Скандали, Сенсації, Страх, Секс, Смерть, Сміх та Гроші – ці орієнтири завжди викликали і викликають найбільше емоцій. Деякі українські телевізійні канали тільки на цьому і збирають свої рейтинги, а вечірні новини перетворюються на трилер із смертей, скандалів і сенсацій. Ще 10 років тому таку поведінку каналів відзначали як некоректну чи погану (зараз ніхто нічого не говорить), але це був їхній вибір і спосіб зібрати аудиторію. Проте за цей час люди настільки звикли постійно отримувати такий емоційний допінг, що вимагають його завжди і всюди. А соціальні мережі перетворили таке захоплення на безкінечний «серіал».
Зі зростанням ролі соцмереж ми все менше уваги звертаємо на наратив і дедалі більше піддаємось емоціям. Із засуджувальними фразами люди поширюють сцени вбивства і катувань, обговорюють вигадані сенсації і провокують скандали. Емоція перемогла наратив. Успіх Росії на Донбасі пов'язаний саме із цим фактом. Для створення альтернативної реальності там працюють великі команди, які продумують написання вигаданих новин і їх поширення через соцмережі для збурення людей, викликаючи бурхливі емоції. Для прикладу, страх перед міфічним «Правим сектором». І абсурдність новини не має значення, бо виникнення страху – це природний інстинкт самозбереження, який з’являється дуже швидко за відсутності іншої інформації.
Цю ж тактику почали використовувати й українські політики, які у 2014/15 роках перетворились у топ-блогерів, пишучи про війну. При цьому не важливо: правда чи брехня. Єдина світла пляма з того часу, нині покійний Дмитро Тимчук, що був джерелом об’єктивної інформації, коли довкола панували здебільшого російські фейки. Але такі люди, як Ківа, Геращенко або Ляшко, досить вдало маніпулювали емоціями людей, чим і здобували прихильність.
Останніми роками така поведінка ставала дедалі популярнішою, її почали використовувати не тільки окремі люди чи опозиція, а й влада. Більшість випадків, які у нас називають популізмом, не мають нічого спільного з ним. Популізм – це коли опозиційна до влади партія чи політик порушують питання, на яке держава не звертає уваги або замовчує, але на яке є запит у суспільстві. У нашому випадку все по-інакшому. І влада, і опозиція намагаються маніпулювати на одних і тих самих темах, мобілізуючи в такий спосіб своїх прихильників. Наприклад, пенсії для тих, хто живе на окупованих територіях Донбасу. Тема грошей завжди є одним з найбільших подразників, тому що одні, що другі спекулювали нею, поки була можливість. Кілька років ми нічого не чули на цю тему, а тепер розпочалась нова хвиля.
Звичайно, ми не особливі в цьому. США, Ізраїль чи Велика Британія останніми роками постійно стають жертвами емоцій. Наратив втрачає значення. Тому вдався Брексіт і сталася перемога Трампа. У збройних силах цих країн працюють окремі відділи, які формують свій наратив у протидії Ісламській державі чи Палестині. Їх завдання полягає в тому, щоб нівелювати або зменшити вплив емоцій на ситуацію. Теоретично Міністерство інформаційної політики мало б формувати український наратив у боротьбі з Росією і висвітленні діяльності уряду. Але нічого подібного не було.
Політики, активісти, службовці чи середньостатистичні українці також постійно використовують емоції для поширення потрібної їм інформації. Але в останній рік емоції повністю захопила нашу політику. Депутати не говорять про суть і важливість закону чи прийнятого рішення. Вони завжди аргументують їх емоцією: «Путін нападе» – страх; «Мальдіви» – скандали, «Коломойський керує Зеленським» – сенсації, «Вигляд Ірини Луценко» чи «Листування депутатки від «Слуги народу» – секс, «Кількість загиблих на Донбасі» – смерть, «Жарти Зеленського під час промов» – сміх, «Заробітна плата топ-службовців» – гроші.
Була надія на те, що такі інструменти матимуть місце у великій кількості тільки під час виборів. Але старт роботи нової Верховної Ради тільки посилив емоційність. Жодного наративу – тільки емоції. Розберемо кілька популярних за останні тижні заяв, подій та емоцій. «Зелені чоловічки». Бажання партії «ЄС» маніпулювати емоцією страху, подіями в Криму і на Донбасі, викликавши в людей негативні асоціації з роботою нового парламенту. Така поведінка не прийнятна в роботі Верховної Ради. Вона не пояснює закону, а намагається прив’язати до них негативну емоцію. Так законодавчі ініціативи партії «Слуга народу» називають поверненням до СРСР. Скажімо, закон про викривачів у партії «Голос» похвалили, а в «ЄС» назвали, що це узаконення стукачів, що працювали на КГБ.
«Жарти Зеленського»
Під час президентської виборчої кампанії однією із суттєвих відмінностей між Зеленським і Порошенком був спосіб подачі інформації. Від першого все подавали позитивно і з перспективою, від другого – сіро і трагічно. Люди хочуть позитиву, тому краще реагували на жарти, ніж на чергову заяву про «все пропаде, якщо не Порошенко». Таку поведінку Зеленський зберіг і коли став президентом. Він подає себе позитивним і веселим, щирим і невимушеним. На тлі Андрія Богдана цей образ тільки посилюється. Причому останній бере на себе весь негатив. На форумі YES Зеленський навіть розважав публіку разом з акторами Кварталу 95. Більшості така поведінка до вподоби, але тут варто дивитись не на простоту його комунікації. Володимир Зеленський представляє й інститут президентства. Тому він діє на межі десакралізації і дискредитації посади. Гра з позитивними емоціями може погано закінчитися. Про це вже раніше йшла мова.
«Звільнення політв’язнів». Напевно найемоційніша подія 2019 року. Подія, яка показала, наскільки низькою є моральність багатьох політиків, активістів, журналістів та людей загалом. Кожен намагався зіграти на цій емоції, що в опозиції, що у владі. Різнився тільки цинізм. Але тут варто відзначити один факт, про який ніхто не говорить. Наголошуючи на тому, що Путін в такий спосіб намагається грати на емоціях українців, ніхто не говорить про те, що Сенцов у російській тюрмі був важелем впливу на українську владу. Петро Порошенко не раз відчув це на собі. Як тільки Росії щось не подобалось, місцеві ЗМІ писали новину про Сенцова чи когось з інших політв’язнів. Це передруковували українські видання, що викликало бурю невдоволення президентом, який не може звільнити українців, і спричинювало чергову хвилю негативу. Тепер Путін не зможе використати цю карту, бо немає жодного такого в’язня, іменем якого можна маніпулювати. Українців у полоні ще багато, але нікого з них не знають так, як тих, що недавно повернулися. Є тільки цифра, але на неї реагують не так бурхливо. У перший тиждень говорили щонайменше про три різні цифри кількості полонених, але бурхливої реакції це не викликало.
«Смерть солдатів на фронті»
Смерть людини – це трагедія для сім’ї, родини, близьких. Немає значення, хто ця людина і чим займалась. Коли гинуть військові, то цю трагедію відчуває більше людей, бо війна у всіх на слуху і це наша безпека. Але жертви були і минулого року, і позаминулого і, на жаль, будуть ще. З обранням нового парламенту і президента опоненти почали «прив’язувати» смерть солдатів до позиції нової влади – «Хлопці гинуть, бо нова влада не має чіткої позиції щодо ситуації на Донбасі».
«Щастя»
Про щастя багато говорили на форумі YES. А що таке щастя – ніхто не сказав. Його не можна виміряти чи зрозуміти, у кожного своє бачення і розуміння. Тому використовувати таке поняття під час обговорення економічного розвитку країни – це провокувати в кожного своє бачення. Хтось думатиме про велику зарплату, для когось це власна квартира чи машина, а комусь достатньо просто мати можливість себе реалізувати. Маніпуляція емоцією щастя є неприйнятною для державних службовців під час обговорення розвитку країни. Так, у США є «Американська мрія». Вона зрозуміла і досяжна, хоч зараз і не потрібна американцям.
За два інтенсивні тижні роботи нової Верховної Ради було прийнято десятки важливих законів, але не було бодай одного серйозного обговорення. Ні влада, ні опозиція не роблять цього, бо їм це не вигідно. Для перших це затримує процес і дає емоцію радості від можливих швидких змін, а для других – це можливість маніпулювати емоціями. Така поведінка законотворців призводить не до покращення політики, а до перетворення ВР на конвеєр емоцій. І не тільки позитивних. У такий спосіб українців роблять вразливими не тільки до своїх політичних опонентів, але й в боротьбі з Росією. Замість формувати «розумного громадянина» держава і політики спрощують все до емоції.