Чи не у кожному інтерв’ю Богдан Ступка згадує - він зі Львова.
У його рідній 28-мій школі дотепер зберігають шкільний альбом з його фотографією. Дитинство Богдана Ступки минуло у Львівській опері, бо тут у хорі співав його батько. Щоразу бачив, як відкривалася завіса, бо дивився виставу з-за куліс.
“Діти артистів балету ходять на балетні вистави, за кулісами чи в залі, діти артистів опери чи хору ходять на репетиції і вистави оперних вистав, отже Богдан Сильвестрович, маленький Богданчик за кулісами слухав опери”, - каже керівник літературно-музичного відділу Львівської Опери Надія Труш.
Дотепер пам’ятає, з яким трепетом слухав львівських виконавців. Наступні роки пов’язав із театром імені Марії Заньковецької. Тут закінчив акторську студію і створив свої перші ролі.
“Серйозно, це школа, це дуже гарна школа. Чому? Тому, що це були люди мистецтва, вони займалися більше мистецтвом , а не плітками. Бо плітки будуть існувати. але це є другорядне. Як казав Данченко, ніколи не займайся плітками, ніколи не доказуй в буфеті, в гримувальні на вулиці... Доказуй тільки на сцені, вийди і зіграй”, - каже народний артист України Богдан Ступка.
Таїсія Литвиненко не раз була його партнером по сцені. Глядачі дотепер пам’ятають легендарне тріо Литвиненко-Ступка і Стригун в "Украденому щасті".
Може вголос про це не говорять, але коли Ступка був на посаді міністра культури, він врятував театр Заньківчан. Тоді фінансування не було і трупа просто розбігалася.
“Я сів і тихенько йому сказав: Богдане, наш театр гине. І якщо ти зараз не приймеш рішення, про яке я прошу, якщо можна. І Богдан Сильвестрович, проконсультувавшись із спеціалістами міністерства культури,він вирішив те, що мав всупереч чинному законодавству. Він зробив перший і найголовніший крок, щоб театр повернув собі статус національного”, - каже директор театру ім.М.Заньковецької Андрій Мацяк.
Львів’яни вітають свого земляка.