Проголошені Президентом та Урядом України децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування набирають обертів, незважаючи на низку роками законсервованих проблем регіонального розвитку. За таких умов чи не головним фактором зміцнення фінансової спроможності територіальних громад є використання наявних резервів збільшення надходжень до місцевих бюджетів.
Для багатьох територій і населених пунктів, які не відзначаються значною кількістю промислових об’єктів та об’єктів виробничої інфраструктури, достатньо вагомим чинником розширення бази стягнення податків та зборів можуть стати природні ресурси. Особливо ця проблема актуалізується в умовах формування об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Це пов’язано з тим, що об’єднуються громади, які багато років входили до складу різних сільських та селищних рад і де протягом багатьох років мали місце визначеність та певні традиції щодо володіння та користування природними ресурсами як у межах населених пунктів, так і на прилеглих територіях.
Типовим регіоном, для якого податки за використання природних ресурсів можуть бути однією з найбільш вагомих складових фінансування пріоритетів соціально-економічного розвитку, є Волинська область, особливо її Поліська зона. Причому кризові явища в національній економіці в 90-х роках минулого століття найбільш болісно вдарили саме по господарському комплексу поліських адміністративних районів, що призвело до ліквідації переважної більшості великотоварних сільськогосподарських підприємств і тим самим зумовило значні структурні зрушення, які призвели до перенесення ділової активності в сектор домашніх господарств.
Не забезпечило належного прискорення соціально-економічного розвитку Волинського Полісся і розпаювання сільськогосподарських угідь, оскільки цей процес не супроводжувався наданням належної фінансової допомоги домогосподарствам та створенням відповідних інституційних умов для повноцінного становлення суб’єктів малого й середнього аграрного підприємництва. Це певною мірою стосується і проблем зміцнення інституту фермерства. У результаті значні площі розпайованих сільськогосподарських угідь виявились незатребуваними й піддалися заболоченню та залуженню й фактично трансформувались у лісовкриті площі та водно-болотні угіддя, що вимагає обґрунтування принципово нових пріоритетів розвитку поліських адміністративних районів.
Аграрний сектор хоча й залишився базовою ланкою господарства, але вже не є тією структуроформуючою складовою поліської економіки, як це було в умовах колгоспно-радгоспної системи. У зв’язку з розширенням лісовкритих площ підвищується роль лісового та мисливського господарства, а також зеленого й сільського туризму. У 90-х роках, коли аграрний сектор перестав бути основою ділової активності у зв’язку із стагнаційними процесами, у поліських районах почався стихійний і нерегульований процес господарського освоєння природно-ресурсного потенціалу, яскравим проявом чого стала «бурштинова лихоманка» та вивіз необробленої деревини закордон.
Відсутність системних дій стосовно легалізації окремих видів природокористування призвела до того, що господарське освоєння природних ресурсів не дає належного економічного ефекту для сільських територіальних громад. Ця проблема сягає коренями ще в часи, коли для оподаткування використання природних ресурсів застосовувались регулятори, які давали можливість уникати сплати сум податків, адекватних масштабам їх видобутку. У першу чергу це стосується фіксованого сільськогосподарського податку.
Нині з підвищенням інтересу місцевих бізнес-еліт до природних ресурсів, у першу чергу мінерально-сировинних, варто сформувати алгоритм дій щодо визначення реальної бази оподаткування та справедливого розподілу природно-ресурсної ренти в інтересах територіальних громад.
З цією метою необхідно забезпечити визначення бази оподаткування у сфері природокористування (встановити нормативи плати за спеціальне використання природних ресурсів, адекватні реальній цінності природного ресурсу, який вилучається і спрямовується у господарський обіг). Важливо уникнути прецедентів минулого, коли інтегровані бізнес-структури безперешкодно освоювали природні ресурси загальнодержавного й місцевого значення, отримуючи надприбутки за рахунок максимально можливого присвоєння природно-ресурсної ренти, і забезпечити справедливий розподіл рентних платежів між державним та місцевими бюджетами.
Як це не прикро, але держава та місцеве самоврядування запізнилися із застосуванням належних превентивних заходів щодо упередження несанкціонованого видобутку бурштину й недопущення виникнення зон екологічного лиха в окремих адміністративних районах Волинської області. Тому в сучасних умовах, коли процес узаконення видобутку бурштину набув конкретних обрисів, важливо максимальною мірою спрямувати «бурштинову лихоманку» у правове русло і звести до мінімуму збитки лісовому та сільському господарству.
Проявом реальної легалізації видобутку бурштину стане впровадження прозорої системи стягнення податків за видобуток цього виду мінеральної сировини. Є ще одна суттєва проблема. Це неналежне дотримання техніко-технологічних умов видобутку бурштину, що призводить до значних збитків лісовому господарств, а тому в найближчі періоди має отримати відповідне фіскальне супроводження.
Соціально-економічне піднесення Волинського Полісся певною мірою пов’язане зі створенням належних умов для зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь, які внаслідок стихійного заліснення де-факто стали лісовкритими площами. Це дозволить розширити територіальний базис розвитку лісового та мисливського господарства, сформувати природно-ресурсну базу розвитку зеленого та сільського туризму й тим самим диверсифікувати економіку сільських населених пунктів поліських адміністративних районів. При цьому зростуть можливості для побічного лісокористування, що сприятиме збільшенню надходжень рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів до місцевих бюджетів.
Наведення порядку в частині стягнення податків за використання природних ресурсів може кардинально вирішити проблему збільшення надходжень до сільських бюджетів, які на сьогодні є найбільш залежними від трансфертів із бюджетів вищого рівня. Тим самим сільські територіальні громади зможуть збільшити власні фінансові можливості стосовно розбудови сільської інфраструктури й покращення стану навколишнього природного середовища.
Подальше затягування з вирішенням проблеми розподілу природно-ресурсної ренти, в першу чергу на користь бюджетів громад, і надалі консервуватиме хронічну депресивність сільських населених пунктів. Особливо це актуально для Волинського Полісся, де левова частка сільськогосподарських угідь знаходиться в зоні осушення, а їх інвестиційна привабливість є значно нижчою, ніж у чорноземній зоні.