В Ірані тривають заворушення після смерті 22-річної Махсі Аміні, яку, ймовірно, закатували функціонери поліції моралі за публічне відкриття волосся. Демонстрантів підтримали активісти з колективу Anonymous та Ілон Маск.
Поки світ зосереджує увагу на позиції іранських протестувальників і жорстокому поводженні силовиків, іранські державні ЗМІ повідомляють про багатотисячні контрдемонстрації в центрі Тегерана. Після переходу за посиланням на вебсайті одного з урядових інформаційних агентств з’являються фотографії сумних, втомлених людей середнього віку, які без особливого ентузіазму ставляться до свого обов’язку захищати Ісламську Республіку. Наскільки вони відрізняються від натовпу кипучої емоціями молоді, яка кричить на озброєних поліціянтів, часто змушуючи їх відступати. «Революція» – це все-таки загучне слово, тому я спокійно дивлюся на фото прихильників влади, щоб побачити якісь емоції в цьому сірому натовпі. Тим часом сторінка оновлюється, з'являється напис перською мовою: «сторінка, на яку ви хочете вийти, наразі недосяжна».
У протестуючих іранців немає лідера, хоча в соціальних мережах їх закликає до боротьби, зокрема, син останнього шаха Ірану, принц Реза Пахлаві, журналістка, що роками бере участь у створенні антиурядових ЗМІ, Масіх Алінеджад, яка характерно з’являється на публіці з квіткою у своєму розпатланому волоссі, лідерка народних моджахединів Марджам Раджаві, яка завжди носить хустку, з-під якої не стирчить навіть пасмо волосся. Вона закликає іранських студентів боротися за свою свободу. Для неї, як і для багатьох інших іранських жінок, хустка є елементом ідентичності, а не символом гноблення.
Усі троє живуть за межами Ірану, вони зуби з’їли за роки безрезультатного спротиву, і хоча в колах постреволюційних емігрантів вони впізнавані, в Ірані люди лише посміхаються, коли чують їхні імена. Спротив, який ми бачимо на вулицях Тегерана та інших міст, – це сила, натхненна зсередини – сила маси молодих, жвавих жінок, які хочуть моральної свободи, і добре вбраних, спортивного вигляду чоловіків зі середнього класу, які (принаймні поки що) не бояться вуличних сутичок з поліціянтами. Якщо не брати до уваги символічну фотографію Махсі Аміні, смерть якої змусила іранців піднятися на акції протесту, рух спротиву владі досі не має ні лідера, ні обличчя. Крім того, протестувальники часто закривають обличчя масками – постковідним надбанням світу.
Відсутність лідера та маска на обличчях підштовхує до асоціацій з Anonymous – міжнародною групою активістів, яку в Польщі пов’язують переважно з хакерськими атаками на сайти та бази даних Кремля. Вони описують себе як глобальний децентралізований колектив, який виступає проти обмеження громадянських свобод і прагне справедливості. Одне з їхніх гасел звучить так: «Громадяни не повинні боятися своїх урядів. Уряди повинні боятися своїх громадян». Це ідеально вписується в настрій іранської вулиці, особливо тому, що Anonymous протягом кількох днів зосереджували свою діяльність на Ірані, на підтримці молоді та бунтарів у цій країні шляхом хакерських атак на урядові сайти, допомоги протестувальникам з доступом до Інтернету. І велика інформаційна кампанія в Інтернеті здається важливішою за заклики до спротиву Алінеджад, принца Пахлаві й Раджаві разом узятих. Іранці пишаються відчутною підтримкою Anonymous, про що свідчать їхні численні коментарі в соціальних мережах. Сини й доньки гордої нації, які розуміють силу нових технологій, хочуть, щоб на них звернув увагу світ. Навіть якщо nomen omen залишаться анонімними.
Під постом держсекретаря Ентоні Блінкена про інтернет-цензуру в Ірані, Ілон Маск коротко та у своєму стилі написав у Twitter: «Активація Starlink». Наступного дня контакт з друзями в Ірані знову став можливим. WhatsApp залишився заблокованим, але, наприклад, месенджер Viber (четвертий за популярністю у світі після WhatsApp, Messenger і Telegram) або Instagram вже запрацювали. Світ скинув завісу темряви, яку влада Ірану намагалася надіти на голови своїх громадян.
Іран онлайн
У мене є друзі в Ірані з різними політичними переконаннями – проурядові, нейтральні та затяті противники Ісламської Республіки. Я переживаю за всіх, тому як тільки це стає можливим, я надсилаю повідомлення та починаю розпитувати про їхнє здоров’я та чи вони в безпеці. Перший респондент відповідає коротко: «Інтернет нам відімкнули, в іншому все нормально». Через деякий час додає: «Я в це не втручаюся, але чекаю і спостерігаю в мережі, що буде далі». Коли я зауважую, що всі починають свою відповідь з теми відсутності доступу до Інтернету, все стає на свої місця.
Далі йдеться про хустки, які спадають з голів іранок, – символ боротьби проти поневолення не лише жінок, а й усього суспільства з моменту запровадження шаріату як офіційної правової системи Ісламської Республіки. Крім того, можемо зауважити, що давні активісти опозиції та затяті вороги Ісламської Республіки у вигнанні не виглядають для іранців лідерами. У самому Ірані на чолі протестів немає харизматичних фігур. І на думку іранського суспільства, незалежно від політичних поглядів, основною проблемою є необхідність доступу до Інтернету. Попередні протести в Ірані посилилися завдяки сервісам обміну миттєвими повідомленнями, таким як Telegram і WhatsApp, тому влада навчилася швидко реагувати. ІТ-фахівці режиму готові 24 години на добу до відімкнення мережі по всьому Ірану.
Чи можуть згадані лідери еміграції в окресленій реальності допомогти іранцям? Найімовірніше, не дуже. Іранські активісти можуть лише апелювати. Алінеджад може закликати скандинавських дипломатів, точніше дипломаток, які працюють у місцевому дипломатичному корпусі, не носити хусток, їдучи до Ірану. Раджаві, яка не має проблем з хусткою, може закликати студентів боротися за свободу та демократичну систему. Але хто побачить їхні відео онлайн, якщо Інтернет буде відімкнений по всьому Ірану? Іранській вулиці, яка сьогодні кипить, і потенційній революції можуть допомогти Anonymous та Ілон Маск.
Ісламська Республіка може бути ізольованою в міжнародному просторі або влада може навмисно ізолювати країну, але суспільство назавжди залишиться частиною цифрового світу, і немає значення, чи існує однополярний порядок із глобальним шерифом з Вашингтона чи багатополярна система, про яку мріяла влада Ісламської Республіки, з Іраном у ролі однієї з наддержав. Значна частина іранського суспільства – і це стосується не тільки наймолодших – інтенсивно живе в цифровій сфері, незважаючи на обмеження. За даними Світового банку, іранське суспільство користується Інтернетом більше, ніж, наприклад, поляки. Мобільні додатки, обмін миттєвими повідомленнями, фінансові послуги в смартфонах, транзакції, що здійснюються в криптовалютах, є їхнім хлібом насущним. Завдяки вмінню навігації в Інтернеті протягом багатьох років іранці протистоять як діям свого уряду (наприклад, державна цензура), так і незручностям, які виникають, скажімо, через санкції США, накладені на Іран (оплата закупів за кордоном). Суспільство з таким досвідом має в руках могутню зброю, і якщо уряду не вдасться вибити її, то досі міцні основи системи Ісламської Республіки можуть справді завалитися.
Це ще не революція
Але не забуваймо про роль, яку відіграють іранські традиціоналісти та консерватори переважно з провінцій, менших міст і так званих нижчих класів. Вони за своєю суттю вразливі до таких гасел, як «Ворог хоче розпочати громадянську війну», які зараз намагається накинути уряд Ісламської Республіки. Вони хоч і не виявляють особливого ентузіазму, але все одно стоять за владою, бо, звичайно, бояться нової реальності. Та чи вистоять вони? Адже останніми роками влада так мало може їм запропонувати. Коли рівень бідності стабільно зростає з 2018 року, а продукти харчування та інші товари дорожчають зі загрозливою швидкістю. Коли, незважаючи на пропагандистські повідомлення державних ЗМІ, більшість людей сумніваються та очікують, що країну чекає подальша міжнародна ізоляція. Водночас завдяки доступу до Інтернету всі почули про наближення світової кризи. Якщо зараз важко, то що буде через пів року-рік, якщо не буде укладено ядерну угоду і не вдасться домогтися вільного експорту нафти? Ситуація в Ірані кепська, особливо після інформації про поставку до Росії бойових дронів та загибель 22-річної дівчини, яка не хотіла поправити хустку, через що в країні спалахнули масові протести.
У світі існують інші, можливо, навіть більш репресивні режими, ніж Ісламська Республіка Іран, які Західний світ терпить, оскільки вони не кидають відкритого виклику Сполученим Штатам і не хочуть будувати альтернативну модель глобальної трансформації. Так кажуть про місцевого суперника Ісламської Республіки – Саудівську Аравію. Крім того, попередня влада Ірану була не кращою: функціонери шахського режиму силою зривали з жінок хустки. Вільна людина, в принципі, не повинна почуватися пригніченою власною державою. А по-справжньому вільними сьогодні іранці почуваються лише в Інтернеті.
Вночі настрій бойовий – 20-річні, виховані на героїчних сценах із фільмів Netflix, виїжджають у місто, як на війну. Я бачу неозброєним оком натхнення, взяте з епічних блокбастерів, у яких добро дає силу та колективно ламає зло, а свобода перемагає гнобителів – це, безперечно, глобальне послання, яке ідеально визначає сучасний Іран. Їм, здається, лідери не потрібні.
Однак якщо б в Ірані відбулися реальні зміни, якщо б Ісламська Республіка зазнала краху, то комусь доведеться взяти кермо у свої руки. Чи це буде хтось із нинішніх антиурядових активістів в еміграції? Я так не думаю. Можливо, якийсь відомий спортсмен, бізнесмен чи знаменитість? Сьогодні важко відповісти на це запитання. Одне можна сказати майже напевно: Іран не повинен стати більш радикальним у релігійному чи звичаєвому аспекті. Діалог і поступки з боку влади були б найбільш корисними, але на це марно сподіватися. Поки що протести та заворушення тривають, урядові сили не раз доводили, що можуть їх придушити. Це ще не революція.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Walka o hidżab i dostęp do internetu