А от, припустімо, обороняють війська якийсь аеропорт. Усе не так просто. Тобто не просто обороняють за наказом командування. Бо є там батальйони, які діють на свій власний розсуд, і, строго кажучи, командування їм у ствол не вперлось, висловімось так.
А з іншого боку, у них є "горизонтальні зв'язки" з артою, яка десь там у піску, пардон, в пісках стоїть і пострілює. Тобто коли пострілює, а коли й ні. Це теж залежить ну від дуже багатьох чинників. Наприклад, від наявності боєзапасу. Або від ротації. Або ще простіше: командира перекидають на іншу ділянку, а в нового командира "горизонтальних зв'язків" по першому часу нема.
А тим часом іде торгівля. Умовно кажучи, "вони" не лізуть в Маріуполь, а "ми" не мочимо з піску всілякі точки вогнепальні.
І врешті-решт, звісно, виходить так, що наш мусять із аеропорту виходити, бо торгівля скінчилася.
Але вголос цього ніхто не визнає.
І офіційна влада опиняється в пастці, бо й визнати вивід не можна, і не визнати не можна теж. У кожному разі виникає питання: а на фіга там наші гинули? І це - питання до влади, хоча, таке от диво, якраз офіційна влада їх до цього не змушувала.