Про потребу боротьби з корупцією в Україні зараз говорять так багато і часто, що мимоволі виникає запитання: коли ж засяє світло в кінці тунелю? Інакше кажучи, коли це зло в країні буде зведено хоча б до більш-менш прийнятного мінімуму?
Певне уявлення про тимчасовий чинник у цій справі можна почерпнути з практики новоствореного Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Закон про нього, нагадаю, Верховна Рада ухвалила 14 жовтня 2014 року. Документ набрав чинності через три з половиною місяці, але сам орган був створений указом президента лише 16 квітня 2015 року. На «розкачку» НАБУ знадобилося ще дев'ять місяців. Звісно, справа ця не найпростіша: відбір надійних детективів, закупівля обладнання та обмундирування, адже одних тільки шкарпеток для співробітників передбачили не менше трьох видів. Важливі завдання, що не кажи. Але порівняйте їхній масштаб і складність з тим, що НАБУ належить робити, і неважко буде зрозуміти, наскільки відрізняються маси Сонця і Місяця. Звідси – і відповідь на поставлене вище запитання.
Чи можна якось прискорити процес? Не тільки можна, а й треба. Правда, для цього українському суспільству належить засвоїти одну елементарну річ: чиновницька корупція у будь-якій країні існує не сама по собі – її уособлюють посадові особи держави. Тому українцям треба для початку вирішити, чи можна віддавати боротьбу зі злом в руки тих, хто його творить. Ну, віддати щось можна, та тільки чи багато користі буде? Справжня боротьба з корупцією в Україні ще навіть і не починалася, а перші тривожні дзвінки з приводу «борців» уже пролунали.
Таємні новорічні «подарунки»
Взяти хоча б указ №735/2015, яким президент України в останній день минулого року присвоїв низці чиновників спеціальні звання. Документ чомусь не розмістили, як зазвичай, на сайті глави держави, тому в ЗМІ його охрестили «таємним». Деяким журналістам довелося докопуватися до суті за допомогою своїх конфіденційних джерел в Адміністрації президента (АП). Тільки так вдалося з'ясувати, що серед «приголублених» Петром Порошенко числиться заступник генпрокурора України – головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Йому присвоєно звання державного радника юстиції II класу, яке відповідає військовому званню генерал-лейтенанта.
Звання держрадника юстиції III класу (генерал-майор) указом присвоєно 30-річному заступнику глави ГПУ – керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назарові Холодницькому. Такий же «подарунок» до Нового року отримав ще один заступник генпрокурора – Роман Говда. Раніше 36-річний виходець з Львівщини очолював прокуратуру Одеської області й нічим примітним там не запам'ятався.
Треба сказати, що всі троє з названих законників до виходу названого указу вже мали класні чини. Матіос, наприклад, значився генерал-майором СБУ, старшим радником юстиції. Холодницький і Говда теж були старшими радниками юстиції. Яка була потреба саме зараз підвищувати їм звання? За які заслуги? Чому таємно? Питання далеко не порожні. Наприклад, під час перебування Матіоса головним військовим прокурором оборонне відомство не перестало бути махровим корупційним кублом, а винні за загибель сотень солдатів в гучних «котлах» під Дебальцевим та Іловайськом так і не були притягнуті до відповідальності.
Акція протесту, проведена 1 лютого під АП бійцями, котрі вижили в тій м'ясорубці, й родичами загиблих – це передусім наслідок недоробки або деяких умисних дій військових прокурорів. За таке треба не звання підвищувати, а притягати до відповідальності.
Прізвище замгенпрокурора Говди також ніколи широко не лунало серед твердих і непохитних прихильників боротьби з корупцією в наглядовому відомстві. Прізвище замгенпрокурора Давида Сакварелізде звучало, його колеги Віталія Каська – теж. А ось про Говду громадськість знає лише те, що він теж претендував на посаду антикорупційного прокурора і що його, як писали ЗМІ, дуже наполегливо «просував» Віктор Шокін. Той самий одіозний законник Шокін, якого навіть у США вже давно вважають головним гальмом реформи ГПУ. Дійшло до того, що, згідно з повідомленнями, його відставку з посади генпрокурора західні партнери України готові вважати виявом боротьби з корупцією... Рекомендація такого чиновника говорить сама за себе.
Ну, а про Холодницького навіть і думати наразі не варто. Людина тільки-но прийшла на нове місце. Дайте йому хоч трохи попрацювати!
Можна було б тільки здогадуватися, якими міркуваннями керувався президент, обдаровуючи великими «зірками» двох сумнівних законників та їхнього колегу, який наразі ніяк себе не проявив. Але в названому указі є ще одна знакова постать: начальник особистої охорони Порошенка – Юрій Федоров. Журналістське джерело в АП поінформувало, що протягом останніх півтора року по лінії військкомату Федорову вже двічі достроково присвоювали звання – підполковника і полковника. Випадок вкрай рідкісний. З такою швидкістю надають звання лише за великим-превеликим блатом.
Тому давайте-но ми не будемо видавати себе за нетям і недотеп. Нехай чиновники, включаючи самих новоявлених генералів, кажуть що завгодно, а думаючим українцям варто чітко й однозначно розуміти: перед нами ті самі випадки «превентивного нагородження», які здавна входили в число прийомів «приручення» посадових осіб з контролюючих відомств та організацій.
Втім, організатори цих новорічних «подарунків», схоже, і самі розуміють, що втнули щось не надто привабливе. Тому й ховали зазначений указ від очей громадськості.
Екіпірування «от кутюр»
Тема корупції в Україні стала такою ж звичною, як прогнози погоди. Ніхто вже давно не дивується, що час від часу хтось із членів парламенту повідомляє про суми, які платять за голоси для прийняття потрібних коаліції законів. Наприклад, за словами нардепа Михайла Гаврилюка, деяким його колегам давали по півмільйона доларів за голосування за державний бюджет на 2016 рік.
ЗМІ також не раз повідомляли про багатомільярдні крадіжки в уряді. Після виходу таких новин мимоволі озираєшся на НАБУ: ну, коли ж ви, друзі, почнете діяти? Коли нарешті здивуєте співвітчизників арештами високопосадовців, корумпованість яких мало у кого викликає сумніви?
І НАБУ здивувало-таки. Правда, не гучними справами й арештами, а карколомними витратами на екіпіровку свого спецназу. Обійшлася вона приблизно в два рази дорожче за повне обмундирування бійця АТО. Випадок з розряду клінічних, тому наведу кілька прикладів. Комплект термобілизни – 2524 гривні, футболка з коротким рукавом – 1116, сорочка спеціальна річна – 1696, взуття зимове – 5536, костюм спортивний вологозахисний – 6000, кросівки бігові – 3320...
«Для нашого спецназу ми закупили три види шкарпеток: літні, демісезонні й зимові. Ціна літніх 126 гривень за пару, демісезонні 280 і зимові 373 гривні», – розповів журналістам заступник директора НАБУ Олексій Новак.
Вибирали дорогі бренди. Без тендерів. Грошей платників податків явно не шкодували... Такі факти наводять на думку про те, що над НАБУ, схоже, теж доведеться ставити деяких контролерів.
Врахувати досвід Гватемали
Зрозуміло, турбує не тільки придбання брендової білизни для співробітників НАБУ. Незважаючи на деяке лакування фасаду, в Україні продовжують панувати давні порядки.
Виступаючи в грудні 2015 року на антикорупційному форумі в Києві, одеський губернатор, екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі заявив, що корупція пронизує всі сфери життя України. На його думку, з приходом нової влади корупція в країні тільки зросла, і так погано, як зараз, в Україні не було навіть за Януковича.
Оскільки президент-олігарх Порошенко не дає приводу засумніватися в тому, що кланово-олігархічна система в осяжному майбутньому не помре, варто подумати про те, як захистити створені антикорупційні структури від можливого «приручення». Звісно, українці можуть ризикнути і ще раз повірити політикам, які їх вже не раз обманювали. Але ризик дуже великий.
Кредит довіри нинішні «стернові» вже практично вичерпали. Як же бути? Невже все так безнадійно? Ні. Є гватемальський досвід боротьби з «білокомірцевим» хабарництвом. Придивитися до нього нещодавно порадив Джош Коґен, колишній співробітник Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), який займався менеджментом економічних реформ у країнах колишнього СРСР.
За оцінками Коґена, здолати корупцію в Україні можна, лише створивши спеціальний орган, який мав би ознаки міжнародного трибуналу. Такий досвід свого часу був апробований у Гватемалі. У цій країні завдяки спільним зусиллям уряду країни і ООН в 2006 році була створена і кілька років працювала Міжнародна комісія проти безкарності (International Commission Against Impunity in Guatemala – CICIG). При цьому уряд держави добровільно відмовилося від частини суверенних повноважень у всьому, що стосувалося боротьби з «липкими руками».
Отримавши унікальні повноваження, названий орган розслідував понад 200 справ за фактами корупції у вищих ешелонах влади країни. До відповідальності було притягнуто 160 великих чиновників, включно з колишнім і чинним президентом.
Звісно, в Україні, де впливові корупціонери майже повністю підім'яли під себе практично всі владні інститути, зокрема й Верховну Раду, розвиток подій за таким сценарієм здається малоймовірним. Однак можна піти шляхом часткового використання гватемальського досвіду: створити не аналог CICIG з реальними повноваженнями, а щось на зразок «Міжнародної комісії з контролю за боротьбою з корупцією в Україні».
Гватемальський повноважний антикорупційний орган, той самий CICIG, фінансували США. Нові політичні партії та громадські рухи України могли б звернутися до американської влади з пропозицією зробити те ж саме і щодо незалежного контрольного органу. Не громадського. Не вітчизняного – судячи зі складу нинішньої Ради, стовідсотково непідкупних людей в Україні буде дуже важко знайти, з огляду на укорінений менталітет. Для контролю за українськими антикорупційними структурами краще підібрати людей з-за кордону, таких, що навіть близько ніколи не були пов'язані з ким-небудь з політиків України.
Зробити так, щоб міжнародних контролерів українська влада чула, дуже просто. Для одужання іноді доводиться вживати гіркі ліки. Сьогодні Україна має велику потребу в позиках від МВФ та інших західних донорів. Як показали останні два роки, ця допомога вкрай слабо залежить від глибини і швидкості антикорупційних заходів, які обіцяє, але ніяк не може реально здійснити правляча коаліція. Не будуть же чиновники-злодії самі себе заарештовувати, а до різних «органів» грошові мішки можуть запросто знайти ключик. Є підстави вважати, що вже знайшли... Якщо активістам, які презентують здорову частину українського суспільства, спільно зі західними партнерами вдалося б знайти в цій справі золоту середину, країна стала б значно краще захищеною перед обличчям хитруватих дарувальників престижних «подарунків» і борців з корупцією, котрі охоче їх приймають. І тоді, можливо, засяяло б світло в кінці тунелю.