Сергій Романовський не змирився із ампутацією ноги після поранення на сході і тепер займається тим, що під силу небагатьом. Чоловік не уявляє свого життя без спорту та постійного розвитку.
«Людина, яка йде вперед і не бачить ніяких перешкод, це точно про нього, йому все одно, що на шляху, він йде вперед, я думаю, що він досягне всього, що задумав», ‒ так описує дружина Ірина свого героїчного чоловіка Сергія Романовського.
Командир взводу 80-ї бригади з перших днів війни — на фронті. У нерівному бою поблизу міста Щастя втратив ногу, але це лише додало йому духу та впертості.
«Ми наткнулись на велику групу їхніх військ, біля 30 чоловік, зав’язався бій, покликали техніку і вже при маневруванні «броні» мою ногу затиснуло між БТРами. Болі не відчувалось, було тільки розуміння що все, відстрибався», ‒ згадує боєць.
В цей час у Львові дружина чекала на Сергія із тримісячним малюком на руках. Каже, навіть й гадки не мала, що все настільки серйозно.
«Коли я подзвонила, він підняв трубку, мені здалось, що це зовсім не він говорить. В мене за 30 секунд все життя перед очима пролетіло, він мені не сказав нічого, сказав, що зламав ногу. Я навіть зраділа ‒ ну буде в дома тоді», – продовжує дружина Сергія Ірина Романовська.
Коли постав вибір між життям Сергія та ампутацією ноги, боєць наче зробив крок у нове життя. Сім'я стала головним мотиватором. «Повернувся додому, вдома дружина, маленький хлопчик, треба бути для нього прикладом, треба бути сильним чоловіком для своєї дружини, щоб вона відчувала себе не як покоївка, яка бігає, а як за коханим чоловіком», – стверджує Сергій Романовський.
Відтоді застати Сергія удома практично неможливо. Кросфіт, велосипед, служба у військовій академії, громадська діяльність та навіть власний бізнес. Військовий не лише загартовує себе, а й мотивує інших. Відтепер і нова мета ‒ взяти участь у тріатлоні. Для цього посилено займається у басейні, аби на весну відвідати один із етапів закордоном.
«Три-чотири рази на тиждень тренування, головне ‒ стабільно не забувати плавати, навіть якщо часу немає, проплисти кілометр-півтора, це дозволяє підтримувати форму і не втрачати відчуття води», – каже під час запливу Сергій.
Лише ввечері після тренувань та усіх справ три люблячі серця можуть присвятити час одне одному. «Мій син ‒ це моє все, моя родина ‒ це моє все, син ‒ це найбільша мотивація і стимул для продовження подальшого руху», – обіймаючи малого Давида каже щасливий боєць-батько.
Не шукати відмовки, а знаходити можливості ‒ такий рецепт успіху від завжди усміхненого Сергія Романовського. Адже усі бар'єри лише у голові.