Фізичні рани наших військових поступово загоюються, а от психотравми іноді страшніші за втрату рук чи ніг. В той час як психологи пропонують свій шлях виходу з кризи, травмовані бійці, а нерідко і їхні родичі та друзі знаходять альтернативу – пляшку оковитої.
У крамницях та кафе біля військового шпиталю ледь не кожного вечора аншлаг. Часті відвідувачі – пацієнти-військові, які тут знімають стрес. Нерідко алкоголь приносять у шпиталь друзі та навіть родичі бійців. Лікарі забороняють такі візити, але відвідувачі вважають, що самі краще знають, як загоїти душевні рани вояків.
Та алкоголь не лікує психологічні травми, тільки їх посилює, запевняють психологи. Частина людей уже до травм вживала спиртне, але є військові, яким добрі люди підказують шлях через склянку. «Це така саморуйнуюча поведінка, яка є характерна для людини в посттравматичному стані», – пояснила координатор Кризової психологічної служби у Львові Оксана Наконечна.
Насилу залазити в душу поранених бійців не завжди варто. Після поранень та травм військові втрачають сенс життя та перестають думати про майбутнє. Вивести людину з такого стану можуть лише фахівці-психологи.
«Я чую заклики навіть по телебаченню від людей, які кажуть: ідіть в шпиталь, потримайте того пораненого за руку, поговоріть з ним. Але ви не знаєте, що в того пораненого на душі, що з ним відбувається. Ви прийшли, потримали, поговорили, задовольнили своє его, ви ж помічник, і пішли. А в людини запустилася емоційна реакція», – розповіла Оксана Наконечна.
Сухий закон був звичним способом життя для українських повстанців, згадує упівець, охоронець генерала Шухевича Любомир Полюга. Гасла: «У здоровому тілі здоровий дух», «Борець за волю не вживає алкоголю», «Борець за Україну не вживає нікотину» – це не порожні слова, а правила життя бійців Української повстанської армії. Подібний сухий закон у походах, попри веселий образ, був і в запорізьких козаків. Тож до них варто прислухатися.
Українським військовим зараз все ж легше, ніж невизнаним повстанцям-упівцям, які воювали в часи, коли їх на кожному кроці підстерігав ворог, переконана упівка Дарія Полюга: «Держава і люди про наших військових-героїв не забудуть, вони увійдуть в історію, їхні імена згадуватимуть у школах».