Минає рік від часу окупації Криму Росією. ZAXID.NET попросив актора та режисера, заслуженого артиста Криму Ахтема Сеітаблаєва розповісти про його фільм "Хайтарма", Крим та нові проекти.
"Хайтарма" - перший кримськотатарський художній фільм і перша художня картина про депортацію кримських татар. Ахтем Сеітаблаєв є не лише режисером-постановником, він також зіграв роль льотчика, національного героя кримських татар Амет-Хана Султана. Фільм створений на основі реальних подій і розповідає про сталінську депортацію кримських татар у травні 1944 року.
Ваш фільм віртуозно поєднав риси авторського і глядацького кіно. Це було первісною задумкою? Загалом якому кіно ви надаєте перевагу?
Дякую вам за вашу оцінку, але кіно ми знімали в першу чергу для глядачів. З багатьох причин. Насамперед, це перший фільм про кримських татар і фільм, зокрема, розповідає мабуть одну з найтрагічніших сторінок в історії кримськотатарського народу, а саме про депортацію. Тому, передусім, фільм задумувався для глядачів.
Те, що, напевно, можна назвати авторським елементом у нашому кіно, то це, скоріш за все, бажання знімальної групи наголосити, що Крим у нашому фільмі - дійова особа. І тому у картині досить багато натурних планів, фільм починається з танцю, з повітряних зйомок. Мені хотілось розповісти, наскільки прекрасною є наша земля і наскільки боляче її втрачати.
В першу чергу ми хотіли віддячити тим нашим старцям, які вижили в період депортації, які дали життя нашим батькам, а потім і нам, і зробили все можливе, щоб ми повернулись. І, звичайно, ми хотіли розповісти якомога більшій кількості людей про те, що, по-перше ми такі є - кримські татари.
На превеликий жаль, про кримських татар знали дуже мало в Україні, не кажучи вже про світ. Ми були якоюсь п’ятою колоною, принаймі так нас представляли більшість ЗМІ. Ніби ми вічно чимось незадоволені. Мабуть такою є воля Всевишнього, щоб ми всі разом в Україні (а кримські татари у більшості бачать себе громадянами України) пережили страшні події, всі разом пройшли через це і нарешті навчились поважати один одного, чути один одного.
Якщо говорити про мої смаки, то я люблю різне кіно, і так зване авторське кіно зокрема. Я не завжди можу погодитись з тим, що пропонують на території авторського кіно наші українські режисери, але погоджуюсь з китайським прислів’ям, що “мають цвісти усі квіти”. Тільки в цьому виникне гармонія.
На жаль, останні події знову актуалізували ваш фільм. Чи дійшов він до глядача так, як ви би хотіли?
З точки зору режисера мені гріх жалітись, тому що у фільму досить успішна фестивальна доля, був прокат в Канаді, в США, в Польші, в Туреччині, в Україні. Мене дуже тішить, що в Італії фільм рекомендовано для перегляду в школах. Я би мріяв, щоб схожа доля фільму була й тут - в Україні. Щоб він був рекомендований до перегляду в школах поряд з багатьма іншими фільмами. Легка образа в мене, звичайно, залишилась на оскарівський комітет за те, що в 2012-му році наш фільм не висунули. Я доволі холоднокровно ставлюсь до власної творчості і, зокрема, до цього фільму, та думаю, що певні шанси у нас тоді були. Хоча сталось, як сталось.
А з точки зору людини, звичайно, мені боляче, що фільм знову став актуальним, але я вірю: в мене немає жодного іншого інструментарію, окрім моєї професії і крім моєї власної віри в те, що все повернеться туди, де має бути.
Оскільки вже ви заговорили про оскарівський комітет, то цього року знову він спричинився до гучного скандалу. Як, на вашу думку, можна виправити ситуацію, щоб Україна не "пролітала" постійно із "Оскаром" через оскарівський комітет зокрема?
Щоб виправити ситуацію, насамперед потрібно знімати більше фільмів, а потім, мабуть, потрібно змінити склад оскарівського комітету, при всій повазі до тих людей, які там є зараз. Мені здається, що має бути достатньо широке публічне обговорення, достатньо широке публічне висування. Тому що, на прикладі фільму "Хайтарма", я знаю, що там половина людей навіть не була присутня на обговоренні, а деякі члени просто вийшли в знак протесту, коли продавлювали інший фільм. Саме продавлювали. Напевно, в чомусь, хоча я і не можу нічого стверджувати, ситуація було схожою і цього разу, хоча, як на мене, фільм "Поводир" - це достойна робота, зріла робота Олеся Саніна. Проте, щоб не виникало таких от скандалів між творцями, яких і так мало в Україні, напевно, потрібно подумати, як зробити цей процес максимально відкритим. Зрештою, навіщо винаходити велосипед. Вже є система голосування, яка добре відлагоджена серед американських кіноакадеміків. Загалом, це показник усіх тих непростих процесів, які відбуваються в нашій культурі.
Якщо повертатись до "Хайтарми", ваш герой - реальна людина, відома людина і при цьому ви його змальовуєте дуже романтичним і дуже привабливим. Що в образі Амет-Хана Султана є реальним, а що привнесли ви?
Фільм "Хайтарма" на 90% документальний. Я це стверджую, бо в підготовчий період ми провели дуже ретельну роботу, зокрема і в російських архівах КДБ. Більше того, після прем’єри фільму в 2013 році, в Криму відбувся так званий кримський політологічний клуб, де були присутні люди, як зараз прийнято говорити, з іншою думкою. На цій зустрічі наш фільм пропісочили буквально покадрово на предмет відповідності історичним реаліям. Зрештою, ми ще на рівні сценарію усвідомлювали, що ми опинимось між Сциллою і Харибдою. З одного боку, під пильною увагою кримських татар, яким було дуже важливим найправдивіше висвітлення цих питань, з другого боку - людей з іншою думкою, які воліють не говорити в принципі про роль кримських татар під час ІІ Світової війни і взагалі про їх право на існування.
Фільм базується на спогадах, на документальних фактах, але в першу чергу - це художній фільм і певна доля художнього домислу там є.
Щодо романтичності героя, то не варто забувати, що у 44-му році Амет-Хану Султану, вже герою Радянського Союзу, було 24 роки, як і його друзям. Вони пішли на війну зовсім хлопчаками і, таке от гусарство, бравада були способом не скотитися у депресію та перемогти страх. До того ж вони льотчики, військова еліта. От і хотілось розповісти про те, що він - дитина своєї ж землі. Тому і певну долю романтизму ми не вважали зайвою.
Чому глобальна трагедія цілого народу передана вами саме через цього персонажа?
Для кримських татар Аммет-Хан Султан є кимось на зразок Вільяма Волеса для шотландців. Потім, мені здалось, що з точки зору драматургії, це дуже хороша історія. Людина є героєм Радянського Союзу (до речі, до кінця війни він став двічі героєм), захищаючи велику батьківщину, захищає і малу. Він звільняв Крим, що для нього є знаковою ситуацією. 9 травня 1944 року було звільнено місто Севастополь, він брав у цих подіях безпосередню участь у складі 9-го полку винищувачів. І в цей самий час ця батьківщина знищувала його народ, його родину, його батьків. З точки зору драматургії, мабуть, важко придумати щось драматичніше. Цю історію знає майже кожен кримський татарин і кожний кримськотатарський хлопчик в дитинстві бавиться в Амет-Хана Султана, і я не був винятком. Тому, як тільки в мене з’явилася мрія про фільм, я навіть не сумнівався, що розповім саме цю історію.
Ви були ведучим проекту "Хоробрі серця". Такий проект, як мені здається, не може бути випадковим. Що він для вас означав?
Найголовнішим була можливість дізнатися про таку кількість справжніх людей. Людей з великої літери. Проте я відчував таку велику відповідальність, що не одразу погодився бути ведучим. І у підсумку це дало мені можливість ще раз переконатись в тому, що у нас все буде добре, тому що в нашій країні є такі от люди.
Ваш земляк та колега Олег Сенцов все ще перебуває в ув'язнені і кінематографісти усього світу намагаються його підтримати. Чи може кіно хоч якось вплинути на ситуацію?
На жаль, фашист на прізвище Путін не просто хворий. Він спеціально, на прикладі таких людей, як Олег Сенцов, показує, що буде з будь-якою інакомислячою людиною. Це для нього показовий виступ. Сенцова призначили терористом і на його прикладі, на прикладі Надії Савченко, вони показують, що буде з тими, хто не погоджується з ними. На превеликий жаль, персонаж, який сидить в Кремлі не має навіть залишків сумління. Адже люди по всьому світу, зокрема і в Росії, просили звільнити Олега. Він на це не реагує. Тому, скоріш за все, якщо говорити про найбільш песимістичний варіант, то, звичайно, поки живий цей фашиствуючий кремлівський діяч, такі люди, як Олег Сенцов будуть сидіти у в’язниці.
Як ви ставитесь до сотень російських діячів культури, які підписали лист стосовно Криму?
З одного боку мені боляче, бо частину з них я знаю достатньо близько. Дехто з них знімався в моїх фільмах. Звичайно боляче. Боляче, дивно.
Коли я був у Росії на врученні "Ніки", я зустрічався з людьми, які ніби є моїми друзями. Вони казали: "От мозгами я розумію, що щось неправильно відбувається, а в душі мені добре, що Крим наш". Це люди, які працюють не один десяток років на телебаченні. Журналісти.
Де ці всі люди народились, де вчились, хто їх мами, батьки, де їхні діти, де живуть діти всіх персонажів, які кричать про гейропу? Де вони живуть? Де жила до недавнього часу донька Путіна? Куди їздив Кисильов після того, як розповідав, що гейропа всіх погубить? Чи не в Амстердам? Хто вони? Для мене, щиро кажучи, це якісь моральні уродці, які користуються всіма благами західної цивілізації, починаючи від телефонів, закінчуючи програмним забезпеченням чи телевізорами. І ця бензоколонка вважає, що має право диктувати нам, українцям, як нам жити у власному домі!
Проте після того, як в Росії піднявся долар, вони почали усвідомлювати, що за "Кримнаш" доводиться платити з власної кишені. Тому, думаю, ця істерія, укол в голову "кисильовщиною" чи власним непереборним бажанням почувати себе надлюдьми, минеться. На жаль, похмілля буде дуже гірким. У Адольфа Гітлера підтримка була ще більшою.
Над чим ви працюєте зараз?
Я ніколи і не кидав роботу в театрі. Маю честь їздити з антрепризною виставою Ади Миколаївни Роговцевої, також продовжую працювати в театрі "На Лівому березі". Звичайно, є багато мрій, вже оформлених у вигляді сценаріїв. Сподіваюсь, ми отримаємо фінансування від Держкіно для своїх кінопроектів. Дуже хочу зняти фільм по наших "кіборгів". Завдяки передачі “Хоробрі серця” я з деким із них знайомий особисто. Вважаю, що буде злочином не зробити про них кіно. І злочинно не розповідати нам самим, українцям, про нас самих. Тому мрій багато, але на все воля Всевишнього.