Брак гідності

Та інші підстави зубожіння широкої політичної дискусії в Україні

19 червня

У попередньому тексті (див. «Загальмовані») ми розглядали питання про те, що саме може гальмувати якісний розвиток української соціально-політичної та ідеологічної сцени. Частково відповідь ми знайшли в тезі, що в нашій країні не працюють такі важливі механізми розвитку, як критика, самокритика та полеміка. Замість них процвітає демагогія, обмін монологами, безкінечне повторення політичного символу віри, а також ситуативна еклектична апропріація будь-якої риторики, яка є зручною на цей момент, що є родовою ознакою вітчизняного політикуму (див. «Сімейні цінності та дух феодалізму»). Суб’єкти цього процесу не здатні відділити себе від своєї позиції, зокрема моральної, свого образу та уявлень про світ. До цього додається відсутність сміливості говорити від свого імені: люди говорять від імені універсальних категорій, а не пропонують до обговорення власні думки.

Тож, безумовно, окремо варто розглянути нездатність відділити власну позицію від себе та свого образу, а також здебільшого від реальності як такої. Із цього випливає кілька важливих моментів. Перший, що критика зсуває своє вістря з тези на мовця. Тому подальша дискусія ризикує перетворитися на обмін «аргументами до людини», які вважаються логічними помилками, якщо застосовуються несвідомо, або демагогічними прийомами, якщо застосовуються свідомо. Отже, сама теза або інтелектуальна конструкція мовця може взагалі не заторкуватися: вона не критикується і не може бути ані доведеною, ані сутнісно спростованою, ані модифікованою під дією критики.

Другим важливим моментом є мисленнєва пастка, у яку потрапляє індивід, не здатний відділити свою позицію від себе. По-перше, критику його інтелектуальних побудов чи інтерпретацій дійсності він сприймає як особисту образу, а самого критика – як ворога (у боротьбі з яким усі засоби доречні). По-друге, зміна позиції для нього можлива тільки через глибоку особисту кризу. По-третє, наявна позиція підкорена особистому та обслуговує це особисте. Позиція має бути моральною, аби сам індивід міг почуватися добре. Якщо якісь практики індивіда виглядають як моральні у межах одного образу дійсності й аморальними у межах іншого, він обере перший образ, навіть якщо другий за низкою параметрів більше відповідатиме дійсності. По-четверте, позиція чи якась інтерпретація дійсності також стає маркером колективної ідентичності, яка відтворюється в колективі шляхом безкінечної мультиплікації – повторенням політичного символу віри. Не варто забувати також про те, що головними бенефіціарами всього цього процесу є еліти, які вбачають у такому повторенні основу для власної влади. Варто зауважити, що ці еліти не застраховані від епістемологічної кризи – ситуації, коли їхня «ідеологія панування» заважає їм бачити та реагувати на нові виклики.

Уже наведені моменти ускладнюють будь-які модифікації позиції. Крім іншого, в умовах, коли певна інтерпретація дійсності набуває особливої важливості для індивіда та колективу, вона оголошується самою дійсністю, а будь-яка інформація, що бодай частково відхиляється від цієї інтерпретації, – відфільтровується. До того ж антиподом до колективного «ми» конструюється образ колективного «вони», чия позиція малюється максимально несимпатичною та нелогічною. Згодом, навіть під час знайомства із текстами реальних опонентів, позиція співрозмовника редукується до цього загального образу, а будь-яка відмінність або губиться, або пояснюється в якийсь інший спосіб, наприклад, бажанням опонента ввести в оману. Так створюється закрита і самодостатня, а головне – статична система імперативів та уявлень про навколишній світ, не чутлива до більшості зовнішніх подразників, не здатна до розвитку.

Можна спитати: а до чого тут брак гідності?

Метафорично більшість вказаних вище факторів можна редукувати до браку поваги людей до самих себе. За небажанням відділити себе від своїх міркувань та уявлень може стояти недооцінка себе як індивіда, що не має безумовної самостійної цінності. Те саме стосується тенденції говорити не від свого імені, а від імені універсальних категорій та великих спільнот. За нескінченним колективним повторенням політичного символу віри може стояти власна непевність та страх залишитися наодинці перед незрозумілою реальністю чи перед колективом. За систематичною неповагою до опонента та його знеціненням можна угледіти брак поваги до себе, адже колективне «ми» (індивідуальне «я») багато в чому визначається образом «вони» («ти»). Про систематичне застосування брудної лайки, погроз, пересмикувань, пліток, брехні, демагогічних прийомів та інших «замінників» аргументації годі й казати, така поведінка в усі часи вважалася негідною у пристойному товаристві.

Певний «чистий тип» такого кшталту риторичних практик розвинувся з часом у такий специфічний жанр, як «тролінг», до якого іноді вдаються навіть здатні до критичної дискусії люди, в той момент, коли у них закінчуються аргументи. Він може набувати форму диверсії головних правил комунікації, форму клоунади і може бути доречним у ситуації зіткнення зі силами тоталітаризму чи авторитаризму, коли єдиним шляхом захисту чи спротиву залишається форма юродства та абсурдизм (зокрема, за спогадами радянських дисидентів, великий вплив на них мали тексти Хармса та Кафки). Також, будучи диверсією правил комунікації, він може набувати форму еклектичного та/чи агресивного намагання викликати в опонента певні емоції, ігноруючи сутнісний бік дискусії, переходити в нескінченне нагромадження порожнього тексту. Небезпека такої діяльності для її суб’єкта полягає не тільки в гальмуванні особистого розвитку (адже перевірити та модифікувати власні погляди, реагувати на аргументи іншої сторони фактично неможливо за таких умов), але й у деградації, оскільки бідність форми з часом визначає бідність змісту. Маска блазня приростає до обличчя, а під нею формується порожнеча.

Наостанок варто зазначити, що третім моментом, який випливає з нездатності відділити себе від своєї позиції та свого образу, є залежність рольової моделі від панівних образів культури, що належать до різних історичних нашарувань.

Про це ми поговоримо в наступному тексті, де йтиметься про образ ідеального лідера в контексті соціально-політичної та ідеологічної дискусії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Чемпіон світу з кульової стрільби допоміг львівським патрульним затримати порушника
«Нова українська школа»
Винуватець смертельної ДТП втік з лікарні у Львові
Головні новини Львова за 24 вересня
Петицію про заборону телеканалів «112 Україна» та «NewsOne» підтримали понад 14 тис. українців
«Міс Україна-2018» позбавили титулу. Виявилося, що вона місіс
Революція з людським обличчям
«Людині треба землі не так багато: два метри довжини і півтора метра ширини!», – Олег Синютка
Богатир Олексій Новіков встановив рекорд України на Lviv Fitness Weekend
«Національний корпус» відмежувався від нападу на анархістів у Львові