– У Дніпропетровську публіка «не з’їла» проекту: вона не розуміла, що відбувається, що їм показують. Ми багато розповідали про свято, про св. Миколая. У них не святкують День св. Миколая, у них є Новий рік, дід Мороз.
В останній день січня у Львові усі охочі могли побачити унікальний проект «По Рождеству». Його представили: митецький центр «Майстерня пісні», Національний музей у Львові ім. А.Шептицького та всесвітньовідомий німецький імпровізаційний перкусіоніст Клаус Кугель.
Ця програма поєднала українську народну колядку-щедрівку, сучасну імпровізаційну музику найдавніших інструментів-перкусій та мультимедійний проект «Споглядаючи ікону» на основі української ікони ХІІІ-ХІХ ст. з фондів того ж Національного музею. До кожної пісні було підібрано окремий візуальний ряд із фрагментів ікон, самі ж ікони були анімовані. Над анімацією працювали працівники Національного музею Остап Лозинський та Олександр Бриндіков.
Про ідею оживлення ікони, мультфільм на основі ікон з фонду музею в інтерв'ю ZAXID.NET із завідувачем сектору виставково-експозиційної роботи Остапом Лозинським.
- Звідки виникла ідея з «оживленням» ікон?
- Сама ідея прийшла доволі спонтанно. У червні минулого року ми отримали запрошення взяти участь у ІІ Всеукраїнському музейному фестивалі в Дніпропетровську. Були запропоновані певні категорії, якими можна було презентувати діяльність музею: проекти міні-експозиції, міні-виставок, мультимедійні проекти, робота музею з дітьми, громадськими організаціями, театрами. Ми почали міркувати, що ж таке придумати, щоби зайняти перше місце, бо чого ми поїдемо просто так? У нас виникло декілька ідей. Та, оскільки у 2006 році у нас була велика фондова виставка «Святий Миколай з житієм», ми вирішили повезти репринтну копію ікони святого Миколая з Горлиць. Саму ікону вести було не конче цікаво, з однієї сторони - ми не веземо оригіналу, бо для того, щоб його везти, потрібно відповідне забезпечення - вологісне, температурне, потрібно винаймати спеціальний транспорт, який має мікроклімат. Ми вирішили привезти репринтну копію, яку виготовили за досить цікавою технологією - але то тема окремої розмови. Думали над тим, як і чим можна доповнити експозицію. Думали над міні-презентацією, над слайд-шоу, а потім вирішили - порухати ікону, «оживити». У нас практично все було підготовлено: всі клейма, всі сцени з життя святого Миколая - ми вирішили зробити мультфільм. До цього фестивалю зробили дві серії мультфільму.
- Розкажи трошки більше про мультфільм...
- Увесь мультфільм планується з 20 серій. Там буде розповідатися про життя, а також діяння св. Миколая після смерті, адже відомо, що він був чудотворцем. Перші дві серії про народження і хрещення св. Миколая. Наступні серії присвячені життю святого Миколая: його висвячення в священики, єпископи, про добрі справи св. Миколая, які він робив під час свого життя, а також ті, які відбулися після смерті: врятування потопаючого Дмитрія, врятування потопаючого корабля, дуже цікавим є чудо св. Миколая - чудо про старця та килим. Всі ці сценки будуть також урухомлені. Мультфільм повністю створений на основі ікон, які зберігаються в нашій збірці, адже збірка Національного музею ім. А.Шептицького у Львові - одна з найбільших збірок ікон у світі, вона налічує близько 4 тис. експонатів. На основі цих ікон ми плануємо продовжити роботу над проектом.
- Як відреагували на цей мультфільм у Дніпропетровську?
- Сприйняли дуже добре. Хоч дніпропетровська публіка «не з'їла» цього проекту: вона не розуміла, що відбувається, не до кінця розуміла, що їм показують. А от, скажімо, працівники музеїв України, члени жюрі, діти, які приходили, були в захоплені. Ми багато розповідали мешканцям Дніпропетровська про свято, про св. Миколая. У них не святкують День св. Миколая, у них є Новий рік, дід Мороз. Ми розповідали, як у нас святкується, показували мультфільм, показували ікону. Працівники нашого музею спекли цікавих «миколайчиків» із медового тіста і роздавали всім охочим. Багато людей зацікавилися святом Миколая, брали рецепт «миколайчиків», щоби так само спекти їх своїм дітям. Якщо після цих зустрічей декілька сімей відсвяткувало свято Миколая цього року в Дніпропетровську, то це є великим поступом і нашою маленькою заслугою у популяризації свята Миколая на Східній Україні.
- Як так вийшло, що ви об'єдналися з «Майстернею пісні» і створили проект «По Рождеству»?
- Ми були знайомі. Вони ходили на наші виставки, ми - на їхні концерти. Час від часу виникали спільні думки про спільні поректи, розмови. Одного разу ми вирішили створити спільний проект «Ніч музеїв» у 2008 році.
«Майстерня пісні» має програму «Ірмоси», яку вони завжди виконують у церквах. Ми запропонували їм таке провести в Музеї на експозиції ікон XV ст. У «Ніч музеїв» ми спільно зробили два проекти: «Ірмоси» та проект, присвячений полтавській пісні. Це була безпрецедентна ніч в музеї, адже, за певними підрахунками, в цю ніч музеї відвідали від 2 до 3 тис. людей. Музей був відкритий до 1-ї ночі. Власне, відтоді ми почали робити спільні поректи.
Наступний проект був в межах Фестивалю середньовічної музики. «Богородичні напіви» були виконані в нас на експозиції ікон, а також був концерт, що називався «Коло козацької доби». Ми її доповнили експозицією, а також мультимедійним проектом, в якому використовували зразки вишивки, козацьких поясів, зібраних із різних збірок України. А мультфільм, присвячений святому Миколаю, озвучувала Наталка Половинка.
- Проект «По Рождеству» отримав багато схвальних відгуків...
- Щодо проекту «По Рождеству», то певні напрацювання вже були. Сама ідея виникла досить спонтанно, коли дівчата до нас прийшли і запропонували створити проект простий, але виразний за формою. Ми думали над сценічним оформленням. А потім працювали над візуальним рядом до кожної з пісень, які звучали на концерті. Праця була важкою, клопіткою, оскільки спочатку не було записаних пісень. Однак у підсумку вийшов продукт, який дуже добре сприйнявся у Львові: ми чули чимало добрих відгуків від людей, чию думку варто почути.
- Такий же концерт відбувся в Києві. Як там сприйняли проект?
- Теж добре. Хоча в Києві спостерігалася певна непідготовленість публіки. Я не був на київському концерті, але люди, які там були, розповідали про постійне грання мобілок. Інші ж - були в задоволенні, їм сподобалося як музика Клауса Кугеля, спів дівчат, так і візуальний ряд, адже це був один цілісний проект. Його не можна розірвати на кавалки: якщо забрати одну зі складових, то виразність проекту може втратитись.
- Вас не звинувачували в десакралізації?
- Якщо брати ікони і говорити про канонічність ікон, то що таке канон - це щось придумане людьми. Вважаю, що ікона візантійської традиції - це певна традиція, звичайно, канон - має певну символіку, очевидно, що його треба дотримуватися, але, скажімо, не буквально, бо будь-яка буквальність не може привести до чогось нового. Світ змінюється. Щодо того, що ми робимо: ми нічого не порушуємо - не додаємо, не забираємо. Можливо, вносимо якісь елементи для цікавішого, більш живого сприйняття. Ікона залишилася іконою, просто почала рухатися. Закидів прямих не було: ніхто нам не казав, що таке не можна робити. А священики, які бачили ці проект, говорили, що це дійсно добре, бо маємо проблему із зацікавленням пересічних мешканців іконами, та й загалом до мистецтва. Маючи такий величезний скарб, надбання, - чомусь наразі люди не дуже цим цікавляться, можливо, за рахунок таких проектів, створення мультфільмів, мультимедійних проектів людина захоче піти в музей і побачити ікону, а потім, можливо, купить книжку, щось почитає і відкриє для себе щось нове.
- Чи маєте нові задуми?
- Є кілька проектів. Вони наразі в розмовах, думках. Можливо, будемо працювати з «Бурдоном», зробимо ряд, який буде базуватися не на іконописі, а на народному мистецтві Гуцульщини, а саме на кераміці. Адже, ми знаємо, що на кахлях Бахматюка, Баранюка (кераміка Косівська і Пістиньська - два визначні центри кераміки в Карпатах) є різноманітні вершники, птахи, зайці, які також можуть рухатись, танцювати співати і витворяти різноманітні речі. Можливо, до середини чи кінця року зробимо якийсь проект із ними.