У п’ятницю, 24 червня, зранку стало остаточно відомо, що Велика Британія виходить з Євросоюзу. Більшість громадян країни, котрі взяли участь в четверговому референдумі проголосували за Brexit. Хоча деякі соціологічні служби зразу після закриття виборчих дільниць подавали цілком протилежні результати, та й букмекерські контори робили ставку на перемогу євроентузіастів.
Та все ж за вихід з Європейського Союзу проголосувало 51,9% британців (в абсолютних цифрах – це 17 410 742 виборців), проти — 48,1% (16 141 241).
Соціологи напередодні референдуму стверджували, що для перемоги Європи над Brexit необхідно, щоб на виборчі дільниці прийшло щонайменше 67 відсотків виборців. І тут знову вони помилилися: виборча активність становила аж 72% — найвищий показник в Об’єднаному Королівстві за останні 20 років – проте це не врятувало євроентузіастів від поразки.
Цікаво ще поглянути на розподіл голосів за історичними регіонами. Проти виходу з ЄС проголосувало більшість виборців у Шотландії (62% проти), Північній Ірландії (56% проти) та Лондоні (60% проти). За Brexit висловилася більшість мешканців Англії та Уельсу (по 53% за).
Якщо ж зробити віковий зріз прихильників і противників євроінтеграції у Великій Британії, то він виглядатиме так:
Як бачимо, головними євроентузіастами країни є молодь, що, зрештою, й логічно.
Під час референдумної кампанії головні суперечки між двома таборами точилися здебільшого навколо двох головних тем. Однією з них була імміграція. Багатьох британців нівроку налякала міграційна хвиля в Європі, мільйони прохачів притулку, котрі пробивалися через шенгенські кордони, розбрідалися Західною Європою й вже починали штурмувати Євротунель, який проходить під Ла-Маншем і веде до Туманного Альбіону.
Проте не лише нелегали турбували підданих королеви. Також і легальні трудові мігранти зі східноєвропейських країн-членів ЄС теж викликали обурення в британців. Польські, чеські, румунські сантехніки, будівельники, двірники тощо (котрі зрештою вже й не могли формально називатися іммігрантами в контексті статуту ЄС) влаштовувалися на роботу в Об’єднаному Королівстві, перевозили туди ж свої родини, змушуючи нервувати старожилів, котрим здавалося що новоприбулі займають їхній виробничий і життєвий простір.
Британському прем’єр-міністрові Девідові Кемерону на останньому саміті ЄС вдалося домогтися майже неможливого: вибороти для своєї країни ексклюзивне право урізати допомоги іммігрантам з інших країн ЄС. Здавалося б, проблему в основному вирішено. Утім прихильників Brexit це не переконало. Вони стверджували, що це лише напівзахід, що він не обмежить наплив іммігрантів, в тому числі й тих, хто їде тільки за соціальною допомогою.
Ще однією темою бурхливих суперечок був національний суверенітет. Прихильники виходу з ЄС виступали рішуче проти подальшої участі Великої Британії в «Сполучених Штатах Європи». Вони запевняли,що у Брюсселі не збираються відмовлятися від ідеї «європейської супердержави», в якій, буцімто, Об’єднане Королівство просто розчиниться, стане однією з провінцій.
І цю проблему Кемерону вдалося залагодити на саміті ЄС. Брюссель підтвердив право Лондона залишатися в стороні від подальшої інтеграції і навіть надав йому можливість відкидати загальноєвропейські законодавчі ініціативи. Але й тут євроскептики заявили, що цього замало.
Отже, як ми вже знаємо, євроскептики зуміли переконати в своїй правоті більшість британського населення. І що ж країну очікує далі?
Прем'єр-міністр Девід Кемерон вже заявив про свою відставку. Щоправда він очолюватиме уряд ще до жовтня. «Я не думаю, що для мене буде правильним залишатися тим капітаном, який вестиме країну до її наступного пункту призначення. Новому прем'єр-міністру належить запустити процес виходу країни з ЄС», – пояснив свій вчинок Кемерон, котрий завжди активно виступав за збереження членства Великої Британії в складі Євросоюзу. В одному зі своїх публічних виступів він навіть заявив, що якщо британці проголосують за вихід країни з ЄС, то це може поставити під загрозу мир в Європі.
Результати референдуму ще повинен затвердити парламент й надіслати відповідне звернення до Брюсселя. Але навіть після цього ще упродовж щонайменше двох років країна залишатиметься в Євросоюзі. Згідно зі статтею 50 конституції ЄС після того, як країна-відщепенець формально повідомить центральні органи Євросоюзу про намір вийти з його складу, повинен розпочатися процес перемовин, розрахований приблизно на два роки.
Після завершення перемовин Великій Британії доведеться змінити безліч законів і регуляцій, ухвалених на основі європейських законодавчих норм. Одночасно з цим Лондон мав би розпочати черговий раунд переговорів з Брюсселем про можливість укладення нового торгового договору. Скільки років піде на ці переговори, невідомо нікому.
Що відбуватиметься в самому Об’єднаному Королівстві? Зовсім не виключено, що дезінтеграційний імпульс вдарить і по самій країні. Принаймні ті землі, котрі виступали проти Brexit – Шотландія і Північна Ірландія – можуть самі запустити процедури виходу з Великої Британії.
Як ми пам’ятаємо, такий референдум відбувся в Шотландії минулого року. Тоді шотландці проголосували проти сепарації. Утім тепер умови стрімко змінилися й наступний референдум може мати діаметрально протилежні результати. Такий же референдум зможе провести й Північна Ірландія. Тож у разі позитивних результатів на обох референдумах Колишня Британська імперія може скоротитися до Англії та Уельсу.
Тим часом результати четвергового референдуму вже негативно вплинули на курс британської валюти й на світові біржі. Фунт стерлінгів одну ніч впав на більше ніж 10%. Це – найстрімкіше в історії падіння. Зараз за нього дають 1.36 долара США. Хоча напередодні, на тлі позитивних прогнозів щодо референдуму, фунт оцінювався в півтора долара.
Німецькі фондові біржі впали в п'ятницю зранку майже на 10%, індекс DAX 30 відкрився зниженням на 9,94%. Французький фондовий індекс CAC 40 впав на 9,63%. Британський фондовий ринок FTSE 100 після відкриття впав на 7,4%. При цьому знизилася прибутковість за 10-річним британським облігаціях. І це лише початок.