Якби раптом щось дуже велике здохло в лісі, і Міністерство освіти запитало у мене поради, хто би міг писати хороші посібники із зарубіжної літератури, то я би порадив Олександра Бойченка. Переконаний, що книжки його авторства мали би неабияку користь хоча б тому, що вони – читабельні.
Підозрюю, що у Бойченка теж є потяг до писання посібників, бо вже шукає цільової аудиторії. Але наразі замість можливого майбутнього грифу «Рекомендовано Міністерством освіти» на його книжці «Мої серед чужих» значиться: «Читацький путівник для дітей старшого шкільного та молодшого студентського віку».
Книжка вийшла у чернівецькому видавництві «Книги – ХХІ». Вона складається з невеликих текстів про видатних іноземних авторів. Як значено в анотації, не всі важливі для автора закордонні письменники презентовані у цій книжці, але всі згадані (за винятком одного) є для нього важливими». Перша частина цього уточнення теж, вочевидь, є натяком на потенції Бойченка як автора посібників, бо, мовляв, прочитав він багато і може писати й про інших, а не лише про тих, що вже написав. Тим більше, що колись був доцентом Чернівецького університету.
На одній із презентацій автор тлумачив назву книжки так, що закордонні письменники є для нього, як і для нас, зрештою, чужими, бо не українськими. Але серед них є такі, що близькі нам, а в цьому випадку – автору. І от про цих важливих і близьких написана книжка. За певними принципами, вона поділена на шість розділів.
Як можна припускати, основа всякої літератури – мислення, філософія, а вже відтак мовленнєве, філологічне вираження. Тож у першому розділі «Кілька орієнтирів» подано матеріали про філософів. Але позаяк це – ще не посібник, а лише путівник, то постаті вибіркові. Проте, і кожен зокрема, і в сукупності вони створюють позитивне враження і про себе, і про Бойченка, який їх склав до однієї обойми. Сократ, Кант і К’єркеґор, Ніцше і Юнґ, Ґєдройць і Колаковський. А поміж ними – імператор Марк Аврелій, прозаїк Камю, папа Іван Павло ІІ. Себто орієнтирами є не лише «професійні» філософи, а, власне, мислителі, які свій світогляд втілювали не лише у працях, а й у житті.
У цьому і подальших розділах стиль письма типово бойченківський, якщо ви його раніше читали. А як ні, то це передусім грайливий, веселий, дотепний виклад. Саме він спонукав до думки, що Бойченко міг би писати посібники. Цю думку підтверджує наступна риса книжки – фаховість, виваженість і притомність, що теж важливо для кожної людини, а тим більше – для людини, яка працює зі словом, вже не кажучи про людину, яка пише посібники. Третя хороша риса – поряд із оглядом і оцінкою праць, творчості того чи іншого автора йдуть цікаві випадки з їхніх життів. А це не лише розважає, а й дозволяє краще розуміти.
Другий розділ називається «Близький світ». У ньому йдеться про письменників різних часів з близького зарубіжжя із західного боку. Захер-Мазох і Кафка, Ґомбровіч і Мілош, Грабал і Задура, Зілагі і Стасюк, і ще багато інших, правду кажучи, не таких вже й відомих для українського читача, проте доволі видатних. Отже, таким чином Бойченко виконує просвітницьку місію, розповідаючи про письменників, яких варто прочитати, і, може, хтось і прочитає. А починається розділ з умовної рецензії на антологію німецькомовної поезії Буковини «Загублена арфа». За словами «рецензента», перекладач і упорядник Петро Рихло цим виданням реконструював «буковинський міф», зібравши під однією обкладинкою двадцяти чотирьох поетів – «наймодерніших модерністів» і «найтрадиційніших традиціоналістів», «але зібрані разом вони створюють відчуття якоїсь дивовижної цілісності Буковини».
У розділі «Старий світ», природно, – старий світ: Флобер, Рембо, Джойс, Гессе, Сартр, Ґолдинґ та ін. Здебільшого знайомі українському читачеві імена, а їхні твори навіть здебільшого читані. Натомість у «Дитячому світі», окрім Керола з Мілном, стрічаємо малознайомих Рене Ґосіні і Жан-Жака Семпе з «культовими» у Франції та Польщі історіями про Миколайчика, яких в українському перекладі нема, але, з описів Бойченка, варто, щоб були. Цікаві матеріали про книжки «Оскар і Рожева Пані» Еманюеля Шміта, «Маргаритко, моя квітко» Кристіне Нестлінґер та «Помаранчеву дівчинку» Юстейна Ґордера.
«Далеким світом» Бойченко уявляє Америку, тому в розділі під цією назвою найбільше – про американських письменників: Фіцджеральд, Гемінґвей, Кізі, Селінджер та ін. «Неблизькими» авторові «Моїх серед чужих» також видалися Маркес і Кобо Абе.
Відверто у бойченківській манері названо розділ з матеріалами про росіян (Лєрмонтов, Чехов, Мандельштам, Венедикт Єрофєєв, Довлатов, Віктор Єрофєєв, Пєлєвін, Помєранцев). Світ, у якому перебувають ці письменники, для автора не є ані близьким, ані далеким, а просто іншим.
Ось така структура і вміст книжки, такі Бойченкові «мої». Як на мене, цілком прийнятне видання для приємного і пізнавального читання. Тож, якщо зараз цей відгук хтось читає з Міністерства освіти, то можете сприймати його як рекомендацію і звертатися до Бойченка вже без моєї рекомендації. А за рекомендації Бойченка я сам з цікавістю звернуся до творчості присутніх у книжці раніше нечитаних мною авторів, чого й вам бажаю.