при -30°С в кіоск за хлібом і назад додому. Такий в трьох плетених светрах під «дублянкою», двох парах кальсонів, поверх яких спортивні штани, і в кролячій шапці. А після того рекордсмен ще з тиждень вдома одігрівається чаєм з калиновим варенням та кладе грілку на ноги перед сном.
Теж так колись вигрівались. «Хіба то зима? – казали старші люди, – от як ми були дітьми – ото була зима». Малим дуже любив слухати, як дорослі розповідають про зиму з їхнього дитинства. Про сніг на 10 метрів у висоту. Про ходи, які доводилося проривати в заметах. Завше уявляв собі ці чарівні тунелі зі склепіннями з льоду. Як дорослі і діти гуляють в цих ходах й нікуди не поспішають.
А потім в новинах показували репортаж з Ізраїлю. Там випав сніг. Од того в них зупинявся рух й відміняли заняття в школах. Уся дітлашня висипала на вулиці. Ліпили сніговиків, гралися в сніжки. Більшість із них бачили сніг на власні очі вперше. Цілком можливо, що й востаннє.
Для мене малого то була страшна дикість. Як то – не бачити ніколи в житті снігу? В нас того добра було досхочу. Хоч продавай.
І от минуло літ 15 з того часу. Пройде ще десь стільки й уже українські діти радітимуть снігові, наче якомусь диву. В містах все зупинятиметься. І лиш натовпи дітвори на білих-білих вулицях радітимуть справжній зимі.
Назарій Заноз, магістерська програма з журналістики УКУ