Історія є однією з основних ланок гуманітаристики, через яку формується самоідентифікація, свідомість індивіда, уявлення про добро і зло, врешті історична пам’ять тощо. А оскільки основа особистісних характеристик людини закладається у дитинстві, то викладання історії у школі – справа вкрай відповідальна.

Якщо математика, біологія, хімія чи навіть географія мають прикладне значення, то історичні знання – це те, що, образно кажучи, налаштовує оптику нашого споглядання і сприйняття світу, це те, користь від чого стає зрозумілою не одразу. Це формує нашу громадянську і суспільну поставу. І, говорячи  про засади історичної освіти, варто замислитись, яких результатів ми від неї очікуємо. Чи ми хочемо на закінчення середньої школи отримати мислячого громадянина, який має чітку самоідентифікацію і власну громадянську позицію, чи слухняного члена безмовної маси, яку наші можновладці поблажливо називають то «народом», то просто «виборцями». Слушно зазначив професор-історик Леонід Зашкільняк: «Без історичної пам’яті та уявлень людина не в стані знаходити спільну мову із собі подібними й губиться у мінливому світі». І якою буде її історична пам’ять – такою буде людина, але з цією пам’яттю не народжуються, її передають з покоління у покоління. Вирішальну роль тут відіграє власне школа. Та шкільна програма з історії, хоч би скільки довкола неї дискутували, була і, на жаль, залишається об’єктом відвертих маніпуляцій.

Один з останніх скандалів, який розгорівся довкола шкільного курсу історії України, пов’язаний із програмою ЗНО з цього предмету на 2013 р. Дедалі більше стає очевидним, що ця влада не збирається залишати у спокої історію й історичну пам’ять українців і що надалі усілякими методами намагатиметься або повернути їх до старого радянського канону, або ж припасувати до актуальної російської історичної політики. Зрештою до програми ЗНО з історії України 2013 р. було внесено серйозні і, без сумніву, світоглядні зміни. Голова Комітету ВРУ з питань науки і освіти Лілія Гриневич звернулась до чинного міністра освіти Дмитра Табачника з проханням надати відповідь про причини змін у програмі ЗНО. Адже, як зазначає народний депутат, «…в програмі з історії України для ЗНО на 2013 рік історичним постатям Ю. Тютюнника, Д. Донцова, С. Бандери, та Р. Шухевича місця вже не знайшлося. А разом з ними, й цілим сторінкам української історії. Це при тому, що від вступників, згідно з цією програмою, вимагається добре знати життєвий шлях та діяльність Г. П’ятакова, Х. Раковського, М. Щорса, Ю. Коцюбинського, П. Постишева, С. Косіора, Г. Петровського, Л. Кагановича, Й. Сталіна, М. Підгорного, П. Шелеста, М. Хрущова, В. Щербицького та інших одіозних діячів комуністичного режиму, причетних до злочинів проти Українського народу, до нищення української державності, переслідування діячів національного руху». Навіть більше, такі дії напряму суперечать постанові Кабінету міністрів України від 23 листопада 2011 р. (№ 1392) «Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти», де чітко зазначено:

«Метою навчання історії в загальноосвітній школі є формування в учнів ідентичності та почуття власної гідності у результаті осмислення соціального та морального досвіду минулих поколінь, розуміння історії і культури України в контексті історичного процесу».

Реагуючи на закиди опозиції, член парламентської фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що таким чином Міністерство освіти реалізувало положення резолюції Ради Європи щодо героїзації фашистів та їхніх поплічників, маючи на увазі, очевидно, резолюцію Ради Європи від 25 лютого 2010 року. І для нього не важливо, що згадана резолюція Європейського парламенту лише засуджувала посмертне нагородження Степана Бандери званням «Герой України». Дослівно у резолюції було зазначено, що Європарламент «глибоко сумує з приводу рішення президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації українських націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання «Героя України»; сподівається, що у цьому питанні нове українське керівництво перегляне рішення і підтримуватиме свою відданість європейським цінностям». Щоправда, ця резолюція не є обов'язковою для виконання державою Україна, хоча, звісно, прислухатися до Європейського парламенту варто, якщо ми прагнемо у Європу. Та й виконувати це можна по-різному. Дуже вже ці методи нагадують сталінські, коли після кожної хвилі репресій діти старанно мали замальовувати на фотографіях обличчя недавніх більшовицьких соратників, маркуючи їх тавром «вороги народу». Прихильники таких практик мають пам'ятати, що, затушовуючи прізвища і вириваючи сторінки з підручників, вони історії не змінять. На мою думку, слушним є заклик Вінницької правозахисної групи та її координатора Дмитра Гройсмана:

«Ми зазначаємо, що для утвердження прав людини життєво необхідно відновити історичну правду щодо найважливіших етапів історії держави. Відновлення історичної правди неможливе в режимі маніпуляцій історичними джерелами… Ми також закликаємо президента України звернутися до Ради Європи із пропозицією проведення серії міжнародних наукових конференції з метою встановлення історичної правди і розробки рекомендацій щодо спільної оцінки країнами-членами Ради Європи діяльності ОУН (УПА) в Другій світовій війні».

Та міністерство пішло шляхом меншого опору, просто ліквідувавши певні пласти інформації, замінивши їх зручнішими.

Не можна не погодитись з істориком Володимиром В'ятровичем, що нинішня влада намагається перетворити Україну на УРСР. Без сумніву, має рацію і Лілія Гриневич, підкреслюючи, що «такий тенденційний, всупереч принципу історизму, добір історичних персоналій та фактів свідчить про політичну вмотивованість даного рішення». Можна по-різному оцінювати постаті Бандери і Шухевича, але не знати про них не можна. Та нинішня влада вважає інакше. Ця влада робить усе можливе, щоб витравити Україну з українців. І тут вони нічим не гребують. Все це – насправді добре знайомі методи з нашого «совєтського» минулого, коли історія препарувалась на догоду ідеології, була зведена в ранг покоївки на партійній кухні. Зі свого досвіду ми знаємо, що історію варто залишити історикам, а її шкільний курс має виконувати не так виховну функцію, як інтелектуальну – вчити критично мислити і формулювати свої думки, відстоювати їх у суперечці. Тільки критично мисляча людина здатна сформулювати своє індивідуальне бачення світу, не потребуючи при цьому ідеологічно опіки (думаю, жодної, зокрема й квазіпатріотичної).

Дмитро Табачник не належить до примітивних і неосвічених персонажів з нинішнього владного бомонду. Навпаки, дії його продумані та виважені. Спершу очолюване ним міністерство вводить поряд зі ЗНО бал атестату для підрахунку загальної кількості балів при вступі до ВНЗ, що реально зменшує вагу знань й інтелекту, натомість відкриває можливості для різних корупційних схем (хоч робиться це, як, зрештою, і все в сучасній Україні, під благими намірами збільшити повагу до шкільної освіти у старшокласників). Але цього виявляється замало, і всерйоз дебатується питання про повне скасування ЗНО або бодай введення додаткових іспитів у ВНЗ, що само по собі не може не знівелювати вартість, щоб там не казали, таки незалежного зовнішнього оцінювання знань майбутніх абітурієнтів. Все це створює атмосферу напруження і нервозності і в батьків, й у старшокласників, які не мають певності, що завтра не з’явиться якийсь новий «геніальний» указ МОМСУ, що зведе нанівець всі їхні багаторічні зусилля і перекреслить для багатьох плани на майбутнє.

І якщо саме ЗНО громада відвоювала, то влада завдала удару з іншого боку – з української історії видаляють постатей, які у свідомості багатьох громадян найбільше символізують безкомпромісну боротьбу за незалежну державність. Так нас хочуть переконати, що ми – не народ, і в нас немає і не повинно бути держави. Все те, що ми маємо нині, – це начебто історичний нонсенс. Один незнайомець у коментарях до нещодавно опублікованої статті Мар’яна Мудрого «Внутрішнє поневолення»  написав: «Існування України не є воля українців. Ось і в цьому проблема. Ми – історичний збіг обставин. І ми не можемо впливати на свої обставини». Табачники і Януковичі власне й хочуть, щоб усі ми так думали. Тільки така наша постава врятує їхню владу. Та чи хочемо так думати ми і чи хочемо, щоб так думали наші діти?

Ще німецький філософ Карл Ясперс писав: «Масу треба відрізняти від народу. Народ структурований, усвідомлює себе у своїх життєвих устоях, у своєму мисленні і традиціях. Народ – це щось субстанціональне і квалітативне, в його співтоваристві є певна атмосфера, людина з народу має особисті риси характеру також завдяки силі народу, яка слугує їй основою. Маса, навпаки, не структурована, не має самосвідомості, однорідна і квантитативна, вона позбавлена будь-яких відмінних рис, традицій, ґрунту – вона порожня. Маса є об’єктом пропаганди і навіювання, не знає відповідальності і живе на найнижчому рівні свідомості. Маси виникають там, де люди позбавлені свого справжнього світу, коренів і ґрунту, де вони стали керованими і взаємозамінними... Окрема людина уособлює одночасно народ і масу. Однак вона зовсім по-різному почуває себе в тому та іншому стані. Ситуація примушує її бути масою, людина ж докладає всіх зусиль, щоб зберегти зв’язок з народом» (KarlJaspers.Vom Ursprung und Ziel der Geschichte.München & Zürich 1949).

Невідомо, чи Дмитро Табачник читав Ясперса, але різницю між масою і народом він і йому подібні розуміють добре. Замінивши народ безрідною масою, вони сподіваються вічно і безкарно царювати на землі, яка колись звалася Україною.