Була у мене сьогодні розмова з високопоставленим чиновником. Він поцікавився, що я буду робити якщо в Україні все буде погано.
- Треба робити все для того, щоб не допустити такий сценарій.
- А якщо зовсім погано буде? Думав куди поїхати?
- Мені нікуди їхати. І не хочу.
- Будеш тут вмирати?
- Буду тут жити!
- Погано, що у тебе немає "запасного аеродрому".
- Погано, що ти другий за два дні хто говорить про його необхідність. Не «запасний аеродром" треба готувати, а не доводити до його реалізації.
- Ти оптиміст.
- Не сперечаюсь. Це погано?
Так і розійшлися. Він з думками про те, що в разі колапсу треба мати місце куди він може звалити. А я з думками про те, що з таким настроєм можна накликати таки біду. Не запасні варіанти треба готувати, а кістьми лягає для збереження і відродження України. Кожен на своєму місці. Реалізовувати соціальний запит на СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Не конструювати проблеми, а усувати їх. Чи не імітувати бій, а битися. Тоді у нас все вийде. І нікому нікуди не доведеться їхати.