З тим, що до України на поїзді приїздять зарубіжні політики, ба навіть світові лідери (Шольц з Макроном, Джонсон, Сунак), ми вже якось звиклися. Зараз уже можна і повередувати – коли, мовляв, до нас уже Байден заявиться, тільки його, здається, і не було у столиці героїчно воюючої за західний світ держави. Втім, як виявилося, не тільки його.
Минулого тижня до України прибув із воістину історичним візитом міністр закордонних справ Держави Ізраїль Елі Коен. Історичним, бо досі представники цієї близькосхідної держави як могли оминали тему російсько-української війни. Практично всі можливі варіанти допомоги Україні ізраїльська сторона намагається не афішувати, навіть про надання технологій, пов'язаних із розумним сповіщенням про дрони і ракети, заявив український посол в Ізраїлі Євген Корнійчук.
Таку обережність з боку ізраїльської влади, як попередньої, так і нинішньої, можна зрозуміти. В Ізраїлю під боком Сирія, а в Сирії – російські війська. Далеко не найприємніше сусідство, прямо скажемо. Втім, ситуація у нинішній війні складається так, що відсидітися за маскою нейтральності (формальної чи фактичної) не вийде. Навіть Швейцарія, цей унікальний острівець «вічного нейтралітету» посеред Європи, близька до того, щоб порушити власні ж правила. Принаймні суспільство вже не проти того, щоби влада Конфедерації дозволила реекспорт швейцарського озброєння воюючій Україні. А це багато про що говорить.
В Ізраїлю ж із Україною після початку війни виявився спільний ворог. Це Іран, який забезпечує Російську Федерацію різноманітними безпілотниками (і, можливо, не тільки ними). Тож рано чи пізно, але Тель-Авів мав піти на зближення з Києвом. І врешті-решт відновити роботу посольства в Україні, що і зробив Елі Коен під час свого візиту. До речі, для порівняння – посольство США в українській столиці запрацювало ще у травні минулого року. Європейські ж амбасади повернулися іще раніше.
Але, звісно ж, головним у цьому візиті міністра закордонних справ Ізраїлю було не відкриття посольства. І, можливо, навіть не його заява про підтримку мирних ініціатив президента Зеленського в рамках ООН. Хоча і це також дуже сильний хід – оскільки у цих мирних ініціативах йдеться і про відновлення територіальної цілісності України (себто повернення Криму до справді – рідної гавані), і про покарання для агресорів. Але був під час візиту ізраїльського міністра ще один меседж, який ще треба буде оцінити. А оцінивши, використати його за призначенням, хай як цинічно це звучить.
Цим меседжем став сам графік українського візиту Коена. Якщо точніше – то ті локації, які він відвідав під час перебування в столичному регіоні. Звісно ж, це Буча, яка вже є обов'язковою програмою для будь-якого світового політика, що приїздить до воюючої України. І, звісно, як для будь-якого ізраїльського політика – Бабин Яр. В обох цих локаціях немає нічого дивного. Але досі ніхто з візитерів не поєднував ці два місця під час одного візиту.
Такий крок Елі Коена має велике символічне значення. Своїм відвідуванням буквально протягом кількох годин цих місць кривавих злочинів двох світових диктаторів ізраїльський посол фактично поставив їх на один рівень. І навряд чи такий збіг у графіку візиту є випадковим. Дипломати, якщо вони справжні дипломати, а не Сергій Лавров, дуже акуратно, пунктуально й обережно ставляться до подібних речей. Навіть представники дипломатичного корпусу Радянського Союзу розуміли ці нюанси своєї служби. Син легендарного радянського міністра закордонних справ Андрія Громико згадував в одному з інтерв'ю, якою негативною була внутрішня реакція його батька на хуліганську витівку першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова, коли той гепав черевиком по столу на засіданні Генасамблеї ООН.
Тож подібний збіг у часі й просторі цих двох назв – «Буча» і «Бабин Яр» – навряд чи є випадковим. Втім, за будь-яких умов цей меседж Україна має використати на свою користь. Бо ж ні для кого не секрет, що в Європі існує багато політичних сил, які, зокрема, борються і за відбілювання уже геть зіпсованої репутації Володимира Путіна. Той же Орбан, який постійно закликає до співпраці з країною-агресором. А праворадикали з «Альтернативи для Німеччини» навіть прямо заявляли під час обговорення законопроєкту про визнання Голодомору 1932-1933 геноцидом українського народу, що не варто порівнювати Путіна з Гітлером (мовляв, перший не такий вже й поганий).
І ось вам цей мовчазний, але від того не менш промовистий сигнал від тих, хто краще за всіх інших у світі знає ціну ігноруванню (і навіть потуранню) агресивної тоталітарної ідеології. Бабин Яр давно є світовим символом нацистських звірств. Таким самим символом рашистських злочинів стала тепер і Буча, яку від місця знищення київських євреїв відділяє заледве 20 км. І саме про це – про спорідненість двох трагедій, про схожість двох тоталітарних режимів і мав би просигналізувати світу такий жест Елі Коена. А Україна, яка прагне засудження кремлівського керівництва на новому «нюрнберзькому процесі», повинна повсякчас наголошувати на цьому. Використовуючи і подібні, ледве вловимі, але від цього не менш яскраві жести закордонних візитерів.
Назва «Буча» має стати для світу таким же зрозумілим без додаткових пояснень, як «Голокост», «Аушвіц». І «Бабин Яр», так. Тільки тоді, коли світове співтовариство зробить відповідні висновки – можна буде вважати, що наслідки Мюнхена-1938 та Бухареста-2008 (а це події такого одного порядку, що б тепер не розказувала «Чемберлен ХХІ століття» Анґела Меркель) успішно засвоєні і стануть реальним запобіжником на шляху чергового диктатора. А трагедії, на кшталт тих, які пережили єврейський та український народи, більше не повториться.