Майже половину свого життя - у дитячому закладі. Малюк втратив сім'ю у два з половиною роки - а зараз йому лише чотири. В його історії найтрагічніше те, що маму втратив не з випадковості долі, а через свідомі вчинки самої жінки, яка була хлопчику найріднішою.
Зараз вихователі радіють кожному успіху Михайлика. Адже, коли малюк потрапив до дитячого закладу, був надто кволим. Про те, що малюку потрібна допомога, на сполох забили колишні сусіди. Не могли витримати дитячого плачу. А Михайлик безперестанку рюмсав, бо його саменького, дворічного, в квартирі залишала байдужа матір. Тепер, коли хлопчик в безпеці, все навпаки: цю маленьку пружинку не спинити. А як приходять чужі люди, він першим кидається їм на шию.
Малюк дещо відстає в розвитку, але, коли поруч плече дорослого, таки пробує вчитися. Адже хоче спілкуватися. Якщо в Михайлика з'являться нові батьки, вони мусять пам'ятати, що без стриманості, витримки, постійної уваги та любові їм не обійтися.