Про свої мандри вона може розповідати годинами. Впродовж останніх років львівська бізнес-леді, перший україномовний бізнес-консультант в інтернеті та мандрівниця Людмила Калабуха відкрила для себе 37 країн світу (серед них В'єтнам, Камбоджа, Парагвай, Бразилія, Аргентина, Італія, Франція, Люксембург, Данія, Норвегія).
Жінка не лише чудова оповідачка, але й натхненна мандрівниця. Одні її оповіді вражають колоритом, другі - оригінальними порівняннями, треті – неймовірними відкриттями.
З кожної мандрівки вона привозить нові знання, які вкорінює в українських ґрунт та впроваджує в свої теми для тренінгових занять.
Куди їхати? Як готуватися до мандрів і на що зважати – ми дізналися під час нашої розмови.
Бразилія і поліцейські родом з України
Красуня-поліційська у бразильському місті Курітіба розмовляла зі мною українською (!).
Бразильська полісменка, чиї предки походили з України
Її прапрадід – переселенець із Галичини з індіанським вождем полював в джунглях Бразилії!
Як відомо, Бразилія була останньою країною, яка офіційно скасувала рабство (1888 р.). Країну поглинула економічна криза, оскільки величезні господарства опинитися на межі закриття через відсутність робітників. Саме тоді влада Бразилії терміново потребувала на свої плантації дешеву робочу силу.
Так наприкінці XIX ст. в Австро-Угорщині розповсюдили тисячі вербувальних листівок українською мовою, підписані начебто самим імператором Бразилії Педро Другим. Людям обіцяли гроші на дорогу, від 25 до 50 га землі лише, щоб вони їхали жити і працювати.
Так з’явилися перші українці в Бразилії. Міфи про казкове життя в Бразилії розсіялися дуже швидко. Адже умови праці нічим не відрізнялися від рабських. Лише замість чорношкірих мешканців африканських саван на плантаціях вчорашніх рабовласників працювали білошкірі українські селяни.
Обіцяні гектари землі – насправді були дикими непрохідними джунглями, до яких неможливо було дістатися. Спочатку їх треба було розчистити від дерев, боронити від диких звірів. А що говорити про екзотичні хвороби, від яких у наших людей не було імунітету?
Та найсильніші вижили, вкорінилися і почали розвивати там українську культуру.
Бразильська кінна поліція
Відтак, у бразильському місті Курітіба, де більшість населення - етнічні українці, ми зустрічали знайомі риси обличчя – ніби ми перетинались у Львові!
Годування єнотів у парках Бразилії
Парагвай без тютюну, зате з місцевими напоями!
Найперше, що довелося почути нам від багатьох друзів – це «не відвідуйте цього міста». Проте ми ризикнули і здійснили екстремальний візит до міста С'юдад-дель-Есте в Парагваї.
Всупереч страхам ми пили на місцевому ринку легендарний чай в антисанітарних умовах та їли в місцевій забігайлівці – було набагато смачніше і колоритніше, ніж в ресторанах суперцивілізованого та гламурного Ріо-де-Жанейро.
Місцева шаманка розтовкла мені в ступі невідоме відьомське зілля племені індіанців гуарані і дала його випити.
Шаманка, яка продає зілля зілля племені індіанців гуарані
Неймовірним відкриттям стало те, що Парагвай – країна, де ніхто не палить! До того ж, ми не бачили жодної людини з пивом! Знаєте, чим вони заміняють тютюн і алкоголь? Я відкрила шокуючий секрет завжди хорошого настрою мешканців бідного та брудного Парагваю! Вони весь час п’ють чай мате!
Чай мате
Зілля давніх індіанців гуарані має божественну природу! За його допомогою лікувалися, харчувалися в голодні часи та спілкувалися із богами. Нема на світі хвороби, при якій би воно не допомагало, в один голос стверджують як самі латиноамериканці, так і сучасні дослідники.
Вони нарахували там 196 вітамінів та мікроелементів! В Парагваї та сусідній Аргентині мате п’ють усі й повсюди. Дорослі і малі, жінки та чоловіки – всі ходять із термосами, спеціальними ємкостями і цілодобово потягують свій мате.
Мате п’ють на вулиці дорослі й діти
Ріо-де-Жанейро зі східцями облицьованими друзками плиток із країн світу
У Ріо безліч дивовиж. Проте мене вразила не якась визначна архітектурна споруда, а сходи. Ви звісно здивуєтеся – чому так? Так-от. Свого часу в місті мешкав чоловік Селарон. В історичному центрі Ріо-де-Жанейро одного дня його увагу привернули дуже сумні, понівечені часом, бетонні сходи. Тож він вирішив зробити з них арт-об’єкт: почав прикрашати, розмальовувати, облицьовувати різними керамічними уламками та друзками плиток.
Cходи Селерона Ріо-де-Жанейро
Тож вже багато років поспіль люди зі всього світу мають за честь прихопити керамічні тарілки зі зображенням свого міста і вмурувати їх там, завдяки легендарному Селеронові.
Перш ніж зробити пам’ятне фото, я дуже уважно розглядала візерунки на плитках. Сувенірної тарілки з міста Лева не знайшла. На мить стало сумно. От їхали в таку далечінь, чого не взяли?
Cходи Селерона Ріо-де-Жанейро. Щосьподібне можна облаштувати і у Львові
Наступного разу, конче треба прихопити щось зі Львова і залишити тут вмурованим для наступних поколінь. А взагалі креативні ідеї – у нашому древньому місті безліч старих, напіврозвалених сходів – гайда облаштовувати із них арт-об’єкти, на зразок Ріо-де-Жанейро.
В’єтнам – країна віковічних традицій
Деякі традиції цієї країни відверто вражали. Адже надворі XXI cторіччя, а у В’єтнамі рис зростає в колосках, як жито, тільки не з насіння, а з розсади, яку досі вирощують вручну. Аграрні технології незмінні впродовж останніх 1000 років.
Рисове поле у В'єтнамі
І померлих селян ховають там, де вони провели все своє життя - на рисових полях. Там же ставлять їм пам’ятники. Коли ці невеличкі земельні ділянки продають зовсім чужим і незнайомим людям, нікому і в голову не приходить викинути зі свого поля могили чужих родичів. Тож вони доглядають за пам’ятниками і своїх померлих ховають поряд.
Проїжджаючи повз рисові поля, ми спостерігали задавнені та зовсім свіжі поховання місцевого населення.
В’єтнам. Поховання на рисових полях
До того ж у цій країні немає жодного дому для людей похилого віку! Навіть комуністичний режим не зміг знищити справжні цінності народу!
Канарські острови, вулкан Тейде на Тенеріфе та піратські села
Вулкан Тейде на Канарському острові Тенеріфе
Зазвичай Канарські острови відвідують задля купання та пляжів. Ми ж з чоловіком – вирішили відвідати вулкан Тейде на Канарському острові Тенеріфе.
Дорога на Тейде на Канарському острові Тенеріфе
Про підняття на таку висоту читали чимало, тож підготувалися. Зверху на футболки і шорти вдягли теплі речі. Проте все одно замерзли, як цуцики. В розрідженому повітрі серце вистрибувало з грудей і кілька разів під час підйому здавалося, що ми ніколи не зможемо піднятися тією нескінченною стежкою, яка губиться у хмарах!
Йшли понад 5 годин пішки вгору по застиглій лаві. Внизу +30 ºС, на горі 0 ºС та місцями мінус. Вже на вершині вулкану нам не вірилося, що внизу пляж і купаються люди.
В дорозі до вулкану Тейде на Канарському острові Тенеріфе
Тейде вразив марсіанськими пейзажами, вулканічною породою всіх кольорів, які лишень можна уявити, мовчазною аж до лякливості тишею (немає пташок, не видно тварин, нема галасливих туристів, не грає музика),
такою чистотою та доглянутістю, що склалося враження, що ми перші, хто ступив на цю незайману землю.
Ще одним відкриттям стало те, що високо в горах цього острова заховалося піратське село Маска. Його корінними мешканцями завжди були справжні пірати, уявляєте?! Чоловіки поверталися додому з награбованим добром, а дружини й діти очікували їх зі свіжою городиною та джемом, морозивом, першими, другими стравами та компотом з кактусів, які ростуть на терасних городах. Кактуси неймовірно великі й незвичні для європейців. Тож різноманітні страви з них – це ще одна дивовижа для нас.
Нині там мешкають нащадки колишніх піратів і всі «кактусові смаколики» продають цікавим туристам за грабіжницькими цінами. Що ж, пірати і на Канарах – пірати!
Кулінарні звичаї – для людей із міцними нервами
Мандри дуже часто вражають не лише культурою та історію, а ще й кулінарією. Після того, як раніше я куштувала м’ясо крокодила, жаби, черепахи та страуса, пила кров гадюки і ковтнула її пульсуюче серце – здивувати мене ще чимось – треба було добряче постаратися. Нагода трапилася в Камбоджі.
Будинки на воді в Камбоджі
Там, обабіч дороги, маленькі камбоджійці наче смажене соняшникове насіння продавали варені качині зародки (вразливі люди, далі не читайте!).
Балют – це варене качине яйце, в якому вже сформувався плід з пір’ячком, хрящами та дзьобом. Мій чоловік навідріз відмовився це їсти. Я дотримуючись порад продавця, спочатку випила навколоплідну рідину – дуже смачно! Нагадує курячий бульйон. А потім відколупнула шкаралупу, посипала сумішшю чорного перця та солі, з’їла один балют, потім другий. Було дуже смачно!
Смаколики Камбоджі балют – варене качине яйце
Після повернення із 42-двохденної епічної мандрівки, 3 тижні з якої ми були у Бразилії, Аргентині і Парагваї ми тривалий час перебували в кулінарному полоні тамтешніх країн. До наших улюблених смаколиків додалися страви з бобових! Квасоля всіх можливих кольорів, розмірів і сортів – зараз у різноманітних варіаціях на нашому столі! Так звана фейжоада (feijoada) – найхарактерніше бразильське блюдо впевнено додалося до нашого сімейного меню! У Ріо-де-Жанейро, де воно особливо популярне, фейжоада готується з чорної квасолі, сушеного м'яса, копченої ковбаси, свинини, часнику, перцю і лаврового листка. Ця страва подається в глибокій тарілці з борошном маніоки і, за бажанням, з білим рисом. До фейжоада подають також порізані скибочками помаранча, капусту і соус з перцю.
Історія бразильської бобово-мясної фейжоади дуже нагадує історію швейцарського фондю, яке ми готували дуже часто після відвідування Швейцарії кілька років тому.
Зараз фондю вважається вишуканим блюдом дорогих ресторанів, а виникло воно так само – завдяки бідним швейцарським пастухам. На засніжені альпійські пасовища пастухи брали з собою хліб і сир, а також вино, щоб зігріватися в холоднечу. В загальному казані на вогні плавили засохлі шматочки різних сортів сирів, хто який мав із собою. У цю теплу смачну і ситну масу швейцарці вмочали шматочки хліба. Саме так виглядала церемонія фондю на зорі винаходу цієї страви.
Типовий смаколик селянської кухні поступово перемістився до багатих будинків, де спочатку став улюбленим у прислуги, а вже потім потрапив на столи до аристократії. Зрозуміло, для вищого світу блюдо готувалося з кращих сортів сиру і вина і супроводжувалося багатим асортиментом найсвіжішого хлібу.
Аеропорт Мадриду – боротьба за місце на підлозі!
Деякі фешенебельні місця вражають своїм ставленням до відвідувачів. Як виявляється, оснащене останніми винаходами техніки, летовище Мадриду абсолютно не пристосоване до очікування пасажирами своїх рейсів. Адже в ньому немає стільців. Люди, сплять просто на підлозі, а це заможні громадяни, із найсучаснішим ґаджетами, одягнені в брендові речі з останніх колекцій. Ось так чекали свого вильоту на прекрасні Канарські острови і ми.
Аеропорт Мадриду – без місць для очікування
Віпівськими вважаються місця біля розеток, завдяки ним можна послуговуватися ґаджетами та підзарядити ноутбук. Тож моє місце біля розетки на цю ніч перетворилося на одноденний офіс. Я мала змогу продуктивно попрацювати й зарядити свою техніку до наступних мандрів.
Ті, кому поталанило менше спали просто таки на долівці, викладеній дорогою плиткою. Дехто з них, ймовірно уже бувалий, скористався килимком-каріматом, який прихопив з собою.
Надалі у своїх мандрах я намагалася бути готовою до того, що навіть в серці старої доброї Європі по дорозі до свого п’ятизіркового відпочинку на Канари людей можуть ганяти прибиральниці зі швабрами, відбувається боротьба за місце біля розетки, а до айфону, макбуку, лабутенів та валіз від Луї Віттона потрібна нахабність, щоб на кілька годин позичити із зачиненого кафе крісло та пильнувати, щоб його не поцупили респектабельні сусіди!
Незаконне затримання кордоні та допомога Інтерполу
Можете собі уявити наш стан, коли нас, бувалих мандрівників, в яких за плечима 37 країн, розслаблених після білосніжних пляжів Ріо-де-Жанейро, під проливним дощем неначе нелегальних емігрантів знімають з автобусу на словацькому кордоні і ми чекаємо на зустріч з інспектором Інтерполу!
Така пригода у нас була. Адже словацьким прикордонникам не сподобалися наші печатки у паспорті. Та ми чітко і впевнено доводили свою правоту. Наші друзі переслали фотокопії аналогічних сторінок зі своїх паспортів із візами нам на телефон, а ми показали пости у фейсбуці, де я покроково звітувала про перебіг наших мандрів: ось ми на кораблі, а ось на водоспаді!
Експерту Інтерполу, якого спеціально запросили приїхати до нас, знадобилося кілька секунд, щоб підтвердити справжність наших штампів, а чекали ми його чотири години!
Цей випадок навчив нас багатьом речам. Насамперед під час мандрів треба чітко знати і озвучувати свої права, не плазувати, не панікувати, в жодному разі не пропонувати хабара. Важливо мати хороший зв'язок зі світом – гроші на телефоні для розмов у роумінгу та доступ до інтернету – сьогодні це важелі для впливу не лише на суспільство, а й на органи та поліцію за кордоном.
Вишукана і сумна Швейцарія
Ніколи не здогадаєтеся, чим нас вразила Швейцарія! Звісно чистота, доглянутість, цивілізація однієї з найбагатших країн світу – все це там було присутнє.
Швейцарія
Проте, перебуваючи там кілька днів, ми помітили відсутність вагітних, малих дітей, підлітків та молодих людей на вулицях. Це нас неабияк збентежило. Познайомившись поближче з однією місцевою мешканкою ми дізналися в неї, що багато самодостатніх чоловіків мешкає разом зі своїми служницями (дуже часто це китаянки, які виконують роль Попелюшки і мало не сплять у комірчині під сходами у буквальному сенсі). Тож у чоловіка немає потреби закохувати в себе жінку, водити її в дорогі ресторани, полонити її увагу своєю вихованістю та манерами, врешті-решт купувати вишукані подарунки та витрачатися на спільний відпочинок.
І ще одне. Якщо в більшості країн Європи основними елементами ландшафтного дизайну є квіти та декоративні кущі, то Швейцарія здатна дивувати… городами. Саме так – невеличкі городи із червоним буряком, молодою морквою, петрушкою, квасолею та гарбузами прикрашають клумби у парках швейцарських міст.
Валіза – на вагу золота
Якщо ви мандрівник із довгеньким списком відвіданих країн, то певна річ знаєте, що вага валізи – дуже важливим чинник у мандрах. Якщо ж вирушаєте в далеку та незвідану країну, то виникає спокуса набрати всього побільше й про запас. Не ведіться на неї.
Поспілкуйтеся з бували мандрівниками. Всі в один голос скажуть – речі брати лише за списком, попередньо складеним і продуманим. Нічого зайвого, бо врешті-решт увесь непотріб потім доведеться носити на своїм плечах у наплічнику.
Перші рази – нам це правило давалося важко. Я набирала повно речей, щоб кожний день бути в новому, а чоловік це все носив! Проте тепер - мандруємо тільки з ручним багажем: дві пари штанів, шорти, кілька футболок, куртка, спідня білизна, дві пари зручного взуття, засоби гігієни і аптечка - наші наплічники важать лише 7 кг! Досвід – це велика сила.
Летовище в Польщі. Мандрівники в дорозі.
Варто знати, що в мандрах із собою слід носити лише ксерокопії документів (оригінали краще зберігати в сейфі в готелі, чи в орендованому помешканні) і дрібні купюри місцевої валюти. Це вбереже від імпульсних покупок та зменшить ваш розпач на випадок вуличного пограбування. Гроші найкраще зберігати під одягом у спеціальних натільних гаманцях, які кріпляться на поясі - так званих манібелтах.
37 країн позаду, а попереду?
Свої перші мандрівки ми з чоловіком здійснили понад десяток років назад.
Сьогодні мандри – це невід’ємна частина нашого життя. У них – враження, пошук себе, натхнення, перезавантаження, неймовірні зустрічі.
Ніщо так не зміцнює стосунки з близькою людиною – як пізнання нових місць, країн та культур разом. Мандрівки гартують характери і стосунки. Друзі, знайдені в мандрах, стають найближчими і залишаються на все життя.
Обираючи керунок подумайте – що нового ви хочете дізнатися про це місце. Для команди беріть людей, які мають схожі «туристичні запити» та фінансові можливості. Бажано, що люди з вашої компанії мали однакові з вами ритми життя – вранці швидко прокидалися й разом досліджували нову місцевість, відвідували екскурсії, вміли та бажали шукати нове та незвідане.
Уже за кілька днів ми вирушаємо в чергові мандри. Цього разу обрали для себе Ісландію. Друзі усе запитували – ну чому саме ця країна?
Насамперед через свої погодні умови та географічне розташування! А ще звичаї, культура, місцеве населення й певна річ, купа таємниць, які нам вдасться для себе відкрити.
Навесні запланували відвідати Перу. А далі – хтозна, куди нас приведуть мандри. І які неймовірні враження та новий досвід ми звідти привеземо!
Фото з особистого архіву Людмили Калабухи