Добре, коли масові гуляння (а відповідно – і вихідні дні) влітку. Влітку можна гуляти по місту або виїхати на природу. Міліціонери влітку не мерзнуть, не нервують і лузають насіння, чатуючи на злісних правопорушників біля кущів і захаращених під’їздів. Пиво, солодка вата і морозиво особливо добре продаються саме влітку. Вуличні музиканти грають наживо на струнних інструментах. З концерту можна добратися додому пішки в супроводі веселого натовпу. Ідилія. Тому й добре, що свято Незалежності України припадає на 24 серпня, коли літо, а в організмі накопичилося достатньо вітамінів.
Цей день міцно увійшов в наш календар поруч із Новим Роком, днем міста чи храмовим празником. Бо, як казав класик, «ми народ великий і могучий, і випити ми можем …». Було б взагалі чудово, якби культура карнавалу набула в нас більшої популярності. 24 серпня особливо бракуватиме жонглерів, акробатів на ходулях і змагання шкіл самби.
Єдине, що псує свято – обов’язкові нагадування про себе з боку влади, опозиції і різних «активістів». Їм, в принципі, теж добре нагадувати про себе влітку. Ще й при святі. Адже глядачі з солодкою ватою і повітряними кульками завжди знайдуться – погода дозволяє, а черги за пивом і до платних туалетів створять ефект масовості заходу. Можна, наприклад, організувати оригінальний флеш-моб і цілком несподівано для глядачів скласти з волонтерів контури карти України, розгорнути найбільший прапор, виткати найдовший рушник і т.д. Навіть нафталінові мантри про блукання євреїв в пустелі 40 років (з яких 22! нами вже пройдено) звучать в цей день доволі терпимо.
Ось і цього разу політики не підвели – вітають народ України зі святом незалежності. І якщо від білбордів влади як завжди віє стабільністю і покращенням (ці два стовпи регіональної ідеології перекочовують від свята до свята, тому стилістично відрізнити Велику перемогу від Хрещення Русі, Великдень від 8 березня, а День Незалежності від Дня Матері непідготовленій людині неможливо), то об’єднана опозиція радує фонтаном креативу. Схоже, програма «врятувати Арсенія» стала мейн-стрімом і в оновленій «Батьківщині». Стилістично все як в старі-добрі фронтові часи: серйозні обличчя і глибока небанальна думка: «за незалежність треба боротися». Але хрестик, який проглядається між вишиттям на грудях в Арсенія Петровича – це рекорд. Так і хочеться крикнути – не єврей! І подякувати політтехнологам, що в чергове нагадали.
На черзі усні привітання. І в цьому жанрі провладні діячі теж грають з опозицією, як то кажуть, в одні ворота. Вони давно зрозуміли, як діє їхня мотивація на простий народ і куди їх в думках посилають глядачі на імпровізованих мітингах. Тому ні до чого не закликають, а просто бажають щастя, здоров’я, удачі, Божого благословення. Просто і ефектно, як професійний тамада на весіллі. Після такого і не пошлеш. Сиплють компліментами, справжнім хітом серед яких справедливо можна вважати перл «найбільшим багатством нашого краю є люди». Факт. Золото, а не електорат. Що залишається в цій ситуації опозиції? Не так вже й багато: «вороги зводять на манівці», «збулись віковічні прагнення українського народу до незалежності» та інше в тому ж дусі. Якось несвятково. Потрібний неординарний підхід, справжнє, а не вдаване «ходіння в народ». От якби Кличка в компанії молодих виборців після декількох кухлів пива затримали в кущах міліціонери, це був би прорив. Або Тягнибок нарешті привітав свій електорат в ефірі улюбленого радіо водії маршруток – Ретро-FM, і замовив «Огней так много золотых на улицах Саратова» - це теж був би прорив. З Яценюком складніше. Інтелігентам непросто під час масових гулянь. Вони виглядають на тлі веселого натовпу так само органічно, як окуляри з прозорим склом на обличчі нашого президента. Хоч з парашутом стрибай.
Але це все фантазії. Найкраще, що можуть зробити політики напередодні Дня Незалежності, це скоротити свої промови до мінімуму. «Будьмо!».
Теодор Спітюк